Ми проповідуємо Христа розп'ятого (1Кор.1:23)

А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир,
Його ж ранами нас уздоровлено! Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу,
і на Нього Господь поклав гріх усіх нас! 
(Ісаї 53:5,6)

Ukrainian English Russian

Віталій Девішев: ПРИЧЕПИНКА (переклад старовинного німецького переказу)

2013-12-18 DevishevПричепинка

(або Мала Причепа)

Давній німецький переказ

З книги д-ра Хайнріха Преле «Німецькі перекази».

Переклад з німецької Віталія Девішева.

Редакція українського тексту Світлани та Віктора Хаустових.

(Опубліковано в часописі СТЯГ №129 (листопад 2014 - січень 2015, стор.28)

Якось зайшов один  бідний студент на заїжджий двір та усівся за стіл із дуже сумним виразом обличчя. Тут підійшов до нього незнайомець і спитав: «Чому ти такий засмучений, друже? Можу чимось допомогти?» Насправді це був диявол під виглядом людини. Студент розповів, що справи його кепські, що в нього мало грошей – тільки десять геллерів. «Достатньо», –сказав диявол, – «я можу тобі допомогти!» Він дістав з кишені скляночку. У ній знаходилась маленька людинка із злобною пикою. Диявол сказав: «Це Причепинка. Тобі треба тільки покласти її до кишені, й одразу в твоїй другій кишені буде стільки грошей, скільки забажаєш.»

«І скільки я мушу заплатити за Причепинку?», – спитав студент.

«Скільки хочеш», – відповів диявол, – «але по твоїй смерті твоя душа буде належати мені, а якщо ти зможеш Причепинку продати комусь іншому, то мені дістанеться його душа. Але ти зможеш продати Причепинку тільки за менші гроші, аніж ті, які ти сам за неї заплатив. І кожен наступний покупець також зможе продати її  лише за меншу суму, ніж та, яку він за неї віддав.»

Отже, студент дав дияволу десять геллерів і по цьому жив він у розкошах і веселощах, маючи грошей стільки, скільки хотів. Але весь цей час він постійно думав про свою смерть і боявся, що його душа потрапить у кігті дияволу, і тому гроші приносили йому неспокій. Не дивно, що він схотів позбавитися Причепинки.

Одного разу зустрівся бідоласі інший студент, і вони довгий час подорожували разом.

«Хотів би я мати стільки грошей, скільки ти маєш», – сказав йому інший студент. «Можу порадити тобі», – відповів той. «Ця Причепинка дає мені стільки коштів, скільки мені потрібно. Я хочу тобі її продати. Дай мені за неї лише дев’ять геллерів.»

German legends-book illustration PrychepynkaІз великою радістю заплатив інший студент своєму товаришу дев’ять геллерів, а приятель, який продав Причепинку нагріб стільки грошей, що думав, ніби їх вистачить до кінця життя.

Тепер інший студент став жити у розкошах. Та тільки першому студенту стало шкода, що таким чином він душу свого товариша загнав у пельку дияволу. Отже він згодом розповів йому всю правду.

Той же студент, що придбав у нього Причепинку просив і благав свого товариша купити у нього цю нечисть назад, бо він не бажав смажитися у пеклі. Цей же не хотів знову купувати Причепинку і порадив йому продати її комусь ще. «Ні», – відповів інший студент, – «я не хочу нікого дурити так, як ти надурив мене. Ти сам мусиш у мене її викупити, подобається тобі це, чи ні!»

Одного разу пішов студент, який першим купив Причепинку, прогулятися. І трапився йому якийсь старий з довгою бородою. Він тримав у руці повну тарілку пиріжків. Старий попросив студента купити один з них. Студент не хотів, але старий не відставав зі своїми надокучливими проханнями аж доти, поки той нарешті не купив пиріжок за один геллер.

Студент розломив пиріжок навпіл. Що ж було усередині? – Його Причепинка!  Тут зірвав із себе старий бороду, і упізнав студент свого товариша.

«Одержуй  назад», – сказав той, – «ти не зможеш її продати, бо вона коштує всього один геллер».

Студент просто шаленів від гніву, бо знову отримав свою Причепинку. Отже, його душа загине. Він кидав Причепинку і в полум’я, і у воду, і у прірву, але завжди знаходив її знову у своїй кишені. Отже, студент не міг її позбутися. Нарешті він у відчаї все це розповів священику. Священик сказав: «Я людина церкви і не боюсь диявола. Я хочу викупити у тебе Причепинку!» Через те, що студент купив Причепинку у свого товариша вдруге всього за один геллер, священик не знав, що він повинен був віддати, що коштувало б менше одного геллера. Нарешті він згадав, що якийсь генерал у одному оточеному місті був змушений карбувати монети із шкіри, і вони коштували всього одну четверту геллера.

Отже,  знайшов священик одну таку шкіряну монетку і викупив у студента Причепинку. Той дуже зрадів, думаючи, що його душа не загине. Священик же став дуже багатим, отримував від Причепинки кожен день купу грошей і відсилав їх у Рим до Папи. Той же побудував на ці гроші собор Святого Петра.

