Мартін Лютер:   Дві необхідні складові доброго проповідника

     Той, хто має і служіння, і Слово – воістину чудесний проповідник. Такий має бути наділений трьома чеснотами. По-перше, він повинен мати спроможність стати перед слухачами; по-друге, він повинен мати спроможність промовляти; по-третє, він повинен мати спроможність зупиняти своє мовлення. Перша чеснота вимагає, аби проповідник мав служіння, щоб він був упевнений, що він – покликаний і уповноважений, і що все, що він робить, робиться в інтересах його служіння. Я не наважуюсь проповідувати без поклику. Я не повинен їхати до Лейпціга чи Магдебургу, аби там проповідувати, бо я не маю ні поклику, ні служіння, які мене вели б до тих місць. Та й навіть, якби я почув, що з кафедри в Лейпцізі не промовляється нічого крім єресі, я би дав, аби так було й далі. Це – не моя справа і я мушу дозволити їм проповідувати. Не я там сіяв. Відповідно не мені там і жати. Але якби Господь наш Бог попросив мене туди піти, тоді я пішов би і повинен був би туди піти так само як і тут я покликаний бути проповідником і маю обов’язок тут проповідувати.

     По-друге, проповідник повинен бути впевнений, що він навчає Божому Слову і проповідує Боже Слово, а не розглядає доктрини людини чи диявола. Все добре тоді, коли проповідник впевнений, що він проповідує Боже Слово і водночас переконаний, що він має поклик це робити. Біда в тому, що люди порушують і зневажають ці два пункти, служіння і Слово. Це демонструється прикладом фанатиків, які роблять багато галасу про Святого Духа. Але вони з’являються на сцені по власному велінню – їх ніхто не просив приходити. Вони проникають тайкома, все плюндрують  і кажуть, що вони були покликані Святим Духом. Воістину покликані, але – дияволом! Я не терпітиму жодного проповідника в служінні, навіть якби він робив чуда, якщо він не переконаний, що він проповідує істинну доктрину та Слово, і що він точно має посаду і знає, що він – посланий.

     Обидва ці пункти йдуть пліч-о-пліч. Хоча й людина має служіння і поклик, як-от: папа і єпископи, які зодягнуті в духовне служіння, як і я та кожен пастир і служитель – цього недостатньо, бо вони найперше і найголовніше повинні мати ще й Боже Слово. Відповідно, хоча й людина має Боже Слово, якщо вона – вчена і знає, що має Боже Слово, вона повинна мовчати і не влазити у служіння та проповідувати. Допоки вона не покликана, то їй не достатньо мати Слово. Така людина повинна мовчати і не проповідувати допоки не матиме поклику.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана

Джерело: Блоґ Українське Лютеранство