Віттенберзький вівтар Лукаса Кранаха Старшого

  Пропонуємо Вам познайомитися з Лютеранською Церквою та її Віросповіданням на прикладі знаного вівтаря Віттенберзької церкви. Це буде зручно зробити як з причин історичних (бо саме Віттенберг став центром Лютеранської Реформації, саме тут працювали її провідники: Мартін Лютер, Филип Меланхтон, Йоганнес Бугенґаген) та мистецьких (тут творили Лукаси Кранахи Старший та Молодший, які в образах втілили ідеї нового руху та залишили портретну галерею Реформаторів), як також і з доктринальних причин. Бо Лукас Кранах Старший вклав у свій живопис богослов'я. У зв'язку з тим, що цей так званий "Реформаційний вівтар" крім зображень нашого Господа Ісуса Христа та апостолів вміщає невелику галерею портретів провідників Лютеранської Церкви, дозволяємо нижче додати ще деякі інші портретні роботи тих же реформаторів пензля Лукаса Кранах Старшого.

Лукас Кранах Старший (1472-1553). Віттенберзький (Реформаційний) вівтар (1447).

  Почнемо із ставлення до мистецтва і церковної традиції, бо це також допоможе ліпше зрозуміти характер Лютеранства. Мартін Лютер ніколи не хотів у одностороннєму порядку поривати ані з традиційною Церквою (якою в Західній Європі напочатку ХVI століття була Західна (Римо-Католицька) Церква), ані з добрими традиціями Християнства, які сформувалися протягом попередніх століть. Ще менше Лютер хотів, щоб церковний рух носив його ім'я. В часи Реформації її прихильноки називали себе євангеликами чи послідовниками Ауґзбурзького віросповідання, запропонованого 1530 року на сеймі в місті Аугсбург, коли німецькі князі, які підтримали Реформацію Церкви висловили протест проти заборони сповідувати віру в її Біблійній чистоті (звідси виникла інша назва для перших лютеран - протестанти). Мета євангелеків була тільки одна - реформація цілої Західної Церкви. Широке звернення Реформаторів у цьому та пізніших віросповідних документах до набутку отців Церкви зі Сходу (наприклад, після Августина найцитованіший богослов Книги Злагоди - це Іван-Златоуст) засвідчує засвоєння лютеранською стороною кращих здобутків цієї гілки Християнства та бажання мати плідний богословський діалог на підставі Писання зі Східною (Греко-Православною) Церквою. Сам Лютер не погоджувався із нав'язаною критиками та підхопленою деким із прибічників назву руху "лютерани". Він писав: "Як можу я, старий смердючий труп, яким я є насправді, дійти до того, що діти Христові називають себе моїм огидним ім’ям? Ні, любі друзі, так не годиться; давайте відкинемо ці сектантські назви і будемо називати себе християнами на честь Того, Чиє вчення маємо!" Назва "Лютеранська Церква" згодом прижилася, очевидно, через появу нових Християнських рухів, що носили назви євангельських та протестантських, а також через величезний вплив особи Мартіна Лютера та його літературної спадщини для формування та збереження здобутків Лютеранської Реформації.

  Отже, в центрі Лютеранського Віросповідання - Ісус Христос - Син Божий і син Марії, Єдиний Спаситель світу. Разом з тим, Лютеранська Церква шанує всі добрі традиції, які не суперечать Писанню та допомагають ненаверненим пізнати Христа, а дітям Божим - укорінитися в спасаючій вірі. Можливо, після традицій пояснення і донесення істин Писання (в контексті проповідування, навчання катехізису та використання молитовників) та традицій Літургійних (з рештою інших обрядових, що тісно пов'язані із музикою), ОБРАЗОТВОРЧЕ ЦЕРКОВНЕ МИСТЕЦТВО займає третє місце в церкві. І лютерани не стали відмовлятися від цього корисного скарбу Церкви (на відміну від Цвінглі та його прибічників у Швейцарії чи Карлштадта у тому ж Віттенберзі; як відомо, вони нищили різьбу, вітражі та живопис). Лютерани-реформатори тільки звільнили мистецтво від небіблійних традицій (таких як поклоніння самим мистецьким образам чи наявність неправильних акцентів у самих зображеннях, які могли спричинити виникнення чи підримку єресей). Таким чином, у Лютеранстві мистецтво використовується для навчання та прикраси церковних споруд чи помешканнь вірних.

