BEGIN:VCALENDAR
VERSION:2.0
PRODID:-//jEvents 2.0 for Joomla//EN
CALSCALE:GREGORIAN
METHOD:PUBLISH
BEGIN:VEVENT
UID:96b2da4973f47c0b15a0febd124172a4
CATEGORIES:Християнство і культура
SUMMARY:Григір Тютюнник «Хрищення Борька» (фрагменти оповідання «Син приїхав»)
DESCRIPTION;ENCODING=QUOTED-PRINTABLE:Григір Тютюнник«Хрещення Борка» (фрагменти&nbsp;оповідання «Син приїхав»)\n
 \n………………………………..\n\n\n&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; — В квартирі в нас, — вела д
 алі Рита, — все є: гарнітур житомирський, холодильник "Донбас", телевізор "
 Огонек", стіральпа машина "Ністра", пилосос... "Буран", правда, бо "Ракет" 
 саме в магазинах не було. Грошей вистачає й на щодень, і на книжку Павлуша 
 в зарплату кладе щомісяця. А буває, в суботу й неділю проскоче в Ростов чи 
 Ворошиловград — все одно ж робити нічого, то, дивись, десятку-дві підробив.
  Треба ж машину окупити. Та й на бензин...\n\n\n&nbsp; &nbsp; — А чого ж, —
  раділа Дзякунка.—І людям услуже, й копійку заробить. Воно так: копійка до 
 копійки — та вже й руб! Їж, Борисику, їж, мій ласунчику, гам,— піжпо сокоті
 ла до онука, що стояв біля лави, брав жменею крижалки смаженої картоплі, ро
 зкладені рядочком на газеті, аби швидше холонули, і мовчки, зосереджено спр
 оваджував у рот. Коли рядочок кінчався, Борко обертався до баби, наставивши
  на неї малорухомі батькові очі, й казав:\n\n\n&nbsp; &nbsp; &nbsp;— Сє коп
 и.\n\n\n&nbsp; &nbsp; &nbsp;Дзякунка вихоплювала зі сковороди, що шкварчала
  на жарові під челюстями, підрум'янені кружальця і, перекидаючи з долоні на
  долоню, біжка несла онукові.\n\n\n&nbsp; &nbsp; &nbsp;— Зараз не можна гам
 очки, моя крихто,— розкладала картоплю в рядочок і студила на неї. — Жижа! 
 А як вичахне, тоді гам.\n\n\n&nbsp; &nbsp; &nbsp;І питалася в невістки:\n\n
 \n&nbsp; &nbsp; &nbsp;— Де ж ви його, доцю, хрестили, онучка мого сахарнень
 кого? Є у вас там церква поблизу?\n\n\n&nbsp; &nbsp; &nbsp;— Ніде не хрести
 ли,— одказала Рита. — Кумів назвали, так, шуткома — Павлушиного начальника 
 цеху і його жінку, а не хрестили.\n\n\n&nbsp; &nbsp; &nbsp;Дзякунка аж у по
 ли вдарила.\n\n\n&nbsp; &nbsp; — О Бо-оже, то це він у вас так нехрещений і
  живе?\n\n\n&nbsp; &nbsp; — Так і живе, — зніяковіла Рита.— А що ж тут тако
 го?\n\n\n&nbsp; &nbsp; — Е, дочко, так не можна. Не годиться, щоб воно нехр
 истом росло. Не цуценя ж, а людина. Ні, ні. Завтра дасть Бог неділю, подамо
 ся в Опішнє або Покрівське й похрестимо. Будь-що. Бо яке ж воно...\n\n\n&nb
 sp; &nbsp; — Та я й не проти, — повагавшись, мовила Рита. — Тільки Павлуші 
 не кажіть, того що йому не можна...\n\n\n&nbsp; &nbsp; — Ну, як не можна, т
 о й не можна,— перейшла на шепіт Дзякунка.— Антобузом з'їздимо, не яка дале
 чінь. Ми швиденько. А скажемо — на базар.\n\n\n&nbsp;\n\n\n……………………………………\n
 \n\n&nbsp;\n\n\n&nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;В хаті Дзякунка поквапливим шепо
 том оповіла чоловікова що онук їхній не хрещений, що завтра вони з Ритою — 
 тільки щоб Павлуша, Боже сохрани, не довідався, бо йому не можна, — подадут
 ься в Опішнє або в Покрівське просто додому до батюшки і що Рита на це прис
 тала.\n\n\n&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; — Отаку жінку Павлуша знайш
 ов, — аж похлиналася радісним шепотом Дзякунка.— Що розумна, що культурна, 
 а що ще й проста!\n\n\n&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; — Павлушко наш 
 ні в чому не прошибе, — гордовито мовив Никифор. — В нього й по роботі поря
 док, і дома, і в машині. Бачила, як там усе заслано та блищить? О-о-о!\n\n\
 n&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; І раділи, обоє: Дзякунка вголос дякув
 ала Богу до ікони, а Дзякун повільно розгладжував вуса великим пальцем.\n\n
 \n&nbsp;\n\n\n…………………………………..\n\n\n&nbsp;\n\n\n&nbsp; &nbsp; &nbsp;Другого 
 дня, як сонце тільки-но стало над опішняпськими крутоярами, Дзякунка й Рита
  з Борком на руках, святково вдягнені й схвильовані своєю таємницею, вже бу
 ли на базарі. &nbsp;\n\n\n&nbsp; &nbsp; &nbsp;Скупилися швидко. І Дзякунка 
 між ділом розпитала у базарових опішнян, де краще охрестити дитину, — тут а
  чи в Покрівському. Баби наввипередки радили їхати її Покрівське: там батюш
 ка молодий, має добрий бас і молитву читає всю. А тутешній уже такий шкарбу
 н, що тільки крекче та кашляє і ні читати не бачить, ні по пам'яті не вчеше
  — забуває.\n\n\n&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Покрівського попа застали вдома. 
