Максим Балаклицький: Про створення "свого" Христа постхристиянськими мислителями
Більшість чи майже всі постхристиянські релігійні або філософські вчення прагнуть створити свій "варіант" Ісуса (Христа), висловити ставлення до нього, ба й розмістити його у власній світоглядній системі. […]
У новаторських літературних та філософських творах людина-Христос символізує богозалишеність, метафізичне сирітство. Ось дві думки: "Це велике ім'я служить лише символом людини всіх часів… - генія, стомленого своєю безкінечною самотністю і зневіреного тим, що самотність стає дедалі глибшою і безнадійнішою залежно від того, як він росте духовно", - писав Ж. де Нерваль. У А. де Віньї Христос обирає інший шлях - байдужому мовчанню Божества протиставляє зневажливе й стоїчне мовчання людини, адже "Небо, "німе, сліпе й глухе", кинуло її напризволяще".
Головним напрямком ревізіонізму Ісуса є заперечення його божественності. Христос виступає лише одним із "вічних образів", покликаних привернути увагу до естетичних чи політичних поглядів того чи іншого автора. Натомість найпоширеніше тлумачення його місії - учитель праведності, який своїм життям продемонстрував дієвість таких принципів, як любов до інших і турботу про них, єдність слова і діла. […]
Наступним кроком є протиставлення Христа і християнства, найчастіше церкви. Розірвавши взаємини з релігією, метафізичні мисленики намагаються "зберегти" образ Христа, наголошуючи на тому, що Його вчення було спотворене вже першим(и) поколінням(и) вірників.
Джерело: Максим Балаклицький «"Нова релігійність" Івана Багряного» |