  Отже, і "Віттенберзький вівтар" Лукаса Кранаха Старшого, як вже було сказано, не є ще одним твором видатного митця, але він має виразно дидактичне спрямування. Вівтарний триптих із додаванням четвертої нижньої центральної частини було створено Лукасом Кранахом Старшим 1547 року по смерті Мартіна Лютера. І Лютеранське вчення, і практичне життя його прихильників уґрунтоване в богослов'ї СЛОВА І ТАЇНСТВА. Ми познайомимось із головними складовими цієї теології в тому порядку, в якому вони з'являються під пензлем художника. Також ми коротко оглянемо внесок в історію тих діячів Лютеранської Реформації, які зображені художником.

  Ліва частина вівтаря - це та, з якої зазвичай починають "читати" художній твір (як і сторінку текста в традиціях європейської культури, де в усіх мовах пишуть і читають зліва направо). Отже ліва частина вівтаря - це "вхід" до Лютеранської Церкви чи "вступ" до Лютеранського Богослов'я. Після гріхопадіння адама і Єви всі люди народжуються ГРІШНИКАМИ. І всі ми потребуємо Спасителя. Відповідно до Писання, людина стає дитиною Божою ЧЕРЕЗ ВІРУ. У разі, коли до віри приходить доросла людина, вона, визнавши власну гріховність та єдиного Спасителя Ісуса Христа приймає ХРИЩЕННЯ. Таким омитий від своїх гріхів входить у спасаючий ковчег Божої Церкви. "Бо ви всі сини Божі  через віру в Христа Ісуса! Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися" (Галатів 3:26-27). Відповідно ж до традиції ранньої Церкви, укоріненої в розумінні Писання, лютерани приводять у Хрищенні до Господа і своїх дітей. Адже Біблія засвідчує спасаючу силу Хрищення, бо воно несе ПРОЩЕННЯ ГРІХІВ, звільняє від смерті і влади диявола, дає спроможність жити новим життям, поєднуючи людину із смертю і воскресінням Христа: "Хто увірує й охриститься, - буде спасений..." (Марка 16:16), "Покайтеся, і нехай же охриститься кожен із вас у Ім'я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів, - і дара Святого Духа ви приймете!" (Дії 2:38), "Чи ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися? Отже, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя, [...] знаючи, що наш давній чоловік розп'ятий з Ним, щоб знищилось тіло гріховне, щоб не бути нам більше рабами гріха, бо хто вмер, той звільнився від гріха" (Римлян 6:3-7) "Хрищення - не тілесної нечистости позбуття, але обітниця Богові доброго сумління, - спасає тепер і нас воскресінням Ісуса Христа" (1Петра 3:21).

  Таким чином, лютеранська теологія вважає ХРИЩЕННЯ ОДНИМ З ДВОХ ТАЇНСТВ Церкви (наряду з Господньою Вечерєю). У свою чергу, обидва ТАЇНСТВА разом із СЛОВОМ БОЖИМ (і тільки завдяки СЛОВУ) визнаються ЗАСОБАМИ БЛАГОДАТІ (тобто такими Божими інструментами, які здатні зародити та\чи покріпити віру). Сам Ісус говорить Никодиму про відроджуючу силу Хрищення (Слова Божого, поєднаного із водою): "Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не родиться з води і Духа, той не може ввійти в Царство Боже. Що вродилось з тіла - є тіло, що ж уродилось з Духа - є дух" (Івана 3:5,6). Писання показую, що діти народжуються гріховними. Так Давид сповідує: "Я в беззаконні народжений і в гріху зачала мене мати моя" (Псалом 50(51):7). Також ми знаємо з досвіду, що маленькі діти, на жаль, часом вмирають, а Писання свідчить, що "Заплата за гріх - то смерть"(Римлян 6:23а). Тому немовлята потребують бути приведенними до свого Спасителя у Хрищенні, бо "дар Божий - вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім" (Римлян 6:23б).

