Ми проповідуємо Христа розп'ятого (1Кор.1:23)

А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир,
Його ж ранами нас уздоровлено! Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу,
і на Нього Господь поклав гріх усіх нас! 
(Ісаї 53:5,6)

Ukrainian English Russian

В.Хаустов і В.Девішев: Коментар на Переказ про Причепинку

Віктор Хаустов та Віталій Девішев. Коментар до старовинного німецького «Передання про Причепинку»

2008-11-16-Разом із братом Віталієм із Лютеранської церкви із Ізраїлю-2Коли ми натрапили на цю історію про Причепинку[i] в книзі старовинних німецьких передань[ii], то спочатку нашу увагу привернув зв’язок переказу з історичним тлом, на якому відбувалася Реформація. Адже в цьому оповіданні ми бачимо живі обставини побуту та вірувань німецького народу передреформаційного та реформаційного періоду. Принаймні бачимо таким чином, яким ці давні реалії життя збереглися в народній уяві та сприймалися з історичної перспективи більшої, ніж у три століття (передання зафіксоване Хайнріхом Преле в середині ХІХ ст.).

Але, занурившись спочатку в історію, ми зрештою побачили й те, наскільки актуальним й нині є цей переказ із його "вічними"і темами: це і сріблолюбство, і забобонність, і поверхова формальна релігійність мас, і корумпованість служителя церкви. Все це не дивно, бо "нема нічого нового під сонцем" (Еккл.1:9).

Все ж почнемо з історичного тла цього передання.

Загальне історичне тло епохи Реформації

satiricheskaya gravyura papskaya torgovlyaОтже, поглянемо детальніше на це історичне тло. Хоча традиційно вважається, що напередодні Реформації в середньовічній церкві, до якої формально належало майже все населення Західної Європи, спостерігався глибокий занепад, це твердження потребує роз’яснення та уточнення. З одного боку, можна тодішню атмосферу й справді охарактеризувати як «глибокий занепад духовного життя». Бо акцент у навчанні церкви тоді змістився в напрямку проповіді спасіння ділами через благодійництво чи обрання чернечого способу життя. Також, всупереч Писанню, яке говорить про «одного Посередника між Богом і людьми, – людину Ісуса Христа» (1Тим.2:5), через те, що проповідники представляли Ісуса в першу чергу не милостивим Господом, але суддею, увага вірних була прикута до пошуку інших посередників між Богом і Його народом. Звідси розвинувся як культ святих (в першу чергу, Діви Марії), так і певний «культ» духовенства. Також ще раніше виникла, а в цей час особливо наполегливо проповідувалась небіблійна доктрина про Чистилище. Серед найбільш огидних практик середньовічної церкви були поклоніння мощам та продаж індульгенцій.

Саме завдяки продажу індульгенцій маємо, як не дивно, два позитивних наслідки. Перший – видатний з погляду мистецького. Це побудова найбільшої за розмірами церковної споруди християнського світу – собору Святого Петра в Римі, над будівництвом якого працювали такі видатні митці, як Браманте, Рафаель, Мікеланджело та інші. Саме потреба в великих видатках на щойно закладений 1506 року собор змусила збільшити продаж індульгенцій папістами.

У свою чергу, такі відверті зловживання представників кліру на тлі винаходу книгодрукування та суспільно-політичних і економічних зрушень у Європі призвели до того, що голос августиніанського монаха М.Лютера, який спочатку лунав досить скромно, був почутий. Це і є другий і найважливіший наслідок продажу індульгенцій, проти якого виступив Мартін Лютер. Його голос почули й теологи та частина чернецтва (він зазнав підтримка з боку професорів університету, зокрема, Филипа Меланхтона, підтримку монахів строгих орденів, наприклад, августиніанців), його почули й освічені миряни (німецькі князі, серед яких першим став курфюрст Саксонії Фрідріх Мудрий), його почули й найширші народні верстви. Усі ці люди, такі різні за своїм соціальним становищем, були в однаковому стані перед Господом – вони були грішниками. І вони побачили із Слова Божого правильний напрямок благочестя, якого вони так прагнули раніше. Але раніше це благочестя прикладалося до таких порожніх речей, як чернецтво, прощі та поклоніння мощам. А тепер ці люди побачили милість Божу, яку Отець явив у Своєму Сині Ісусі Христі й зрозуміли, що у справі спасіння людина нічого не може додати до викупного діла Ісуса Христа. Вони відчули, що вільні від прокляття Закону та з радістю відмовились від зовнішніх релігійних справ, натомість, віддалися в руки Ісуса. Таким чином, особисті стосунки із Богом вийшли на перший план.

