Проповідь п.В.Хаустова №035-1 на Івана 1:6-8,19-28 "СВІДОЦТВО ІВАНА ХРИСТИТЕЛЯ" (на 3-тю неділю Адвенту)

3-тя неділя Церковного новоліття.

Київ, Громада Воскресіння, 24 грудня 2006р.

Харків, Громада Всіх Святих, 30 грудня 2006р.

Інші читання: Ісая 61:1-3,0-11, 1 Солунян 5:16-24.

СЛУХАТИ АУДІОПРОПОВІДЬ

Івана 1:6-8,19-28:

6 Був один чоловік, що від Бога був посланий, йому ймення Іван. 7 Він прийшов на свідоцтво, щоб засвідчити про Світло, щоб повірили всі через нього. 8 Він тим Світлом не був, але свідчити мав він про Світло. [...]

19 А це ось свідоцтво Іванове, як юдеї послали були з Єрусалиму священиків та Левитів, щоб спитали його: Хто ти такий? 20 І він визнав, і не зрікся, а визнав: Я не Христос. 21 І запитали його: А хто ж? Чи Ілля? І відказує: Ні! Чи пророк? І дав відповідь: Ні! 22 Сказали ж йому: Хто ж ти такий? щоб дати відповідь тим, хто послав нас. Що ти кажеш про себе самого? 23 Відказав: Я голос того, хто кличе: В пустині рівняйте дорогу Господню, як Ісая пророк заповів. 24 Посланці ж із фарисеїв були. 25 І вони запитали його та сказали йому: Для чого ж ти христиш, коли ти не Христос, ні Ілля, ні пророк? 26 Відповів їм Іван, промовляючи: Я водою хрищу, а між вами стоїть, що Його ви не знаєте. 27 Він Той, Хто за мною йде, Хто до мене був, Кому розв'язати ремінця від узуття Його я негідний. 28 Це в Віфанії діялося, на тім боці Йордану, де христив був Іван. (Переклад І.Огієнка).

Благодать вам і мир від Бога Отця і Господа Ісуса Христа!

     Сьогодні буде проголошено Слово Боже із Євангелія від Івана: розділ 1, вірші з 6 по 8 та із 19 по 28. І, як ми щойно чули, тут оповідається про зустріч Івана Христителя із представниками єрусалимського священства.

     Сьогодні я пропоную подумати про те, чи є щось спільне у Івана та тих священиків і Левитів, які мали із ним дискусію? І, згадуючи Новий Заповіт, ми можемо подумати: що спільного у цього Божого чоловіка із цими зарозумілими релігійними лідерами? Що спільного? – Хіба що фах: Іван проповідував, фарисеї та священики також навчали Слова Божого. Але, певно, їхнє ставлення до Божої справи було абсолютно різне.

     Наш же сьогоднішній текст привертає увагу до іншої подібності: і Іван, і священики та Левити були посланими. „Був один чоловік, що від Бога був посланий, йому ймення Іван.” (в.6). „Юдеї послали були з Єрусалиму священиків та Левитів, щоб спитали його: Хто ти такий?” (в.19) Отже, Іван Христитель був посланцем, чи послом, буквально, – апостолом від Бога. І до цього Божого посланця приходять посли, чи то апостоли від людей, від релігійних лідерів Ізраїлю. Подивимося на зустріч цих світоглядів, проаналізуймо, що їх цікавить, проаналізуймо їхні свідчення.

Отже, Іван свідчив про Бога та переймався спасінням грішників: „Він прийшов на свідоцтво, щоб засвідчити про Світло, щоб повірили всі через нього” (в.7).

Bartolomé Esteban Murillo (1617-1682). Іван Христитель говорить з книжниками і фарисеями.

     Натомність, професійні проповідники, як це не дивно, не питають про Бога, але цікавляться людськими справами: „Хто такий Іван? За яким правом (за чиїм дозволом?) він христить грішників на покаяння?” Можливо, такий формальний підхід служителів (схожий на підхід чиновників із відділу в справах релігій) не є дивним. Бо ким вони були послані? – Хіба Богом? – Ні, людьми... І думали вони, на жаль, не про небесне і духовне а про земне та тілесне.

     Звернімо увагу, що таке не духовне ставлення ми спостерігаємо у представників юдейського священства саме під час дискусії на релігійну тему. Цікаво, що вони говорять богословською мовою, вживаючи такі слова як „пророк”, „хрищення”, „Христос”, тобто, Месія чи Помазанець.

