Арістід: Піст християн у ІІ-му столітті

Вони ходять у всякій покірності і доброті, і між ними фальші немає, і люблять вони один одного. Вони не зневажають вдови, ані засмучують сироти. Хто лишень має, той роздає щедро тому, хто не має. Якщо бачать приходька, то приводять його під свою стріху і радіють через нього так, наче він – їхній рідний брат, бо вони називають один одного братами не за плоттю, а за Духом і в Бозі…. Якщо вони чують, що когось із їхніх ув’язнили або утискували через Ім’я їхнього Месії, всі вони піклуються про  його потреби і якщо можливо його визволити, то його визволяють. А якщо серед них є людина бідна та в потребі, і вони не мають необхідних достатків, то постять два-три дні, аби надати тому, хто в потребі, їжу яку той потребує.[1]

[1] Aristides, Eerdman’s Handbook to Christian Belief, edited by Robin Keeley (Grand Rapids: Eerdmans, 1982), с. 267.

Джерело: Блог В.Горпинчука "Українське лютеранство".