Петро Джерелянський

П Р О С Т И   Н А П А Д Н И К А

Прости, мій друже, окупанта —
З того підступного десанту,
Що шле до нас лихий сусід
(Ганьбою вкритий той похід!).

Ти зваж на те, що його мати
Не вчила сина убивати,
Молила бути незлобливим…
Дарма, бо він вподобав силу.

А десь, можливо, є дівчина,
Що вірить йому, мов дитина,
Вважає, що знайшла героя…
Обрав не розум він, а зброю.

Пробач знущання та наругу,
Пробач загибель свого друга,
Якому б жити, — не старий…
Прости… Але спочатку вбий!