  Хоча (як всім нам здається на підставі природного глузду) немовлята не здатні вірити раціонально, але Святі Писанні переконливо свідчать про віру маленьких дітей, немовлят та навіть ненароджених дітей. Ісус ставить у приклад апостолам віру маленької дитини: "Поправді кажу вам: коли не навернетесь і не станете, як ті діти, - не ввійдете в Царство Небесне" (Матвія18:4). Іншим разом, коли до Господа принесли немовлят, а учні перешкоджали, Христос докорив: "Пустіте дітей, щоб до Мене приходили, і не забороняйте їм, - бо таких Царство Боже. Поправді кажу: Хто Божого Царства не прийме, як дитя, той у нього не ввійде!" (Луки 18:16-17); також Псалтир та Євангелія свідчать про те, що немовлята прославляють Бога (Псалом 8:3, Матвія 21:15,16), а Іван Христитель ще в утробі матері наповнився Духом Святим (Лука 1:15,41,44). Великий наказ Господа "христити всі народи" (Мт.28:19) не робить винятка для дітей (як і ніде в іншому місці цього не робить і весь Новий Заповіт). Також молода Християнська Церква охрищувала зазвичай "весь дім" (очевидно, дорослих і дітей; Дії 16:15,33, Дії 18:8).

  До того ж Бог дав переконливу аналогію Новозаповітному ХРИЩЕННЮ в Старому Заповіті. Це ОБРІЗАННЯ хлопчиків (яке, за Законом, проводили на 8-й день після народження). І Писання вчить нас не "мудрствувати лукаво": "Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією та марною оманою за переданням людським, за стихіями світу, а не за Христом" (Колосян 2:8). Натомість Святий Павло проводить паралель між ХРИЩЕННЯМ і ОБРІЗАННЯМ: "Ви в Ньому були обрізані нерукотворним обрізанням, скинувши людське тіло гріхлвне в Христовім обрізанні. Ви були з Ним поховані у хрищенні, у Ньоми ви й разом воскресли через віру в силу Бога, що Він з мертвих Його воскресив. І вас, що мертві були в гріхах та в необрізанні вашого тіла, Він оживив разом з Ним, простивши усі гріхи." (Колосян 2:11-13).  

  Тепер пропонуємо перейти до нижньої частини центральної частини "Реформаційного вівтаря". Ми бачимо місцеву громаду, яка слухає ПРОПОВІДЬ СЛОВА БОЖОГО. Це свідчення того, що вивчення БІБЛІЇ та ПРОПОВІДУВАННЯ займає центральне місце в Лютеранській Церкві.

  Реформатори сповідували НЕПОМИЛЬНІСТЬ СЛОВА БОЖОГО. Сучасне конфесійне Лютеранство також відрізняє від так званого ліберального сповіданням того, що "УСЕ ПИСАННЯ БОГОМ НАТХНЕННЕ" (2Тим.3:16), що "ПИСАННЯ НЕ МОЖЕ ПОРУШЕНИМ БУТИ" (Івана 10:35), "Бо пророцтва ніколи не було з волі людської, а звіщали його святі Божі мужі, ПРОВАДЖЕНІ ДУХОМ СВЯТИМ." (2Петра 1:21). Лютерани визнають канонічні книги Старого (39 книг) та Нового (27 книг) Заповітів єдиним джерелом доктрини Церкви. Будь-яке церковне передання чи церковна традиція, якщо вони суперечать Біблії, не можуть бути прийнятими. Лютеранська Реформація запропонувала відповідне гасло: ТІЛЬКИ ПИСАННЯ! або SOLO SCRIPTURA (лат.).

   У свою чергу, в центрі Писання і лютеранського проповідування знаходиться Христос, Який "був виданий за наші гріхи і воскрес для ВИПРАВДАННЯ НАШОГО" (Римлян 4:25). Сам Ісус засвідчує: "Дослідіть-но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя, - вони ж свідчать про Мене!" (Івана 5:39), "Так написано є, і так потрібно було постраждати Христові, і воскреснути з мертвих дня третього, і щоб у Ймення Його проповідувалось покаяння, і прощення гріхів між народів усіх..." (Луки 24:46). Євангелісти та Апостоли також сповідували: "Ми проповідуємо Христа розп'ятого!" (1Коринтян 1:23). Таким чином було викрісталізоване інше гасло Реформації: ТІЛЬКИ ХРИСТОС! або SOLUS CHRISTUS! (лат.). Саме тому Кранах зобразив Лютера, який, проповідуючи, показує на Христа розп'ятого.