Matin Luter 3

Гравюра, що зображує М.Лютера, який критикує продаж індульгенцій.

І саме готовність середньовічних німців чути цей голос є дуже важливим фактором, завдяки якому й відбулася Реформація Церкви. Приклад студента-грішника з цього переказу-притчі, приклад студента, який так щиро переймається спасінням власної душі, – є дуже промовистим. Середньовіччя, з усіма єретичними практиками, що побутували у церкві, усе ж не випадково називали «епохою віри», і нам, людям початку ХХІ-го століття є чому заздрити тим, хто жив 500 років тому. Вони, хоча й прикладали свою віру часом не до належного об’єкту, алевони щиро вірили в Небеса та Пекло, вони вірили в Суд Божий.

Побудова Собору Святого Петра як частина історичного тла Реформації

Отже, будівництво собору Святого Петра у Римі тривало з 1506 до 1620 року. Цікаво, що Лютер прийняв чернечі обітниці саме 1506 року, а вже 31 жовтня 1517р. ним були прибиті тези про хибність індульгенцій. Цей день вважається початком Реформації. Подальшими ключовими подіями Лютеранської Реформації стали представлення Ауґзбурзького віросповідання 1530 року та видання Книги Злагоди 1580 року. Римо-Католицька (папістська) сторона в цей же період під тиском Євангельської Церкви змушена була провести власну реформацію, яку історики назвали Контрреформацією. Догми папістів були викладені на Триденському соборі (1545-1563рр.). Паралельно цим богословським суперечкам між папістами та євангелістами у Римі продовжувалось будівництво Собору Святого Петра, який мав стати (і врешті-решт став) символом Римо-Католицької Церкви.

Saint-Pierre - Vatican

Собор Святого Петра в Римі. Сучасний вигляд.

Не дивно, що така споруда привертала увагу не тільки папістів, але й лютеран, а пізніше й кальвіністів та інших протестантів. Традиційно критикується неправильне розуміння римо-католиками Євангелія Матія16:16-19: «Він каже до них: А ви за кого Мене маєте? А Симон Петро відповів і сказав: Ти Христос, Син Бога Живого! А Ісус відповів і до нього промовив: Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець. І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її. І ключі тобі дам від Царства Небесного, і що на землі ти зв'яжеш, те зв'язане буде на небі, а що на землі ти розв'яжеш, те розв'язане буде на небі!».

confession-of-st-peter Peter proclaims Jesus Peter-Jesus-keys 

Кілька вітражів, язі змальвують момент Віросповідання Петра із Мт.16:16-19

Папісти вважали Петра першим римським папою та трактували це місце із Євангелія так, що начебто влада відпускати гріхи дана не всій Церкві, яка разом із Петром сповідує «Ти – Христос, Син Бога Живого!» (Мт.16:16), але саме Апостолу Петру та тим, хто згодом займав папську посаду, будучи нібито спадкоємцем Петра на цій посаді. У свою чергу, папа нібито делегує владу відпускати гріхи тим служителям, які є належно рукопокладеними та залишаються під його владою. Але, по-перше, нема переконливих історичних доказів на користь того, що Петро був єпископом Риму (особливо  в сучасному римо-католицькому розумінні єпископа Риму як Папи римського), по-друге, римо-католицька доктрина про те, що Ісус дав владу пробачати гріхи саме Петру, виникла через те помилкове розуміння Матвія 16:16-19, бо до початку ХVI ст. богослови зазвичай використовували не оригінальний грецький текст Євангелія, але неточний латинський переклад. Але римо-католицька спільнота й нині в цьому питанні залишається на позиціях долютерової екзегетики, а присвята головного католицького храму Св. Петру підкреслює важливість для цього великого християнського руху самої особи Петра та тієї унікальної влади, яку, як вважається, вспадковано римською церквою від Петра.

