Ліворуч: Ян Машковський (1793-1865). У шинку на Поділлі. Праворуч: портрет Якова Щоголева.
Слово Боже до цього вірша: Приповісті 23:20: "Не будь поміж тими, що жлуктять вино, поміж тими, що м'ясо собі пожирають, бо п'яниця й жерун збідніють, а сонливий одягне лахміття."
Яків Щоголів
Шинок
Не велику й не багату Чоловік поставив хату, - Та й поставив у селі Коло мосту на шпилі.
Потім він, як в клітці пташку, Над вікном повісив пляшку, - І, як вітер похитне, Пляшка візьме та й кивне.
А хіба ж воно одвіку
Теє можна чоловіку, Щоб, як пляшка закива, Не здуріла голова?
От як пляшка закиває, Він до шинку й повертає; Сяде, гляне в поставець Та й потягне гаманець, -
А вже грошей і не ліче... Чоловіче, чоловіче! Що в тій бочці онде є, - Все воно до дна твоє!
Там сидить твій заробіток, Там лежить худоба діток; Сіно те, що ти косив, Жито те, що Бог вродив.
Там твоя свитина сіра, Хомути, ярмо, сокира; Дрова ті, що ти продав, Садовина, що збирав;
Сили ті, що їх не стало, Те здоров'я, що пропало; Сльози жінки, серця міч, П'яна лайка день і ніч...
Все воно туди пірнуло, Все в тій бочці потонуло; А вона все теж одна - І без верху, і без дна!
Чую: вітер повіває, Пляшку хиле та хитає; А вона - собі кива Та до шинку зазива.
1881
Василь Штернберг (1818-1845) Шинок на Україні.
Іван Соколов (1823-1910). Біля шинку.
Ян Фелікс Пиварський (1794-1859). Корчма. Останній гріш. (1845).
Володимир Маковський (1846-1920). У шинку.
Микола Пимоненко (1862-1912). З базарю.
Микола Пимоненко (1862-1912). Додому. |