Проповідь пастора Віктора Хаустова на Луки 15 11-32 "БЛУДНИЙ СИН ТА ЙОГО БРАТ" (на 4-ту неділю по Трійці)

Проповідь №014-1 на 4-ту неділя по Трійці.

Тернопіль, Семінарія Святої Софії, Каплиця Христа-Викупителя, 22 липня 2005р. 

Харків,Громада Всіх Святих, 5 липня 2009р. 

ДИВИТИСЯ ВІДЕОПРОПОВІДЬ

Лука 15:11-32

11 І Він оповів: У чоловіка одного було два сини. 12 І молодший із них сказав батькові: Дай мені, батьку, належну частину маєтку! І той поділив поміж ними маєток. 13 А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно. 14 А як він усе прожив, настав голод великий у тім краї, і він став бідувати. 15 І пішов він тоді і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його на поля свої пасти свиней. 16 І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому. 17 Тоді він спам'ятався й сказав: Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину! 18 Устану, і піду я до батька свого, та й скажу йому: Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе... 19 Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного з своїх наймитів... 20 І, вставши, пішов він до батька свого. А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його! 21 І озвався до нього той син: Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм... 22 А батько рабам своїм каже: Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги. 23 Приведіть теля відгодоване та заколіть, будемо їсти й радіти, 24 бо цей син мій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся! І почали веселитись вони. 25 А син старший його був на полі. І коли він ішов й наближався до дому, почув музики та танці. 26 І покликав одного зо слуг, та й спитав: Що це таке? 27 А той каже йому: То вернувся твій брат, і твій батько звелів заколоти теля відгодоване, бож здоровим його він прийняв. 28 І розгнівався той, і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його. 29 А той відповів і до батька сказав: Ото, стільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив, ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я... 30 Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудницями, ти для нього звелів заколоти теля відгодоване... 31 І сказав він йому: Ти завжди зо мною, дитино, і все моє то твоє!  32 Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!

Інші читання: Михея 7:18-20, Дії 9:1-18  або 1-ше Петра 5:6-11, Псалом 50 (51), Гімн 100 (“Спасе мій, криниця втіхи...”)

Благодать вам та мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!

    Словом Божим, яке сьогодні будемо проголошене, – наше євангельське читання із Св. Луки – притча про Блудного Сина. Згадаймо, чому наш Господь Ісус Христос розповів її.

    Почалося все із того, що фарисеї зауважили, що до Христа підходять митники та грішники. Фарисеї стали нарікати й казати: “Приймає Він грішників та із ними їсть” (Лк.15:2а). Господь відповів їм за Своїм звичаєм притчами. Цього разу аж трьома.

Hendrick Jansz ter Brugghen (1588-1629)/ Христос кличе слідувати за Ним митника Матвія.

    До речі, іноді мені приходиться чути таку думку: “Проповідники розповідають кожного разу одне й те саме”. Що ж, у 15-му розділі свого Євангелія Лука переповідає три притчі Ісуса. І Господь в цих притчах про загублену вівцю, про загублену драхму та про Блудного (або втраченого) Сина, також говорить про одне й те саме. На початку про сум за тим, що було загублено, а наприкінці про радість, коли щось втрачене знаходиться. Що ж, ці притчі наче про одне й те саме: про гріх, про каяття та про милосердного Бога, який “Свого гніву не держить назавжди, бо кохається в милості”. (Мих.7:18б). Бог не втомлюється пробачати нас, негідних грішників. Можливо, Господь дасть нам бажання та зацікавленість ще трохи послухати про це? – Про прощення наших гріхів нашим Небесним Отцем?