Basilica di San Pietro 1450

Собор Святого Петра в Римі. Вигляд 1891 року.

Що ж стосується передання про Причепинку, то воно цікаве для нас з іншого погляду. Власне,  темою про побудову Собору Святого Петра в контексті історії Реформації. Цей аспект б’є в іншій площині: гроші, які були отримані на будівництво Собору Святого Петра, римо-католицькі провідники набули завдяки зловживанню найбільш цінним із того, що грішник може отримати від Бога. Це – прощення гріхів. І це прощення отримується через служителя Церкви від Самого Христа, Який поніс гріхи всього світу, відповідно, і гріхи кожного окремого грішника. Це прощення грішник отримує по благодаті – даром, безкоштовно. «Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився» (Еф.2:8-9). І ось цей дар Божий намагаються продати за гроші (чи обміняти на добрі справи). Найяскравіший приклад продажу прощення – індульгенції. Особливо багато цих грошових надходжень до Риму йшло із Півночі Європи. Відомо, що італійці жартували, бачачи на німецькому кордоні вози, повні грошей, що отримані за продані індульгенції: «Ось німецькі гріхи їдуть». А потім на цій основі «продажу прощення» будується величезний Собор Святого Петра – символ Римо-Католицької Церкви.

520px-SaintPierre.svg
Roma S.Pietro in Vaticano zzf

План собору Св. Петра архітектора Браманте (1444-1514)

SaintPierreRaphael  LArchitecture de la Renaissance - Fig. 13

 Плани архітекторів Рафаеля Санті (1483-1520) та Мікельанжело Буанаротті (1475-1564).

StPetersplan OttoLeuger1904 Michdome

План (бл.1607р.) Карло Модерно (1556-1629) та гравюра Стефана де Пера 1569 (5 років по смерті Мікельанжело)

Архітектура та оздоблення і собору, і ансамблю площі Святого Петра, звісно, вражають. Але ж і храм Ірода в Єрусалимі вражав сучасників і навіть найближчих учнів Господа. Пригадаймо цю розмову: «І вийшов Ісус і від храму пішов. І підійшли Його учні, щоб Йому показати будинки храмові. Він же промовив у відповідь їм: Чи бачите ви все оце? Поправді кажу вам: Не залишиться тут навіть камінь на камені, який не зруйнується!...» (Мт.24:1-2). Це пророцтво про зруйнування Єрусалимського храму збулось у 70-му році, коли римська армія під проводом Тита повалила і Єрусалимські стіни, і знищила храм. Після понівечення будівлі  грабіжники буквально перевернули всі камені зруйнованого храму в  пошуках золота, що колись прикрашало споруду.

Ми маємо розуміти, що і Собор Святого Петра не вічний. Якщо він, з Божої ласки, достоїть до Другого Пришестя Христа, то тоді не тільки всі світові архітектурні споруди та їх ансамблі зруйнуються, але знищиться стара земля й старе небо. Бо вони переміняться на нову землю й на нове небо.

Отже, «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що великою Своєю милістю відродив нас до живої надії через воскресіння з мертвих Ісуса Христа, на спадщину нетлінну й непорочну та нев'янучу, заховану в небі для вас, що ви бережені силою Божою через віру на спасіння, яке готове з'явитися останнього часу.» (1Петр.1:3-5).

Vatican StPeter Square

Базіліка і площа Святого Петра в Римі. Сучасний вигляд.

