Телепрограма ЧАС РЕФОРМАЦІЇ. Випуск 1: "ПОЧАТОК".

Перегляди: 1032

Програма "ЧАС РЕФОРМАЦІЇ". Випуск 1. "ПОЧАТОК"

Шановні друзі, дорогі брати та сестри!

Вас вітає програма ЧАС РЕФОРМАЦІЇ, що підготовлена Громадою ВСІХ СВЯТИХ Української Лютеранської Церкви у Харкові.

2017 рік є роком 500-ї річниці з початку Реформації Християнської Церкви. І в Україні це свято відзначається на державному рівні згідно наказу Президента.

Офіційнва емблема святкування 500-ї річниці Реформації в україні у 2017 році.

У циклі наших програм ми будемо відповідати на такі запитання:

Якими були передумови Реформації?

Чому ця подія змінила хід європейської та світової історії, вплинувши й на Україну?

Чому питання Реформації Церкви на підставі Слова Божого актуально для нас і зараз?

І також чому питання реформування і нашого життя, і державних інституцій так актуальні нині для українців?

Мартін Лютер оприлюднює "95 тез проти індульгенцій". Книжкова ілюстрація.

Звернімося спочатку до історії. 31 жовтня 1517 – августиніанський монах Мартін Лютер запропонував викорінити зловживання в сучасній Церкві, розіславши 95 тез, направлених на реформування Церкви та, за оповіданням, прибивши ці тези на дверях Замкової Церкви міста Віттенбергу, в якій він проповідував.

Найбільш кричущим зловживанням того часу був продаж індульгенцій. І хоча спочатку церковні ієрархи не мали на меті буквально «продавати спасіння» – у людей складалось враження, що вони саме купують прощення гріхів.

Індульгенція.

З’явилися певні проповідники, які стали підтримувати це хибне враження заради збагачення частини верхівки духовенства та збагачення власного.

Можемо спитати: «Чому в Христовій Церкві з’явилися й укорінилися ці небіблійні доктрини?»

Ключовою проблемою була та, що люди не знали достатньо про Бога з Його Слова та домальовували образ Божий із власної уяви – за допомогою «передань людських».

Внаслідок цього люди не мали певності в спасінні, покладалися не на Божу Милість, а на власні справи. Щодо справ віруючого перед Богом, якщо на них покладатися, то це дуже велика проблема, бо ніколи нема певності, чи їх достатньо.

Також вірних церкви лякали вічним покаранням у пеклі, натомість мало говорили про милість Божу.

Ієронімус Босх (бл.1450-1516). Пекло.

З’явилась небіблійна доктрина про Чистилище – місце для начеб то тривалого покарання за гріхи віруючих, що вчинені вже після навернення.

Заохочувалося звертання до інших посередників між Богом і людьми, а не тільки до Ісуса Христа – таких як Богородиця, апостоли, інші святі. Отже, сформувався культ святих – людей, які, начеб то, мали надлишкову благодать, якою й могли поділитися з «пересічними» віруючими. Можна сказати, що паралельно утвердився й певний культ кліру як людей, що ніби то «ближчі до Бога».

Це призвело до величезної проблеми – покладанні на власні справи чи справи святих. Але яка може певність в ділах грішників?

Мартін Лютер сам пройшов через цю непевність щодо власного спасіння, через покладання на власні справи.

Він народився він 10 листопада 1483 року в родині Ганса та Маргарити Лютерів.

Лукас Кранах Старший (1472-1553). Портрет Ганса та Маргарити Лютер.

Його батько був шахтарем, який вибився у бюргери, та, бажаючи добра здібному сину та сподіваючись на забезпечену власну старість, бачив у майбутньому Мартіна юристом.

Але 1505 року 22-літній студент університету Мартін Лютер, потрапивши у жахливу грозу, звернувся з молитвою про спасіння до Святої Анни – за повір’ями – покровителькою шахтарів, та дав обітницю, у разі якщо він врятується, піти в монастир. Незважаючи на незадоволення батька, Мартін свого слова дотримав.

Лукас Кранах Старший (1472-1553). Портрет Мартіна Лютера (бл. 1536 року).

1507 р. його було ординовано на служіння священика. Але й належачи, за уявленням сучасників, до «обраної духовної касти», він не мав спокою, миру в душі. Бо знаходив себе грішником, недостойним спасіння. Також Мартіна лякала концепція «Божої праведності» чи «Божої справедливості».

У зв’язку з цим, духівник Мартіна Йоганн Штаупіц радив йому більше читати Новий Заповіт та роздумувати над милістю Божою.

Незважаючи на всі ці духовні муки здібності й віддана праця Мартіна Лютера були оцінені – він, завдяки Штаупіцу, отримав поклик бути професором у нещодавно відкритому університеті у Віттенберзі, де став читати лекції по таким книгам Біблії як Псалми, послання до Римлян та Галатів.

Портрет Йоганна Штаупіца.

Саме глибоко занурившись у ці книги Біблії, в яких Євангеліє Ісуса Христа сяє чи не найяскравіше, Лютер отримав примирення з Богом. Особливо його вразили вірші з Римлян 1:16-17: «Бо я не соромлюсь Євангелії, бож вона сила Божа на спасіння кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім гелленові. Праведність бо Божа з'являється в ній з віри в віру, як написано: А праведний житиме вірою.» Вираз же «праведний житиме вірою», у свою чергу, є цитатою зі Старого Заповіту – Авакума 2:4.

Лютер зрозумів, що через віру ми отримуємо праведність Божу! І сама віра є дарунком Божим! І також центром цієї спасаючої віри є Ісус Христос.

Святий Павло у Другому посланні до Коринтян пише так: «Бо Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважавши на їхні провини (тобто, й на наші провини, дорогі брати та сестри), і [Бог] поклав у нас слово примирення. Оце ми як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом! Бо Того, Хто не відав гріха (тобто, Ісуса), Він (Бог-Отець) учинив за нас (можна сказати, замість нас) гріхом, щоб стали ми Божою правдою в Нім!» (2Кор.2:19-21)

Маттіас Готард Грюнвальде (1470 чи 1475-1528). Айзенхеймський вівтар (фрагмент).

Слово Боже змальовує те, що Лютер пізніше назвав «Блаженним обміном» – наші гріхи покладені на Ісуса, Його праведність в обмін на наші переступи даровано нам. І коли Бог-Отець дивиться на нас через призму Голгофи, через жертву Свого Однородженого Сина, Він бачить віруючого не грішником, а святим, зодягненим в Ісусову праведність.

Так Мартін Лютер отримав мир з Богом безпосередньо зі Слова Божого без посередництва індульгенцій та сумнівних проповідників.

І Він став ділитися цим Євангелієм зі своєю паствою. А коли він бачив, що приходили лжепророки – вовки в овечих шкурах, що намагаються вкрасти впевненість у спасінні, то він не мовчав, але став на оборону пастви, вказуючи на Пастиря Доброго – самого Христа.