Принаймні, так оповідає нам переказ про Причепинку.

 

 Коментар автора і редактора перекладу на цей переказ можна прочитати на нашому сайті за посиланням: КОМЕНТАР НА ПЕРЕКАЗ ПРО ПРИЧЕПИНКУ.

 

Прицеплючка

 Старинное немецкое сказание

 Из книги д-ра Хайнриха Прёле «Немецкие сказания».

 Перевод с немецкого Виталия Девишева. Редакция Елизаветы … .

 

Однажды зашел один бедный студент на постоялый двор и с грустным лицом уселся за стол. Тут подошел к нему незнакомый человек и спросил: «Что так грустен, друг? Могу чем-нибудь помочь?» Этот человек был диавол. Студент рассказал, что дела его очень плохи и у него мало денег, всего десять геллеров. «Довольно», –сказал диавол, –«я могу тебе помочь!» Он достал из кармана стаканчик. В нем находился человечек со злобной рожей. Диавол сказал: «Это Прицеплючка. Тебе надо только положить его в карман, и в другом твоем кармане будет столько денег, сколько пожелаешь.»

«И сколько должен я заплатить за Прицеплючку?», – спросил студент.

«Сколько хочешь», – ответил диавол, – «и после твоей смерти твоя душа будет принадлежать мне, а если тебе удастся Прицеплючку продать кому-нибудь другому, то мне достанется его душа. Но ты можешь продать Прицеплючку только за меньшую сумму, чем ты сам за него заплатил. И каждый следующий покупатель также может продать его лишь за меньшую сумму, чем та, что ему пришлось за него отдать.»

После этого дал студент диаволу его десять геллеров, жил он роскошно и весело и имел денег, сколько хотел. Между тем, он постоянно думал о своей кончине и боялся, что его душа попадет в когти диаволу, и так деньги приносили ему немало беспокойства. Не удивительно, что он хотел избавиться от Прицеплючки.

Однажды повстречался ему другой студент и путешествовал с ним долгое время.

«Хотел бы я иметь столько денег, сколько их у тебя», – сказал ему другой студент. «Вот, могу дать совет», – ответил тот. «Этот Прицеплючка достает мне столько денег, сколько мне нужно. Я хочу тебе его продать. Дай мне за него всего девять геллеров.»

Охотно заплатил студент своему товарищу девять геллеров, так как продающий от Прицеплючки нагреб столько денег, что думал, что их хватит до конца жизни.

Другой студент жил роскошно. Да только первому студенту жаль стало, что он душу своего товарища загнал таким образом в пасть диаволу, и он рассказал ему, как все обстоит на самом деле.

Купивший просил и умолял своего товарища снова купить у него Прицеплючку, так как он не хотел жариться в аду. Тот же не желал обратно покупать Прицеплючку и посоветовал ему продать кому-нибудь другому. «Нет», – ответил другой студент, – «я не хочу никого обманывать, как ты обманул меня. Ты сам должен у меня его выкупить, нравиться тебе это или нет!»

Однажды отправился первый купивший Прицеплючку прогуляться. И попался ему один старик с длинной бородой, державший в руке полную тарелку булочек. Он просил его купить одну из них. Студент не хотел, но старик не отставал со своими просьбами, пока он не купил, наконец, булочку за один геллер.

Студент разломил ее надвое. Что же в ней было? – Его Прицеплючка!  Тут сорвал с себя старик бороду, и узнал студент своего товарища.

«Получай обратно», – сказал тот, – «ты не можешь его продать, так как он стоит всего один геллер».

Студент был вне себя от ярости, потому что он снова заполучил своего Прицеплючку, и его душа была готова отправиться на погибель. Он бросал Прицеплючку в огонь, в воду, швырял в пропасть, но всегда находил его снова в своем кармане и не мог от него избавиться. Наконец, отчаявшись, поведал он это священнику. Священник сказал: «Я человек церкви и не боюсь диавола. Я хочу выкупить у тебя Прицеплючку!» Так как студент купил Прицеплючку у своего товарища второй раз всего за один геллер, священник не знал, что он должен был отдать, что бы стоило меньше одного геллера. Наконец вспомнилось ему, что один генерал в одном осажденном городе был вынужден чеканить монеты из кожи, и стоили они всего четверть геллера.

Итак, обзавелся священник одной такой кожаной монеткой и выкупил у студента Прицеплючку. Тот был очень рад, думая, что его душа оказалась спасена. Священник же стал очень богатым, получал от Прицеплючки каждый день по многу денег и отсылал их в Рим к Папе. Тот построил на эти деньги церковь Святого Петра.

По крайней мере, так сообщает нам сказание о Прицеплючке.

 

Календар

СвятийДухХрест2

Молитви

Duerer-Prayer2

 

Аудіо проповіді

st peter preaching in the presence of st mark big

Аудіо музика

Gaudenzio Ferrari 002

Українське лютеранство

Blog-V-Gorpynchuka

Блог п. Т.Коковського

Blog-Tarasa-Kokovskogo

Віттенберзький соловей

Wittenberg-Nightingale

Семінарія Св.Софії

УЛБ-222