  У тому, що Господь Ісус помер за грішників на хресті Голгофи - Божа БЛАГОДАТЬ. Бо Отець не зараховує грішнику гріха заради смерті Ісуса та виправдує грішника заради Христового Воскресіння. Звідси ще одне гасло Лютеранської Реформації - ТІЛЬКИ БЛАГОДАТЬ! або SOLO GRATIA! Але цей дарунок спасіння, що пропонується всім, стає ВАШИМ ОСОБИСТИМ ЧЕРЕЗ ВІРУ: "Праведний житиме вірою" (Римлян 1:17, Авакум 2:4, Євреїв 10:38). Отже, ТІЛЬКИ ВІРОЮ! або SOLO FIDE! - це ще одне гасло лютеран. "Бо спасені ви БЛАГОДАТТЮ ЧЕРЕЗ ВІРУ, а це не від вас, то ДАР БОЖИЙ, не від діл, щоб ніхто не хвалився. Бо ми - Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували." (Ефесян 2:8-10). Отже, відповідно до Писання, людина не може хвалитися ані своїми добрими ділами, ані навіть вірою, бо віра - це Божий дар. Апостол каже: "А щодо мене, то нехай нічим не хвалюся, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, що ним розп'ятий світ для мене, а я для світу." (Галатів 6:4). Отже, останній реформаційний лозунг - ОДНОМУ БОГУ СЛАВА! або Soli Deo Gloria! Бо Він є нашим Творцем, Викупителем та Тим, Хто Освячує наше життя. І Божа милість така велика, що ми її не здатні збагнути власним глуздом. Наприклад, люди часто думають, щл Богослужіння - цн служіння людей Богу. Насправді, це БОГ СЛУЖИТЬ своїм людям! Господь Ісус явив Себе саме Служителем, навіть Рабом (Ісая 53, Филип'ян 2:7,8), а тепер, коли Бог-Отець його возвеличив (Филип'ян 2:9,10), Господь служить через тих, хто поставлені "служителями Христовими і доморядниками Божих таємниць" (1Коринтян 4:1) в Його Церкві. 

 За Лютеранськими віросповіданнями кожного Божого дня (тобто, кожної недільної СЛУЖБИ) має відбуватися ЛІТУРГІЯ - СЛУЖБА СЛОВА І ТАЇНСТВА (ПРИЧАСТЯ). Проповідь Слова Божого готує грішника до сповіді своїх гріхів. Лютерани (вслід за Августином) вважають, що ТАЇНСТВО - це поєднання СЛОВА БОЖОГО та ЗЕМНИХ МАТЕРІАЛЬНИХ ЕЛЕМЕНТІВ, що несе ПРОЩЕННЯ ГРІХІВ. В такому розуміння таїнствами є тільки Хрищення та Господня Вечеря. Але Лютер також писав у контексті дискусії з римо-католицькою теологією "7-ми таїнств", що якщо ще щось і вважати третім таїнством, то це СПОВІДЬ, бо вона несе ПРОЩЕННЯ ГРІХІВ. Однак зазвичай у лютеран сповідь вважається продовженням покаяння, початок якого лежить у таїнстві Хрищення. І кожне наступне відпущення гріхів закріпляється не тільки у Слові, але й у Господній Вечері. Малий Катехізис Лютера навчає відповідно до Слова: "Що означає Хрищення водою? - Відповідь: Воно означає, що старий Адам у нас має бути втоплений щоденним каяттям, і мусить померти з його лихими вчинками та бажаннями, і що замість нього повинна щоденно поставати та воскресати нова людина, яка житиме перед Богом у праведності та непорочності вічно.  Де це написано? - Відповідь: Апостол Павло каже у шостому розділі свого Послання до римлян: «... ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя»."

  Лютерани з самого початку виступали проти нав'язування обов'язковості приватної сповіді, але вона також залишається в церковному житті поруч із загальною (найчастіше вживаною) та публічною (у разі необхідності). Ісус Своїй Церкві дав владу пробачати та затримувати гріхи: "Кому гріхи простите, - простяться їм, а кому затримаєте, - то затримаються!" (Івана 20:23).

  Права частина вівтаря ілюструє, як служитель Церкви виконую цей наказ Господа. Покірному і розкаяному грішнику, який ліворуч від сповідника, гріхи відпускаються. А зарозумілому чоловіку, в червоному одязі гріхи не відпущені, він іде наче із зв'язаними руками, що пригадує інші слова Христа, сказані Петру: "І ключі тобі дам від Царства Небесного, і що на землі ти зв'яжеш, те буде зв'язане на небі, а що на землі ти розв'яжеш, те розв'язане буде на небі." (Матвія 16:19). 

  А тепер від доктрини перейдемо до тих, хто її сповідує.