    Отже, притча про Блудного Сина. У біблійній притчі мова завжди йде наче про щось земне, але під цим мається на увазі дещо Небесне, Боже. У притчі про Блудного Сина насправді мова йде про Бога та про грішника. Точніше, про двох грішників: про непутящого молодшого сина – відкритого грішника, та про старшого сина – зовні добропорядного робітника, слухняного сина свого батька. Але, насправді, також грішника. Його гріх несподівано вибухає гнівом в час, коли всі радіють поверненню Блудного Сина. Це гріх фарисейства, самоправедності, гордині. Недарма притчу наш Господь оповів саме із приводу осуду фарисеями Його спілкування із грішниками та митарями.

   Таким чином, ми бачимо Бога та двох доволі відмінних грішників. При усій відмінності є одна спільна суттєва риса: обидва сини знали свого батька, обидва грішника знали Свого небесного Отця, були Божими дітьми. Щоправда, один свідомо вирішив покинути батька, тобто втекти від Бога. Інший же залишався у присутності Божій, був із Господом (чи думав, що був із Господом).

Тарас Шевченко (1814-1861). Із циклу "Притча про Блудного сина": "У шинку", "Програвся".

    Певно, що гріхи молодшого сина більш очевидні, можна сказати,живописні,. Коли ми думаємо про Блудного Сина, можливо, дехто із вас мимоволі пригадує знамениту картину Рембрандта. Але коли мова йде саме про гріхи Блудного Сина, то не зайвим буде згадати, що Тарас Григорович Шевченко присвятив цілу серію гравюр, яку так і назвав “Притча про Блудного Сина”. Бачимо тут різні ситуації: “У шинку”, “У хліві”, “Програвся в карти”, “Серед розбійників”, “У в’язниці”. Тарас Григорович показує свого героя не на тлі реалій Юдеї І-го століття, а в свій час. Особливо вирізняються дві гравюри: “Кара колодкою” та “Кара шпіцрутенами”. Тут бачимо реалії саме армійського побуту, чи то пак реалії покарання у російській армії ХІХ століття. Поет і художник наче вкладає в ці гравюри весь свій жаль за свої згаяні літа, згаяний час у солдатчині. Схоже, він навіть себе пов’язує із образом Блудного Сина. Невже це так? Ми, українці, звикли ідеалізувати поета. Так в одному селі біля Тернополя, де я проводив дияконське служіння, в одній хаті я кожного разу бачив чи то 3 ікони, чи то 3 картини: Христос, Діва Марія та ... портрет Шевченка. Справді, українці звикли ідеалізувати Шевченка: пророка, поета, символ нації. Але він, все ж, пов’язував себе саме із образом Блудного Сина: закинутий далеко від рідної України, “в степу безкраїм за Уралом” – в чужій далекій країні, без друзів, без сім’ї, із забороною писати та малювати; приречений бути наймитом у чужого пана – солдатом імперської армії... Що ж, можливо притча про Блудного Сина стосується не тільки Шевченка? Інакше нащо б Ісус її розповідав?

Тарас Шевченко (1814-1861). Із циклу "Притча про Блудного сина": "Серед розбійників", "У тюрмі".

    Подивимося ж тепер ближче на Блудного Сина – спочатку Божу дитину, а потім – відкритого грішника. Важко знайти заповідь, яку він не порушив. Він пожадав свою частину спадку за життя батька. Він мав на це право за законом (на 1/3 частину як молодший син), але це вважалось дуже незвичайним, якщо син використовував це право. Але син не просто пожадав, але пожадав на зле. Отримавши свою частину, він не зумів нею належно розпорядитися, але розтратив майно із повіями та іншими грішниками. Можна сказати, що на очах у свого батька молодший син вкрав майно ... якщо не у батька, то у своїх майбутніх дітей... Можливо, враховуючи який аморальний спосіб життя він вів, він вже міг десь і мати дітей, чи то пак, якась мати вже могла десь виховувати байстрюків... Звісно, Письмо про це нічого не говорить, я не буду наполягати на такій думці, але це вірогідно... Якщо ми подивимось на 5-ту заповідь – “не вбий”, то, молодший син так краяв власному батьку серце своєю поведінкою, що певно вкоротив йлму віку не на один рік... Ну, а що стосується першої скрижалі Закону, очевидно, що в цей період свого життя цей син до церкви (чи то до синагоги та храму) не ходив, Слово Боже не читав, ну, а бога він собі знайшов у розпусті та інших непобожних розвагах...

