Мартін Лютер: Збирав би хмиз для спалення єретика

   Мусимо зізнатися в тому, що і я та й інші зі мною перебували в полоні саме таких відчуттів (само-праведності), коли під папством, ми претендували на те, що ми святі та побожні. Якби тридцять років тому, коли я був відданим, святим монахом, який щодня відправляв месу і думки не мав іншої окрім тієї, що я перебуваю на дорозі до небес – якби тоді хтось звинуватив мене – проповідував мені з цього тексту [1] і проголосив, що наша праведність не відповідала строго Законові Божому, а перебувала у злагоді із людcькою доктриною і була явно ідоловірською – якби той хтось назвав її недієвою та ще й сказав, що я – ворог хреста Христового, який служить власним плотським забаганкам,  то я особисто відразу допоміг би щонайменше знайти каміння, аби забити такого Степана або ж збирав хмиз, аби спалити такого найгіршого єретика.  Саме так завжди поводиться людська природа…

Джерело: Блоґ В’ячеслава Горпинчука Українське Лютеранство, 30 жовтня 2018 року

[1] Филип’ян 3:17-21: «Будьте до мене подібні, браття, і дивіться на тих, хто поводиться так, як маєте ви за взір нас.  Багато-бо хто, що про них я вам часто казав, а тепер говорю навіть плачучи, поводяться, як вороги хреста Христового. Їхній кінець – то загибіль, шлунок – їхній бог, а слава – в їхньому соромі... Вони думають тільки про земне! Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа, Який перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного тіла Його, силою, якою Він може і все підкорити Собі».