Що ж стосується студента із нашої притчі, то прикрим є той факт, що він більше боїться диявола, ніж Бога. Нема мови його про особисті стосунки із Богом, про покаяння, про бажання змінити грішне життя на святе. У студента є тільки бажання припинити залежність від диявола без поновлення стосунків із Богом. Замінником цих особистих взаємин із Господом для нього тут є «візит до священика» (щось на зразок відвідин чиновника чи робітника «кампанії духовних послуг»). Він очікує вирішення своєї проблеми цією «людиною церкви». Уся ситуація є яскравим прикладом принципу ex opere operato, який побутує в Римо-Католицькій Церкві та завжди критикувався євангельською стороною. Принцип ex opere operato означає, що якась ритуальна релігійна дія вважається ефективною через сам факт її виконання, незалежно від того, хто її чинить та над ким вона проводиться, незалежно від намірів цих осіб, незалежно від їхньої віри, але внаслідок того, що ці дії проводяться Церквою. Лютерани ж завжди вважали таке вчення і практику про дії, що звершені ex opere operato близькими до деяких актів магії. На жаль, не тільки в середньовічній римо-католицькій церкві ми бачимо таке ставлення до таїнств чи треб. Подібне ставлення ми спостерігаємо й на теренах сучасної України, коли нерідко хрищення, шлюб чи відспівування померлого подібним чином сприймаються невіруючими родичами (а часом, в разі хрищення дорослого чи шлюбу – й тими, хто є об’єктами таїнства чи обряду).

dome-of-st-peters-basilica-vatican-city-italy-jon-berghoff

Купол Собору. Вигляд із середини.

Повертаючись до нашого студента, бачимо, що він не отримує ніякої євангельської втіхи від служителя папістської церкви. Якщо цей студент, подібно до Юди, потрапив на гачок сріблолюбства, то і його священик певною мірою схожий тут на членів синедріону, яким байдуже було до долі юдиної душі у вічності («Я згрішив, невинну кров видавши. Вони ж відказали: «А нам що до того? Дивись собі сам»…» (Мт.27:4). Первосвящеників і старших цікавили політично-церковні справи (їхня влада, стосунки з імперською владою Риму, очевидно, що серед іншого й підтримка в належному стані ансамблю храмових споруд – архітектурного шедевру часів Ірода). Хоча зовні, порівнюючи Юду і студента, бачимо й фактичні розбіжності. Священик, по-перше, наче приділяє увагу студенту (чи, можливо, він більше зацікавлений у отриманні грошей через Причепинку?). Розв’язка історії про студента із німецького передання також ніби відрізняється кінця історії про Юду Іскаріотського. Але якою була б справжня доля цього уявного студента у вічності? Можна задати кілька питань: «Чи він справді розкаявся? Чи він отримав прощення? Чи він просто позбувся проклятого оберегу, а решту життя спокійно живе в розкошах на ті гроші, що й отримав від диявола?» Пригадаймо слова Ісуса:  «Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні.» (Мт.6:24). Слово «мамона» арамейською означало «майно» та було запозичене в грецьку із значенням «багатство, розкоші».

Rod-Chase-St -Peters-Basilica-Rome-City

Собор Святого Петра у Римі (Ватикан). Сучасний вигляд вночі.

Отже, чи не сам диявол знову прийшов до студента під виглядом служителя? Якщо повернемося до порівняння поведінки старших синедріону із Євангелій і папістського служителя із нашої історії, то багато що не на користь цього священика. Адже навіть лицемірні старші синедріону не сміють покласти 30 срібняків до скарбниці храму, «бо це заплата за кров» (Мт.27:6). Відповідно ж до цього німецького передання, гроші, що були отримані від диявола, використовуються на побудову головного храму церкви! По суті, так було і в реальному житті: великою мірою за гроші, що виручені від торгівлі індульгенціями, чи на гроші, які були пожертвувані церкві іншим чином, але з надією, що ця пожертва допоможе у відпущенні гріхів, і був побудований Собор Святого Петра.

