28 серпня: Йов 28:1-30:31, 2Коринтян 2:12-17,  Псалом 41(42):1-12 (РСП, NIV: 42:1-11), Приповісті 22:7

2Коринтян 2:12-17:

Adam Elsheimer (1578-1610). Святий Павло.

 12 А коли я прийшов до Троади звіщати Христову Євангелію, і були двері для мене відчинені в Господі,

 13 не мав я спокою для духа свого, бо я не знайшов був свого брата Тита; але, попрощавшися з ними, я пішов в Македонію.

 14 А Богові подяка, що Він постійно чинить нас переможцями в Христі, і запашність знання про Себе через нас виявляє на всякому місці!

Карл Генріх Блох (1834-1890). Примиритель.

 15 Ми бо для Бога Христова запашність серед тих, хто спасається, і тих, які гинуть,

 16 для одних бо смертельна запашність на смерть, а для других запашність життєва в життя. І хто здатен на це?

Доменікіно (1581-1641).Пієта.

 17 Бо ми не такі, як багато-хто, що Боже Слово фальшують, але ми провіщаємо, як із щирости, як від Бога, перед Богом, у Христі!

Псалом 41(42):1-12 (РСП, NIV: 42:1-11): 

Січасний художник. Пара оленів біля води.

 1 Для дириґетна хору. Псалом навчальний, синів Кореєвих. (042-2) Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя, 

 2 (042-3) душа моя спрагнена Бога, Бога Живого! Коли я прийду й появлюсь перед Божим лицем? 

 3 (042-4) Сльоза моя стала для мене поживою вдень та вночі, коли кажуть мені цілий день: Де твій Бог? 

Hans Andersen Brendekilde (1857-1942). Вид на Єрусалим з південного сходу(1890).

 4 (042-5) Як про це пригадаю, то душу свою виливаю, як я многолюдді ходив, і водив їх до Божого дому, із голосом співу й подяки святкового натовпу... 

 5 (042-6) Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його! 

 6 (042-7) Мій Боже, душа моя тужить в мені, бо я пам'ятаю про Тебе з країни Йордану й Гермону, із гори із Міц'ар. 

Джон Мартін (1789-1854). Манфред в горах.

 7 (042-8) Прикликає безодня безодню на гуркіт Твоїх водоспадів, усі вали Твої й хвилі Твої перейшли надо мною. 

 8 (042-9) Удень виявляє Господь Свою милість, уночі ж Його пісня зо мною, молитва до Бога мого життя! 

 9 (042-10) Повім я до Бога: Ти Скеле моя, чому Ти про мене забув? Чого я блукаю сумний через утиск ворожий? 

Іван Айвазовський (1817-1900). Кавсказькі вершники. 

10 (042-11) Ніби кості ламають мені, коли вороги мої лають мене, коли кажуть мені цілий день: Де твій Бог? 

11 (042-12) Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його, мого Бога! 

Приповісті 22:7:

7 Багатий панує над бідними, а боржник раб позичальника.

Невідомий фламанський майстер 17 ст. Багатий і бідний.

Йов 28:1-30:31:

28:1 Отож, має срібло своє джерело, і є місце для золота, де його чистять,

Володимир Боровиковський (1757-1825). Йов та його друзі.

 2 залізо береться із пороху, з каменя мідь виплавляється.

 3 Людина кладе для темноти кінця, і докраю досліджує все, і шукає каміння у темряві та в смертній тіні:

Asher Brown Durand (1796-1886). Скелясте урвище.

 4 ламає в копальні далеко від мешканця; забуті ногою людини, висять місця, віддалені від чоловіка.

 5 Земля хліб із неї походить, а під нею порито, немов би огнем,

 6 місце сапфіру каміння її, й порох золота в ній. 

Evert Collier (1640-1707). Натюрморт "Суєта".

 7 Стежка туди не знає її хижий птах, її око орлине не бачило,

 8 не ступала по ній молода звірина, не ходив нею лев.

 9 Чоловік свою руку по кремінь витягує, гори від кореня перевертає,

 10 пробиває у скелях канали, і все дороге бачить око його!

Axel Jungstedt (1859–1933). Каменоломня. 

 11 Він загачує ріки від виливу, а заховані речі виводить на світло.