 Дін стояв на ґанку в хромових офіцерських чоботях та новій, либонь, недільн
 ій рясі, сипав курям пшеницю з коряка і рокотав басом:\n\n\n&nbsp; &nbsp; &
 nbsp; — Ціпоньки-ціпоньки, путь-путь-путь...\n\n\n&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; 
 Забачивши прихожан, він анітрохи не знітився, кивнув привітно і посипав кур
 ям доти, доки не кінчилося зерно. Тоді одніс коряк у веранду, повернувся й 
 сказав:\n\n\n&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; — Проходьте до господи.\n
 \n\n&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Батюшка був і справді молодий, гарний з лиця, 
 добре виголеного побіля жовтуватої, з полиском, борідки, ще й духами міцно 
 пах. Останнє Дзякунці не сподобалося. "Надушився, як парубок", — подумала.\
 n\n\n&nbsp; &nbsp; &nbsp; У світлиці, завішаній образами — в рушниках і без
  них, стояла півсутінь, бо віконниці од сонячного боку було зачинено, на по
 кутті тихо горіла лампадка, і пахло пирогами з капустою.\n\n\n&nbsp;&nbsp;&
 nbsp;&nbsp; Рита з Борком, що посапував уві сні, стала на порозі, тихо позд
 оровкалась і втупила очі в підлогу, а Дзякунка познамувалася до батюшки і п
 ерехрестилася до ікон, що ледь жевріли в світлі лампадки. Тоді сказала:\n\n
 \n&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; — Хлопчика, святий отче, привезли ох
 рестити. То не відмовте, бо здалеку ми.\n\n\n&nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;— К
 ума? — спитав піп, глянувши на Риту.\n\n\n&nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;— Неві
 стка, батюшка. А то — внук, Борко.\n\n\n&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp
 ; — Угу. Хреститься вмієте? — поцікавився батюшка в Рити. — Ні? — Зітхнув н
 е тяжко і не сумно, а як людина, якій це не в новину, увімкнув електричну п
 литку й поставив па неї велику луджену миску з водою. Потім підійшов до Рит
 и, заглянув в обличчя Боркові й сказав лагідно: — Спить младепсць? Хай посп
 ить, поки вода нагріється. А хреститься, жінко, так: складаєте тросперстя, 
 кладете його па чоло, потім на живіт, па право й ліве плече. Спробуйте. — І
  ледь посміхнувся.\n\n\n&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Рііта звела ру
 ку, що стала раптом важкою, і перехрестилася.\n\n\n&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;
 &nbsp;&nbsp; — Оттак,— вдоволено прогув отець.— Просто і красиво. Звичаї пр
 едків своїх треба знати. — І звернувся вже до Дзякунки: — Хто ж буде младен
 ця держати? Вам, ви ж знаєте, не можна. Матері — теж.\n\n\n&nbsp; &nbsp; &n
 bsp; — А як матушку попросить? Може б, вона... Бо ми ж у такий світ забилис
 я... Уважте вже, святий отче,— заблагала Дзякунка.\n\n\n&nbsp; &nbsp; &nbsp
 ; — Гаразд, — погодився отець. Попробував пальцем воду, зняв миску й постав
 ив її па стілець, ближче до покуття.— Крижмо є? — спитав, ідучи до дверей, 
 що вели, мабуть, на кухню, де побрязкував посуд.\n\n\n&nbsp; &nbsp; &nbsp; 
 &nbsp;— Є, отче, е, — поквапливо одказала Дзякунка й вийняла з кошика сувій
 чик ситцю.\n\n\n&nbsp; &nbsp; &nbsp; Незабаром батюшка повернувся й зодяг є
 пітрахиль, що тьмяно сіяла сріблом та золотом, і в світлиці стало ще урочис
 тіше. Потім увійшла матушка у всьому темному, привіталася тихо, взяла з рук
  у Рити Борка і посміхнулася їм ласкаво.\n\n\n&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp
 ;&nbsp; Батюшка правив по пам'яті й швидко, як би добрий тесля тесав. Бас й
 ого приглушено рокотав до ікон і то гучнішав, то спадав до проникливого шеп
 оту; час від часу він хрестився тричі, пружно та замашно (тоді хрестилася й