Причепинка як приклад універсального гріха сріблолюбства (поклоніння мамоні) та зв’язок цього гріха із окультними практиками

Середньовіччя, з усіма єретичними практиками, що побутували в церкві, все ж не випадково називали «епохою віри». Уявіть собі, якби події цієї історії було перенесено в наш час. Чи багато європейських студентів переймалися б справою спасіння душі, коли б мали можливість через Причепинку задовольняти свої фінансові забаганки? У наш час, коли велика частина молоді перебуває чи під впливом відвертої сатанинської музики, чи окультної літератури, коли хвалитися гріхом у багатьох субкультурах стало нормою життя... А особливо престижно хвалитися багатством. І багато людей нині (здається, особливо в Україні) зовсім не соромляться шляхів, якими воно набуте.

Хоча, можливо, ми й помиляємося щодо «безнадійності» покаяння таких сучасних  молодих людей. Якщо уявити цю фантастичну ситуацію із Причепинкою реалізованою, тоді може й сучасна молода людина задумалася б про майбутнє своєї безсмертної душі. Адже, як говорив Августин, Господь створив нас так, що в нашому серці є таке місце, яке зайняти може тільки Він Сам. І коли це місце порожнє – ми самі нічим не можемо його заповнити: ані грішми, ані тими задоволеннями, які за них можна мати. Слово Боже говорить про це трохи іншими словами: «Для безбожних спокою немає, говорить Господь!» (Іс.57:21).

Але є й інші міцні та цікаві паралелі (можна сказати – технічні) між персонажами цього переказу та нашим сучасним життям. Це не тільки сріблолюбство та бажання жити в розкошах, байдикуючи, але й інтерес до окультних речей у зв’язку із самою метою досягнення багатства. І цей другий пласт паралелей середньовіччя та сьогодення (коли ми його нарешті помітили) також нас вразив. Але спочатку нам треба кинути оком на європейську історію та дохристиянську міфологію.

mammonaСеред німецького народу здавна побутувало повір’япро маленького домового чи гнома, який приносить своєму господарю гроші. Такі забобони завжди викликали належну реакцію Церкви: і кліру, і побожних мирян. Так, відомо, що 18 листопада 1726 року в сакристії (у спеціальному приміщенні для зберігання ритуального одягу й посуду – аналог східнообрядової різниці) церкви Св. Власиїла міста Нордхаузена було знайдено пакет із листом до пастора. У пакетізнаходився оберіг у вигляді«Причепинки», а влисті говорилося, що багато мешканців міста купили собітакі поганські обереги. Отже, пастора в його проповіді просили попередити усіх християн про небезпеку покладання вірян на таку нечисту силу.

Іншим свідченням широкого побутування вірувань в Причепинку є те, що про цей забобон навіть свідчать німецькі приказки. Так, якщо хтось швидко розбагатів, то про нього казали: «Er muss ein Heckemännchen haben» – «У нього напевно є Причепинка». Також зафіксовано й інший вираз «Das Heckemännchen aller Männer und Zeiten» – «Причепинка всіх часів і народів».

Має Heckemännchen-Причепинка своє місце і в ієрархії нечистої сили в європейській дохристиянській міфології. Родичами Причепинки вважалися альрауни. У міфології та фольклорі європейських народів це були духи нижчого рангу, маленькі істотки (гноми), які, за повір’ями, жили в коріннях мандрагори. Як відомо, корінь мандрагори зовні нагадує фігурку людини. Безліч язичницьких вірувань пов’язані із корінням мандрагори, яке використовували як оберіг та для багатьох інших забобонних цілей.