 12 Та де мудрість знаходиться, і де місце розуму?

 13 Людина не знає ціни їй, і вона у країні живих не знаходиться.

 Albert Bierstadt (1830-1902). Єллоустон. 

 14 Безодня говорить: Вона не в мені! і море звіщає: Вона не зо мною!

 15 Щирого золота дати за неї не можна, і не важиться срібло ціною за неї.

 16 Не важать за неї офірського золота, ні дорогого оніксу й сапфіру. 

Antonio de Pereda (c.1611-1678). Суєта суєт.

 17 Золото й скло не рівняються в вартості їй, і її не зміняти на посуд із щирого золота.

 18 Коралі й кришталь і не згадуються, а набуток премудрости ліпший за перли!

 19 Не рівняється їй етіопський топаз, і не важиться золото щире за неї.

Гюстав Доре (1832-1883). Створення світла. Вільям Блейк (1757-1827). Старий Днями чи Великий Архітектор.

 20 А мудрість ізвідки проходить, і де місце розуму?

 21 Бо вона від очей усього живого захована, і від птаства небесного скрита вона.

 22 Аваддон той і смерть промовляють: Ушима своїми ми чули про неї лиш чутку!

Вільям Блейк (1757-1827). Бог створює Адама.

 23 Тільки Бог розуміє дорогу її, й тільки Він знає місце її!

 24 Бо Він аж на кінці землі придивляється, бачить під небом усім.

 25 Коли Він чинив вагу вітрові, а воду утворював мірою,

Юліус Шнорр фон Карольсфельд (1794-1872). Створення світу.

 26 коли Він уставу складав для дощу та дороги для блискавки грому,

 27 тоді Він побачив її та про неї повів, міцно поставив її та її дослідив!

 28 І сказав Він людині тоді: Таж страх Господній це мудрість, а відступ від злого це розум!

Юліус Шнорр фон Карольсфельд (1794-1872). Йова, що страждає та його друзі.

29:1 І Йов далі вів мову свою та й сказав:

 2 О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,

 3 коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,

 4 як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,

 5 коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти,

Вільям Блейк (1757-1827). Йов та його діти.

 6 коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!...

 7 Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,

 8 як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,

 9 зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,

 10 ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння...

Вільям Блейк (1757-1827). Дари для Йова та його дружини по його одуженню.

 11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,

 12 бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.

 13 Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!

 14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.

 15 Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.

 16 Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.

Вільям Блейк (1757-1827). Сповідь Йова.

 17 Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.

 18 І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:

 19 для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй...

Йов. Північно-російська ікона 17 століття.

 20 Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.

 21 Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.

 22 По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.

Ганс Гольбейн Молодший (1497/8-1543). Портрет Георга Гізе, німецького купця в Лондоні. 

 23 І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик...

 24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.

 25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він! 

Fra Bartolomeo (1472-1517). Йов. Georges de La Tour (1593–1652). Дружина зневажає Йова.

30:1 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї... 

 2 Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!

Ілля Рєпін (1844-1930). Йов та його друзі.

 3 Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!

 4 рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом... 

 5 Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,

Васілій Пєро́в (1833-1882). "Отпєтий" 

 6 так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,

 7 ревіли вони між кущами, збирались під терням,

 8 сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!

Невідомий фламанський майстер 18 століття. Життя Йова.

 9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором...

 10 Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини,

 11 бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм...

Гюстав Доре (1832-1883). Йов говорить зі своїми друзями.

 12 По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого...

 13 Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати,

 14 немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем...

 15 Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє...

Гюстав Доре (1832-1883). Йов узнає про свої нещастя.

 16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!

 17 Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються...

 18 З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.

 19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.

Гюстав Доре (1832-1883). Йов говорить зі своїми друзями.

 20 Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся...

 21 Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки...

 22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!

 23 Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого...

Jacob Jordaens (1593-1678). Йов. 

 24 Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?

 25 Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?

 26 Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла...

 27 Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,

 28 ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу...

Йов та його друзі. Гравюра. 

 29 Я став братом шакалам, а струсятам товаришем,

 30 моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої...

 31 І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим...

Eduard Julius Friedrich Bendemann (1811-1889). На ріках Вавилонських...