     Чи не буває так часом і з нами? Як легко під час обговорення духовних питань ми починаємо відходимо від біблійної правди та викладаємо власні уявлення. Типова ситуація для християнських громад чи навіть для великих церковних рухів, що деградували – інтерес чи до ритуалів, чи до строгої регламентації правил поведінки. Хтось переймається кількістю поклонів чи прочитаних молитов; правильністю розташування свічок, належністю чи неналежності вживання певної їжі. Інші переймаються фіксованою сумою церковних податків, забороною вживання певних напоїв, також вони бувають занадто прискіпливі у цензурі гардеробу парафіян (частіше – парафіянок)...

Чого ми потребуємо, якщо більше думаємо про заповіді, що винайдені людьми? – Певно, повернення до Слова Божого! Якщо ми збилися із правдивого шляху, ми потребуємо підняти наші очі знову на нашого Спасителя, на Христа. Ми потребуємо бути у правдивому світлі Того, „Хто просвічує кожну людину” (Ів.1:9б). Коли ми слабкі, коли ми помиляємося, то ми потребуємо того, „хто прийшов на свідоцтво, щоб засвідчити про Світло”. (в.7). Бог же нас ніколи не залишить без потіхи, без проповідника. Так було і так буде завжди.

Александр Іванов (1805-1858). Явлення Христа народу.

     Але 2000 років тому були особливі обставини. Настала повнота часу і Бог послав у цей гріховний світ Свого Єдинородного Сина. Євангеліст Іван говорить: „Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся” (Ів.3:17). І Небесний Отець хотів, щоб грішники почули про це, щоб вони звернули свої очі на Того, Хто замешкав серед них, на Того, Хто освітив нашу темряву.

     На жаль, багато людей хочуть бути у темряві, а не у світлі християнської віри. Так, як і 2000 років тому багато хто „відцуралися [Христа Ісуса]” (Ів.1:11б). Серед них були й ці релігійні провідники, що прийшли до Івана Христителя та спитали його: „Хто ти такий? – Христос? Ілля? Пророк?” Іван відповідає: „Ні!” та привертає увагу до Спасителя: до правдивого Месії, до Помазанця, Який є нашим Царем, Пророком та Первосвящеником.

     Так, коли Христитель нагадує вірш із книги пророка Ісаї: „Рівняйте дорогу Господню”, то слухачі одразу згадували, що тодішні жахливі дороги зазвичай рівняли перед прибуттям важливої особи, найчастіше перед приїздом царя. А коли ми читаємо, що наступного дня, побачивши Ісуса, Іван свідчить: „Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!” (Ів.1:20б), то ми розуміємо, що це прийшов правдивий Первосвященик, не з кров’ю козлів чи телят, але, щоб принести в жертву Самого Себе. І Він приніс Своє життя заради нас, заради кожного грішника.

     І хоча не всі це визнають. але вам „всім, що Його прийняли, [вам] владу [дано] дітьми Божими стати, [вам], що вірять у Ймення Його” (Ів.1:12).

      Отже, Іван Христитель разом із Іваном Євангелістом та Святим Духом весь час привертають увагу до Христа. Вони свідчать про Того, Кого послав нам Отець, вони свідчать про правдиве світло, про наше спасіння. Бо людина не може вирішити власними силами справу спасіння. На це не були здатні ті, кого послали з Єрусалиму релігійні лідери. На це не був здатний навіть такий вірний і посланий від Бога чоловік як Іван Христитель. Бо він сам не був Світлом, як і ми не є світлом.

Antonio de Pereda (ca.1611-1678). Трійця.

     Але ж він міг свідчити про Світло, про Ісуса – і це добрий приклад для нас. Ось Іванове свідчення: „Він Той, Хто за мною йде, Хто до мене був, Кому розв'язати ремінця від узуття Його я негідний” (в.27). Що ж, ми знаємо, що наш Господь Ісус Христос – правдива людина. Він був зачатий та народжений кількома місяцями пізніше Івана Христителя, але, разом із тим, Він – правдивий Бог. Бо Він був ще до Івана, бо Він був ще до Авраама. Бо Він був споконвіку. Бо Він, разом із Отцем та Святим Духом, є Творцем всього сущого.