AlraunУ художній же літературі альраун уперше з’являється в повісті «Ізабелла Єгипетська, перша любов імператора Карла V» (1812р.) німецького романтика Ахіма фон Арніма (1781-1831). Як відомо, у період романтизму особливим чином загострився інтерес до народного світогляду. Відповідно, на поверхню виринули й дохристиянські вірування європейців. Багатовікові табу Церкви на широке використання таких образів у літературі та образотворчому мистецтві були зняті Просвітництвом та секуляризацією життя в ХVІІІ ст. (спочатку це відбулося у Франції, а потім перекинулось на інші країни). Отже, альраун у повісті А. фон Арніма з’являється як «грошова людинка», яка вирощена героїнею із коріння мандрагори. Ця «грошова людинка» шукає скарби для імператора Карла V (іронічно, але саме Карл V у реальній європейській історії був головним гонителем євангельської віри часів Лютера). Подальшим розвитком теми альрауна в літературі є відомий твір Е.Т.А.Гофмана «Крихітка Цахес». У наш постмодерний час насіння, що посіяли романтики, зійшло у творах багатьох авторів фентезі, які слідують не прикладу Льюіса чи Толкієна (ці письменники були побожними християнами та використовували в своїх творах переосмислені євангельські образи), але обрали наслідування відвертого поганства. Такі автори на сторінках своїх романів із задоволенням пишуть про різноманітне чародійство та інші окультні техніки. Певно, серія романів Дж.К.Ролінґ про Гаррі Поттера є найпопулярнішим із подібних зразків. І саме в цій серії також з’являється персонаж альраун у вигляді кореня мандрагори.

Отже, як каже Слово Боже: «Що було, воно й буде, і що робилось, буде робитись воно, – і немає нічого нового під сонцем!..» (Еккл.1:9). І дещо так зване «нове» збігається  із «старим» до найдрібніших деталей. Виявляється, один із образів нині популярної серії книг про Гаррі Поттера є тим же самим персонажем, що і в цьому старовинному німецькому переданні про Причепинку. А на фундаментальному рівні цей окультний персонаж є одним із багатьох ідолів, покладання на яких заборонено Словом Божим. Ми знаємо (як із Біблії, так на досвіді із нашого життя), що такі ідоли є частою спокусою для віруючих. У Старому Заповіті маємо численні історії про впадання народу Божого в ідолопоклонство. Можливо, однією із найшокуючих ілюстрацій покладання на силу маленьких дерев’яних «божків» є історія про викрадення «побожною» Рахіллю ідолів із дому Лавана (Бут.31:19-35).

Боже ж ставлення до язичницьких ідолів прекрасно передано нам через пророка Єремію: «Послухайте слова того, що вам каже Господь, о доме Ізраїлів! Так говорить Господь: Не навчайтесь доріг цих народів, і небесних ознак не лякайтесь, бо тільки погани лякаються їх! Бо устави народів марнота вони, божок бо це дерево, з лісу вирубане, і це діло рук майстра сокирою! Сріблом та злотом його прикрашають, цвяхами та молотками прикріплюють їх, і він не захитається. Вони, як опудало на огірковім городі, й безмовні, і конче їх носять, бо не ходять вони. Не бійтеся їх, бо не вчинять лихого, і також учинити добро це не в їхній силі! Такого, як Ти, нема, Господи: Ти великий й велике Ім'я Твоє могутністю!» (Єр.10:1-6).

The worship of Mammon

Евелін де Морган (1855-1919). Поклоніння мамоні.

Отже, безумним є покладання на різноманітні ідоли, які так поширені й нині: це і увага до того знака гороскопу, під яким людина народилась (часом це супроводжується тим, що людина носить золоту чи іншу прикрасу цього ідола на шиї), увага до певних оберегів, які мають допомагати розбагатіти (від «грошового чи монетного дерева» і до різноманітних статуеток на зразок популярних далекосхідних). Інші практики, які нам випало нещастя спостерігати нині – це забобонне використання самих грошей. Однією із безумних сцен, яку часом можна побачити на ринку зранку, є та, коли продавець обносить свій товар першою банкнотою, яку виручив у цей день (особливо абсурдно це виглядає тоді, коли торговець вважає себе або переконаним атеїстом, або говорить про свою приналежність до традиційної домінуючої християнської конфесії). Безумними є практики класти до гаманця якісь маленькі мушлі тропічних молюсків, які мають притягувати гроші (колись одному із молодих членів нашої громади у подарунок таку мушлю щиро запропонувала чарівна дівчина «зі світу»). Безумно так само використовувати копійки, якими посипають молодят на весіллі («Не дай Бог тратити ці гроші – весь час носіть їх у гаманці і не розмінюйте їх – щоб гроші завжди водились у молодій родині!» – свідком такого побажання стала одна із наших сестер буквально днями).

