Слово Боже до цього вірша:
"Бо як дощ чи то сніг сходить з неба й туди не вертається, аж поки землі не напоїть і родючою вчинить її, і насіння дає сівачеві, а хліб їдунові, так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав..." (Ісая 55:10-11а)
Яків Щоголів (1824-1898)
НИВА
Бог мене в полі постлав не з-за того, Щоб не давала я миру нічого; Щоб я під небом без вжитку чорніла, Сили ховала, од вітру марніла. Я б з тебе брати багато не стала: Дай мені тільки гартовані рала; Зріж лемешем мою сіру вершину, Кинь по тій оранці зерна частину. Зерно лежатиме тихо і смирно; Я до пори догляжу його вірно, Поки дощем мене хмара не вдаре, Сонце зцілюще із неба прижаре. Зерно коріння постеле в ту пору, Кине стрункую стеблину угору, Йди тоді килим зелений глядіти, Щоб опісля уже більш не ходити, Аж поки соком колосся наллється, Повне вагою додолу погнеться, Миттю поспіє і золотом чистим Зачервоніє під сонцем огнистим.
Дай тоді швидше наклепані коси, Жниво покірне клади у покоси; Скарб мій багатий вези у стодоли, Щоб не вертати до мене ніколи. Все з мене буде, що можна, узято; Мало даси мені, знімеш багато; Що ж тоді матиму я дорогого? Стерню пожовклу, що не варт нічого! Серпень настане, почну я марніти; Ти перестанеш до мене ходити... Слухай же: прийде мій час замирати, Так посилкуйся одно пам'ятати: Той чоловіком ніколи не буде, Хто у талані покине й забуде Те, що у добру годину любилось, Але в глибоку могилу вклонилось!
1882
Зі збірки "СЛОБОЖАНЩИНА" (1898 року)
Rosa Bonheur (1822-1899). Оранка.
Іван Шишкін (1832-1898). Жито.
Микола Пимоненко (1862-1912). Жнива на Україні.
Тетяна Яблонська (1917-2005). Хліб.
|