Мартін Лютер: Відпущені в очах Божих

      У тих випадках, де отець-сповідник далі не даватиме відпущення гріхів я би дав, аби він тримав те відпущення для самого себе. Я би пішов від нього, як від того, хто разом із Люцифером, переступає межі свого обов’язку та влади і узурпує юрисдикцію Бога, досліджуючи таємниці серця – те, чого він не має права робити і те, чим він перейматися не повинен. Там, де не відпускає гріхи людина, там їх відпускає Бог. Це так, наче хтось попросив би священика про Хрищення і Таїнство Вівтаря, а він не захотів би їх дати. У такому випадку достатньо віри і бажання прохача для запевнення про те, що він взяв повну участь (у Таїнствах). Тож, хоча й отець-духівник не бажає дарувати відпущення, відпущення і далі, на щастя, точно відбувається, бо розкаяний зробив сповідь і, як бажає відпущення, так і шукав його. У такому випадку ви повинні вважати отця-духівника за грабіжника і злодія, який такою дією відбирає і стримує від вас те, що є вашим. Ми можемо дуже радіти, що ми відпущені в очах Божих і не сумніватися, що отримали це Таїнство.

Мартін Лютер, Повчання сповідникам про заборонені книги доктора Мартіна Лютера

Джерело: Блоґ Українське Лютеранство