Хтось скаже: «Віруючі також люди, що потребують матеріальної складової свого життя! Що ж їм робити?» Господь Ісус Христос дає Свою відповідь: «Отож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось? Бож усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться» (Мт.6:31-33).

la-pieta-saint-peter-basilica-vatican-1570742

Один із шедеврів Собору Святого Петра - статуя "Оплакування Христа (Піета)" Мікельанжело - показує істинний напрямок нашого уповання - Христа, Який вмер заради нашого виправдання.

Довідка про фольклориста Хайнса Преле

Насамкінець маленька історична довідка про людину, яка записала передання про Причепинку. Хайнріх Преле (1822-1896) – німецький історик літератури, письменник, освітній діяч, фольклорист (послідовник братів Грімм). Батько Хайнріха був лютеранським пастором та поетом-аматором. Кузен нашого Хайнріха – Хайнріх Преле-молодший також був лютеранським пастором і професором богослов’я у Австро-Угорщині (після першої світової війни – в Угорщині); Хайнріх-молодший відомий, поміж іншим, тим, що видав, «Катехитичні книжечки». Сам же Хайнріх Преле-старший студіював філологію в Галле та Берліні, з 1848р. паралельно почав оригінальну літературну, журналістську та фольклористичну діяльність. Саме за успіхи у збиранні та дослідженні німецького фольклору Преле був помічений і підтриманий Вільгельмом Гріммом. Отже, великою мірою, завдяки вчасному заохоченню одного із братів Грімм, були створені такі умови, що Хайнріх Преле зміг присвятити себе повністю викладанню та літературі. Та все ж його головне місце в його спадщині посідають зібрані та опубліковані ним народні німецькі перекази. Отже, в пам’яті нащадків він залишився фольклористом, і саме завдяки цій діяльності його ім’ям названа одна з вулиць Берліна.

Історичну довідку та коментар на основі німецьких, англійських та українських джерел в Інтернет через призму Біблії підготували пастор Віктор Хаустов та брат  Віталій Девішев (парафія УЛЦ ВСІХ СВЯТИХ, Харків).

 

Коментар перекладача та редакторів щодо самого перекладу

German legends-book2На початку коментаря буде чесно зауважити, що цей переклад є аматорським. І реалізувався він у результаті зацікавленості харківських християн лютеранського віросповідання німецьким старовинним переданням, сюжет якого пов'язаний із часом Реформації.

Отже, у нас як у аматорів виникли певні труднощі при перекладі назви самого передання DasHeckemännchen.Труднощібули пов’язані з трактуванням самого цього слова. Без сумнівів, воно є двоскладовим. І якщо Männchen – це людинка, чоловічок, то значення другого кореня (hecke) виявилося не таким однозначним. І тут спочатку не допомогли ані звичайні німецькі словники, ані наші знайомі викладачі німецької, ані навіть знайомі нам оригінальні носії мови, які проживають у Харкові.

Рішення вибрати для перекладу словаHeckemännchen варіант Причепинка було мотивовано контекстом та аналогіями із деякими спільнокореневими словами. Бо, по-перше, мова в оповіданні йде про щось дрібне, що вже як причепиться, то від нього не відчепишся. А по-друге, цьому сприяли такі німецькі слова: dieHecke – жива колюча огорожа, dieHeckenrose– шипшина.