  Лютер - парафіяльний пастир - парафіяльна церква

  Родина Лютера

  Праворуч від Кранаха - майже по центру цієї частини вівтаря - зображено ФИЛИПА МЕЛАНХТОНА (1497-1560). Меланхтон був знавцем Біблійних мов - за глибину пізнань давньогрецької Лютер називав його "наш маленький грек", а через те, що його двоюрідним дідусем та вчителем був відомий гуманіст єврейського походження Йоганн Райхлін, Меланхтон був чудовим консультантом з івриту. Також Филип був талановитим теологом, педагогом, організатором шкільництва (за що став відомий в історії своєї країни як "Вчитель Німеччини". Будучи близьким другом Лютера та його колегою по Віттенберзькому університету, маючи м'яку вдачу, Меланхтон зумів сформулювати багато із ідей Лютера таким зваженим чином, що вони були прийняті найширшим загалом. Саме Меланхтон став тим, хто написав схвалені Лютером АУҐЗБУРЗЬКЕ ВІРОСПОВІДАННЯ (1530) та його АПОЛОГІЮ (1537). Незважаючи на свій великий внесок в лютеранське богослов'я, Меланхтон ніколи не був рукопокладеним служителем Церкви. Тим не менш ми бачимо, що Кранах зобразив Меланхтона, який христить дитину. Художник і тут відобразив живе життя Лютеранської Церкви, де брати, які не є служителями Слова Божого мають більше відповідальності і можливості служити тілу Христовому, ніж в традиційній Церкві. День Филипа Меланхтона традиційно святкується лютеранами 19 квітня.

  Цікаво, що сповідник - також не якийсь абстрактний служитель, але реальний пастор, один із провідних лютеранських реформаторів. Це Йоганнес Бугенґаген (1485-1558). Те, що Кранах помістив Бугенґагена саме на цій частині вівтаря особливо цікаве через те, що цей пастир був особистим сповідником Мартіна Лютера, бо він був парафіяльним віттенберзьким пастором (з 1523 року). Бугенґаген також допомагав Лютеру в перекладі Біблії, був професором екзегетики у Віттенберзькому університеті, брав участь у дискусіях із Цвінглі (підтримуючи Лютера) у знаному Марбурзькому колоквіумі (1529р.). І, як і личить пастирю-сповіднику, виголосив надгробну проповідь на похороні Мартіна Лютера. Також Бугенґаґен ввійшов в історію Церкви як невтомний організатор. Він не раз був відряджений до різних німецьких земель, де на прохання місцевих княхів та ширших мас проводив реформацію церковного життя відповідно до євангельських засад. Крім того він навіть встиг побувати єпископом Саксонії та першим ректором євангельської семінарії Данії (в Копенгагені). День Йоганнеса Бугенґагена а традиційно святкується лютеранами 20 квітня. А портрет пастора, що розташований ліворуч, виконано Лукасом Кранахом Старним 1537 року.

Кранах ще раз зобразив себе.

Кранах Молодший

  Ліворуч біля купелі ми бачимо самого художника - ЛУКАСА КРАНАХА СТАРШОГО (1472-1553). Він та пані, що біля нього (очевидно, дружина) виступають у ролі хресних батьків немовляти. Наряду з Альбрехтом Дюрером та Маттіасом Грюнвальде Кранах Старший входить до блискучої трійки живописців, які творили під час ранньої Реформації. Господь продовжив роки Кранаха, який, будучи близьким другом Лютера, став головним художником Лютеранської Реформації. Кранах завдяки своєму таланту і європейській славі став найбагатшим громадянином Віттенбергу, отже тривалий час ще був і бургомістром цього міста. Саме у Кранаха зупинився Лютер після свого повернення із так званого "Варбурзького полону" 1522 року (нагадаємо, що Лютер переховувався у замку Варбург від переслідування інквізиції майже рік, за цей час він підготував свій видатний переклад Нового Заповіту на живу німецьку мову з оригінальної грецької; а саме повернення мало причиною бунт ентузіастів на чолі з Карлштадтом та іншими проти здорових церковних традицій). Дружина Кранаха, яку ми бачимо на картині, походила з родини багатого віттенберзького пивовара. Двоє синів Лукаса Кранаха Старшого продовжили мистецьку династію.

Кранах ще раз зобразив себе.

Кранах Молодший

 6 квітня в офіційному календарі УЛЦ - День Св. Лукаса Кранаха та Альбрехта Дюрера, художників. Таке святкування пам'яті двох художників Реформації в один день пригадує двох старозаповітних митців часів Мойсея - Бецал'їла та Оголіява (Вихід 35:30,31), які за Божим наказом виготовили Скинію та все, що в ній.