     Далі Іван говорить, що він сам є негідним навіть розв’язати ремінця від взуття Господа, ремінця від Його сандалів. Достатньо цікавий вираз, за яким криються реалії побуту 2000-річної давнини, коли були вільні громадяни та раби. І одним із обов’язків раба було саме знімати взуття свого пана. Трохи принизлива картина для нас, людей, які думають, що живуть у вільному суспільстві.

     Треба нахилитися до самої землі, до пороху, із якого ми повстали та куди маємо повернутися. Треба нахилитися, щоб зняти взуття пана. Взагалі, ті хто мають справу із взуттям не були дуже шанованими і в нашій культурі. Хоча люди завжди потребували добрі черевики та чоботи, але існує багато більш престижних професій, аніж, наприклад, шевство. Людей завжди більше вражало вміння і фантазія кравців, аніж чоботарів. Нині ж ми також з особливою цікавістю звертаємо увагу саме на роботу кутюр’є.

     Нещодавно мені пригадали, як було створено відоме оповідання Квітки-Основ’яненка „Салдацький патрет”. Як ви, певно, пам’ятаєте, головний герой оповідання – народний художник, маляр, який створив надзвичайно реалістичний портрет солдата. Цього солдата спочатку всі навіть лякаються. Коли ж стає зрозумілим, що це просто портрет, то швець помічає помилку в тому, яким чином намальовані чоботи. Художник прислухається до критики та перемальовує чоботи відповідно до „консультації” фахівця. Швець, відчувши власну значущість, радить, яким чином треба перемалювати мундир. І маляр ставить „критика” на місце, зауважуючи: „Швець знай своє шевство, а в кравецтво не мішайся”.

     Відомо, що Квітка використав за зразок оповідання із латинської літератури, створене десь за 300 років до Христа. Знаєте, як звучить буквальний переклад цього латинського афоризму про шевця? „Не вище сандалій, шевчику!”

     Що ж, швець не може по фаховому судити про щось, що вище сандалій. А раб, насправді, не вищий сандалій свого пана. Коли ми йдемо по вулицях Києва чи Харкова і бачимо розкішне авто, здається, ми також не вищі, аніж колеса цього джипу чи лімузину. Що ж, це реалії наших цивільних стосунків у цьому світі.

     Іван же Христитель, який буквально віддав всього себе служінню Божому Слову говорить: „За мною йде [Той ...], Кому розв'язати ремінця від узуття Його я негідний”. Якщо Святий Іван Христитель негідний бути на рівні сандалій Господа, то на що можемо претендувати ми? Бо ми перед Богом – також негідні грішники, як і він, але, на додаток – ми не такі ревні у служінні чи вивчення Слова. І ми також недостойні бути навіть на рівні сандалій Господа.

     Але ми маємо Добру Новину! Сам Бог зійшов до нас. Він прийняв наше тіло і став нашим братом, але без гріха. І Він пройшов Свій земний шлях як звичайна людина. Їв звичайну їжу, носив звичайний одяг та звичайне для Близького Сходу взуття. Певно, подорожуючи по Галілеї, Юдеї та Самарії, Він зносив не одну пару сандалій.

     Так, Бог замешкав із Своїми людьми. Але Він прийшов не для того, щоб Йому служили. Навпаки, Він прийшов послужити нам. Для цього Ісус прийняв Іванове хрищення. Для цього Він прийняв смерть раба на хресті, прибивши там всі наші переступи. Він зробив це, щоб потім у Своєму Воскресінні подарувати воскресіння всім віруючим, щоб підняти нас із пороху до Свого рівня святості та запросити до вічних небесних осель у домі Свого Отця!

     Але перед видачею на хресні муки Ісус також показав нам добрий приклад. Омивши учням ноги, Господь показав, що ми маємо служити нашим ближнім.

     І Христос підтримує нас на важких дорогах нашого життя, приходячи до нас у Слові та Таїнстві.Він зараз тут, серед нас. І ви Його знаєте! І Він певно прийде видимо і вдруге до Своїх вірних. І якщо інколи ми відходимо від Ісуса, якщо наші душі стають схожі на занедбаний шлях у пустелі – „Рівняймо дорогу Господню!” Бо Він близько. Амінь!

 Jusepe Leonardo (1601-1652)/ Іван Христитель.

„І нехай мир Божий, що вищий від усякого розуму, береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі!” Амінь!