 Вже згодом у словнику DUDEN було знайдено застаріле німецьке дієслово hecken. Його головні значення: 1)народжувати за один раз чи нести (висиджувати) декілька яєць (останнє – про птахів). Зазвичай це дієслово застосовується до птахів та дрібних ссавців, що швидко плодяться, народжуючи декілька дітей за один раз; 2)народжувати, розмножуватися.

У нашій історії оповідується про чоловічка (Männchen), який приносить гроші (розмножує чи народжує нізвідки в будь-якій бажаній сумі). Німецьким сучасним синонімом dasHeckemännchenє dasGeldmannlein, тобто, як нам стало зрозуміло пізніше, буквально dasHeckemännchenможна було перекласти як «Грошова людинка», «нечистий дух, що приносить гроші своєму господарю».

Але вирішено було залишити перший варіант «Причепинка», зокрема й тому, що ця назва в контексті оповідання підкреслює, наскільки важко буває позбутися впливу диявола («відчепитися» від нього), якщо ти вже потрапив на його гачок.

Також нам не схотілось відмовлятися від колоритного українського слова «причепа». У класичному «Словнику» Грінченка доволі багато прикладів вживання цього слова та похідних від нього. Слово «причепа» Грінченком трактується як «придира, назойливый человек», тут же подаються приклади із Нечуя-Левицького («Оце причепилась причепа») та із етнографічних матеріалів, що були зібрані самим упорядником словника («Уже і сяк, і так мостить, щоб одкаснулась причепа»). Ще один синонім до цього слова, що подає «Словник» Грінченка – «причепенда». Серед інших похідних слів є й «причепка», що трактується не тільки як «придирка», але й як «подвеска, брелок». Загалом, подаючи вісім прикладів слів, що є спільнокореневими із словом «причепа», три приклади Грінченко бере із творів Нечуя-Левицького. Певно, наш класик особливо полюбляв це слово. Навіть одну із повістей він так і назвав: «Причепа».

Отже, ми для перекладу також вибрали одне із похідних слів від «причепи», додавши зменшувальний суфікс – і вийшло «Причепинка» (альтернативний варіант, який ми розглядали – «Мала Причепа»).

Ще два зауваження щодо редакції українського перекладу легенди. По-перше, ми дозволили собі мінімальні відхилення від підрядника, замінивши кілька разів іменники та прикметники, які часто повторюються, синонімами. Це було зроблено для милозвучності із  врахуванням також того, що наш простий переклад не претендує на публікацію в академічному виданні. По-друге, ми дозволили собі змінити один вираз на інший із наданням відмінного смислового відтінку. Це стосується фінальної частини передання, а саме фрази: «Той дуже зрадів, думаючи, що його душа не загине». В оригіналі там нема слова «думаючи», отже, у читача може виникнути хибне враження, що студент спасся завдяки самому факту позбавлення від ідола. Але, як говорить Бог у Своєму Слові, спасіння можливе тільки через особисту віру в Ісуса Христа як Спасителя, а істинна християнська віра включає покаяння, також ця віра плідна ділами. Щоб у читачів не складалося помилкового враження про спасіння героя передання, хоча його серце було далеке від Господа, ми вирішили додати цього непритаманного тесту смислового відтінку із дидактично-катехитичною метою.



[i] Das Heckemänncchen чи Geldmännchen перекладається: «Людинка, яка Чіпляється» або «Грошовий Чоловічок». Ми вибрали переклад «Причепинка», альтернативний варіант, який ми розглядали –  «Мала Причепа».

[ii] Deutsche heimat Sagen. Bearbeitet und herausgegeben von Dr. Harry Trommer. Der Kinderbuchverlag, Berlin.

Календар

СвятийДухХрест2

Молитви

Duerer-Prayer2

 

Аудіо проповіді

st peter preaching in the presence of st mark big

Аудіо музика

Gaudenzio Ferrari 002

Українське лютеранство

Blog-V-Gorpynchuka

Блог п. Т.Коковського

Blog-Tarasa-Kokovskogo

Віттенберзький соловей

Wittenberg-Nightingale

Семінарія Св.Софії

УЛБ-222