    Це був погляд на Блудного Сина, який починається із останніх заповідей, а закінчується першою. Можна подивитися і навпаки: молодший син пожадав втекти від Батька, втекти від Бога. І він втік (думав, що втік від Бога). І що далі? – все розмаїття гріхів...

Тарас Шевченко (1814-1861). Із циклу "Притча про Блудного сина": "Кара колодкою", "Кара шпіцрутенами".

    Замислимось! Без Бога ми не можемо бути справді добрими дітьми своїх батьків, без Бога ми не можемо бути справді добрими батьками своїх дітей, добрими братами та сестрами, добрими сусідами, ближніми...

    Блудний Син думав, що втік від Бога. Але він не знайшов радості від очікуваної волі. Замість радощів – біль, розчарування, відчуття покинутості, голод. Голод фізичний та голод духовний... Закінчились гроші – і не стало тих, хто називали себе його друзями. Закінчились гроші – і де поділися ті красуні, що відплачували йому за гроші... – не думаю, що це можна назвати любов’ю... Колишній коханий син свого батька, колишня Божа дитина – доглядає свиней – церемоніально нечистих для юдеїв тварин... І ця колишня Божа дитина мріє набити свій шлунок стручками, якими годують поросят. Але тільки мріє. Навіть такої їжі йому не дають.

    Ця людина на самому дні життя. У відчаї. І тут він одумався: “Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину!” (в.17). Не можна сказати, що згадав він про батька, тобто про Бога, із почуття глибокої любові до Нього... Але далі ми бачимо правдиве каяття грішника. Він повертається до батька, йде до нього, думаючи, що скаже йому: “Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе... Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного з своїх наймитів...” (в.18).

Salvator Rosa (1615-1673). Блудний син в наймах.

    Молодший Син йде до батька. Але Отець – милосердний Бог – випереджає його: “А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його!” (в.20).

    Часто ми думаємо про каяття як про процес, який залежить від нас та який виконуємо ми. Насправді каяття це такий стан, коли Бог весь час обернений до грішника, весь час очікує повернення своєї заблудлої дитини.

    Саме цей момент прощення передав у своїй геніальній картині Рембрандт. Грішник повторює батькові слова каяття, які він раніше поклав у своєму серці. І що? Батько, всезнаючий Бог, почув їх ще раніше, Він вже знає їх. Ніяких дорікань, ніякої сварки... Отець наказує готувати бенкет.

Рембрандт Гарменсон ван Рейн (1606-1669). Повернення Блудного сина.

    Дорогі у Христі, не забуваймо, якою ціною стало можливим таке прощення наших гріхів. Адже Бог не просто добренький старець, який із слабкості пробачає будь-які витівки коханого сина. Бог ненавидить гріх. Гріх, як і грішник, повинні бути знищені. Як же можливе тоді прощення? Вирішення цієї проблеми у іншому Сині. Ні, не у старшому сині батька із притчі, але у Божому Сині, в Тому, Хто розповідає нам цю притчу. Вирішення всіх наших проблем – у Ісусі Христі. Згадаймо послання до Галатів: “Так і ми, поки дітьми були, то були поневолені стихіями світу. Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Законом, щоб викупити підзаконних, щоб усиновлення ми прийняли. А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина Свого, що викликує: Авва, Отче! Тому ти вже не раб, але син. (Пам’ятаєте Блудного Сина, який не вважав себе вже достойним називатися сином, який згідний був зватися наймитом, рабом) А як син, то й спадкоємець Божий через Христа.” (Гал. 4:3-7).