  матушка) і вклонявся іконам — самою головою, як розбалуваний увагою публік
 и актор.\n\n\n&nbsp; &nbsp; &nbsp; Борко, голенький, загорнутий лише в сите
 ць — крижмо, вп'явся опуклими оченятами в лампадку, посміхався і вказував н
 а неї пальцем.\n\n\n&nbsp; &nbsp; &nbsp; Та ось батюшка вмовк, узяв зі стол
 ика ножиці й вистрггг у Борковому чубчикові хрестик, промовляючи: "Во Ім'я 
 Отця, і Сина, і Святаго Духа". Тоді вмісив пучку рудого волосся у віск і вк
 инув у миску з водою. Матушка розгорнула Борка, подала голенького на руки б
 атюшці, і він умочив його ноженятами в воду — раз, вдруге і втретє, примовл
 яючи через паузи: "Во ім'я Отця... і Сина... і Святаго Духа. Амінь",\n\n\n&
 nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Рита почувалася немовби в напівсні, нем
 овби в тому, що відбувалося зараз, замкнувся весь світ і не було надворі ні
  сонця, ні попових курей, ні накоченої, аж блискучої дороги степової від Оп
 ішнього сюди.\n\n\n&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; — Дар Божий, — м'яко пробасив б
 атюшка і чимось намастив Боркові лобик, ніжки, рученята. В світлиці запахло
  оливою.\n\n\n&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; — Отрекаєтесь лі от діявола? — спита
 в піп.\n\n\n&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; — Отрекаюсь, — прошепотіла матушка.\n\
 n\n&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; — Дуньте і плюньте.\n\n\n&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbs
 p; Матушка тричі легенько дмухнула і тричі легенько сплюнула. І коли отець 
 проспівав: "Єліце во Криста крестітеся і влєкостеся",— віддала Борка Риті й
  сказала:\n\n\n&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; — Можна вдягати. А крижмо візьміть 
 собі... Далеко вам їхати? Нічого, скоро буде автобус,— поторкала тонким пал
 ьчиком Борків ніс, усміхнулася й, кивнувши свекрусі та невістці, вийшла.\n\
 n\n&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; — Скільки ж з нас? — шепотом спитала Дзякунка.\
 n\n\n&nbsp; &nbsp; &nbsp;— Як з усіх, — зітхнув батюшка. — П'ять. А якщо ди
 тину держить матушка — десять.\n\n\n&nbsp; &nbsp; &nbsp;Дзякунка дістала з-
 за пазухи білий вузлик, розв'язала його зубами й подала попові теплу десятк
 у.\n\n\n&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; "Ач, яку грінку вбив за півчаса", — подума
 ла неприязно і попросила смиренно:\n\n\n&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; — На часто
 чку, батюшка, запишете Микиту, Марфу&nbsp;і новопреставленого Мефодія.\n\n\
 n&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; — Гаразд, — пообіцяв молодик, навіть не пробуючи 
 запам'ятати імена усопших.\n\n\n&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Коли опинилися за 
 ворітьми, Рита сказала, ледь примруживши гарненькі очі:\n\n\n&nbsp; &nbsp; 
 &nbsp; — Такий красивий та привітний...\n\n\n&nbsp; &nbsp; &nbsp;Дзякунка п
 омітила той дівоцький прижмур і мовила сердито:\n\n\n&nbsp; &nbsp; &nbsp; —
  Еге ж, за десятку можна і в янгола обернутися, ходім швиденько до антобуза
 , бо пече так, що ще й мнясо пропахне, то будуть нам хрестини.\n\n\n&nbsp;&
 nbsp;&nbsp;&nbsp; І вперше подумала про невістку погано:&nbsp;"Ба, як швидк
 о придивилася. Для такої треба добру вуздечку..."\n\n\n&nbsp;\n\n\n……………………
 ………………….\n\n\n&nbsp;\n
DTSTAMP:20261122T215314Z
DTSTART:20230120T140000Z
DTEND:20230120T220000Z
SEQUENCE:0
RRULE:FREQ=YEARLY;COUNT=999;INTERVAL=1;BYYEARDAY=+020
TRANSP:OPAQUE
END:VEVENT
END:VCALENDAR