    Отже, у домі отця радість. Адже син, що був мертвий у своїх гріхах, – ожив, був пропав і знайшовся! Якщо ми у покаянні, із розбитим серцем, покладаючись тільки на заслуги Христа, повертаємося до Бога – Він не зараховує нам наших гріхів. Бо Він, як говорить пророк Михей, потоптав наші гріхи, кинув їх у морську глибочінь, на дно океану, де їх ніхто не знайде.

    І тому всі радіють: старий немічний Батько, Молодший Син, слуги...

 Бартоломе Естебан Мурільо (1618-1682). Повернення Блудного сина.

    Але ось приходить із поля Старший Син. Дізнавшись про причину бенкету, він вибухнув гнівом. Старший син вимагає від батька відповіді: “А чому мене ти так не тішив? Адже я тяжко працюю на тебе. А цей негідник твоє майно розтратив із повіями!”

    Що ми бачимо? Хто тепер блудний син? Той, кого обнімав батько – прощений, на ньому гріха нема. А цей старанний робітник бунтує проти батька, зневажає його. Ще в нього вистачає нахабства говорити: “Я ... ніколи наказу твого (заповіді Твоєї) не порушив”! (в.29б). І чия тепер черга сказати: “Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе...”?

    Мене особисто вражає відповідь, яку Ісус вклав в уста батька: “Ти завжди зо мною, дитино, і все моє то твоє!” А далі тільки м’яка направа та докір: “Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!” (в.32). Адже ми знаємо і інші варіанти відповідей у схожих ситуаціях. Притча про митаря та фарисея. Або відповідь багатому юнакові, який думав, що виконав усі заповіді “від віку малого”.

Simon de Vos (1603-1676).Повернення Блудного сина.

    Але і тут ми справді бачимо те, про що сказав пророк Михей: “Бог ... кохається в милості”(Мих.7:18в). І тому Він допомагає грішникам зрозуміти їхні помилки. І тому він все одно називає таких грішників Своїми дітьми.

Про кого це? Про яких грішників?

    Про тих, хто знає свого Отця небесного, про тих, хто перебуває у Його присутності, про тих, хто чує Його Слово, про тих, хто перебуває у спільноті вівтаря. Отже це – про нас.

Що ж, гріх фарисейства, самоправедності – поширений гріх серед відвідувачів церков. Часто ми не бажаємо як рівних прийняти до своєї спільноти колишніх відкритих грішників. Часто ми пишаємось своєю довгою приналежністю до певної християнської громади чи розміром пожертв. Або, не дай Бог, якщо ми хвалимося своїм безгрішним життям.

    Дорогі у Христі! Письмо промовляє до нас: “Нема праведного ані одного” (Рим. 3:10). Всі ми грішники. Тому нехай кожен із нас, зазирнувши у своє серце, спитає себе: “Ким я є? Сином молодшим чи сином старшим? Сином Блудним чи сином самоправедним?” І дай Боже нам сил на всіх стежках цього важкого життя визнавати себе лише Блудним сином. Адже так ми отримуємо всі права Божого синівства,  Божу благодать, прощення наших гріхів.

Джеймс Тіссо (1836-1902). Повернення Блудного сина в наш час.

    Пам’ятаєте, із чого все почалось? Фарисеї засудили Христа за те, що Він приймав грішників та із ними їв. Ісус же відповів їм трьома притчами. Іншим разом Ісус сказав фарисеям такі слова: “Лікаря не потребують здорові, а слабі” (Мт.9:12б).

    Так, Ісус прийшов до вбогих духом, до хворих, до тих, хто мертві в гріхах...

“Бог же, багатий на милосердя, через Свою превелику любов, що нею Він нас полюбив, і нас, що мертві були через прогріхи, оживив разом із Христом, спасені ви благодаттю, і разом із Ним воскресив, і разом із Ним посадив на небесних місцях у Христі Ісусі” (Еф.2:4-6) Амінь!

    Отже, веселімося та тішмося, що були ми мертві – і ожили, що були пропали – і знайшлися! Амінь!

Ary Scheffer (1795-1858). Христос-Примиритель.