Пастор Віктор Хаустов: Проповідь №016-2 на 2-гу Книгу Царів 22:8-23:3 на День Реформації "ЗНАЙДЕНА КНИГА ЗАКОНУ"

Харків, Українська Лютеранська Церква, Громада Всіх Святих, 30 жовтня 2013р.

СЛУХАТИ АУДІОПРОПОВІДЬ

2 Царів 22:8 -23:3

Вінсент Ван Гог (1853-1890). Натюриорт з Біблією та романом еміля Золя.

22:8 І сказав Хілкійя, первосвященик, до писаря Шафана: Я знайшов у Господньому домі Книгу Закону! І дав Хілкійя ту Книгу Шафанові, і той перечитав її.

 9 І ввійшов писар Шафан до царя, і приніс цареві вістку, і сказав: Раби твої висипали те срібло, що знайдене в домі, і дали його на руку виконавцям роботи, поставленим у Господньому домі.

 10 І доніс писар Шафан цареві, говорячи: Священик Хілкійя дав мені книгу. І Шафан перечитав її перед царем.

 11 І сталося, як цар почув слова Книги Закону, то роздер свої шати...

 12 І наказав цар священикові Хілкійї, і Ахікамові, Шафановому синові, і Ахборові, Міхаїному синові, і писареві Шафанові, і Асаї, царевому слузі, говорячи:

 13 Ідіть, зверніться до Господа про мене й про народ, та про всього Юду, про слова цієї знайденої книги. Великий бо гнів Господній, що запалився на нас за те, що батьки наші не слухалися слів цієї книги, щоб робити все, що написано про нас.

 14 І пішов священик Хілкійя, і Ахікам, і Ахбор, і Шафан, і Асая до пророчиці Хулди, жінки Шаллума, сина Тікви, сина Хархасового, сторожа шат, вона сиділа в Єрусалимі, на Новому Місті, і говорили до неї.

 15 А вона сказала до них: Так говорить Господь, Бог Ізраїлів: Скажіть чоловікові, що послав вас до мене:

 16 Так говорить Господь: Ось Я наведу лихо на оце місце та на мешканців його, усі слова тієї книги, що читав Юдин цар,

 17 за те, що вони покинули Мене, і кадили іншим богам, щоб гнівити Мене всім ділом своїх рук. І розпалився Мій гнів на це місце, і він не погасне!

 18 А Юдиному цареві, що послав вас звернутися до Господа, скажете йому так: Так говорить Господь, Бог Ізраїлів, ті слова, які ти чув:

 19 За те, що зм'якло твоє серце, і ти впокорився перед Господнім лицем, коли почув, що Я говорив про це місце та про мешканців його, що вони стануть спустошенням та прокляттям, і що ти роздер шати свої та плакав перед Моїм лицем, то Я також почув, говорить Господь.

 20 Тому то Я прилучу тебе до батьків твоїх, і ти будеш прилучений до гробів своїх у мирі, і очі твої не побачать усього того лиха, що Я наводжу на оце місце. І вони принесли цю вістку цареві.

Гійом Руйє - Guillaume Rouillé (1518–1589): Promptuarii Iconum Insigniorum. Цар Юди Йосія.

23:1 А цар послав, і зібрали до нього всіх старших Юди та Єрусалиму.

 2 І ввійшов до Господнього дому цар та кожен муж Юди, а з ним усі мешканці Єрусалиму, і священики, і пророки, і ввесь народ від малого й аж до великого, і він прочитав до їхніх ушей усі слова Книги Заповіту, знайденої в Господньому домі.

 3 І став цар на підвищенні, і склав заповіта перед Господнім лицем, щоб ходити за Господом та додержувати заповіді Його, і свідчення Його, і постанови Його всім серцем та всією душею, щоб виконати слова того заповіту, що написані в тій книзі. І ввесь народ пристав до заповіту.

Інші читання:  1 Кор. 3:11-15, Івана 2:13-17, Псалом 1. (Блажен муж...)

Гімн №53 “Могутня нам твердиня Бог”.

 Благодать вам та мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!

     Дорогі у Христі! Вітаю вас із Святом Оновлення церкви, або Днем Реформації. І Слово Боже, над яким ми будемо сьогодні роздумувати, також говорить про певну Реформацію та про оновлення церкви, щоправда це сталося задовго до Різдва Христова. Про це говориться у тих віршах із 2-ї книги Царів, які ви чули. Оповідається тут про подію, яка сталася за часів юдейського царя Йосії незадовго до вавілонського полону Божого народу. І ця подія небуденна – знайдення книги Мойсеєвого Закону – Тори, – перших п’яти книг Біблії (або, можливо, тільки п’ятої книги – Повторення Закону). І справа не в тому, що у храмі знайшли якусь унікальну копію Тори. Але справа в тому, що в той історичний момент широкий загал віруючих, їхній побожний цар та навіть первосвященик не читали Божого Слова, не були знайомі із вимогами Божого Закону із першоджерела!

Сувой однієї з книг Старого Заповіту та більш сучасне видання Святого Письма.

     Дивно?! Важко уявити? Але чому важко?

     Чи багато хто із нас чи наших батьків, чи старших друзів читали Письмо років 25 тому? Але наша країна вважається традиційно християнською. А до якого занепаду віри призвело кілька десятиліть панування войовничого атеїзму... Скажете, що винний безбожний комуністичний уряд?

     Тоді подивимося на середньовічну Європу напередодні Реформації. Тоді всі держави були християнськими, перебуваючи під духовною владою „найсвятішого папи”. Практично все населення було охрищене. І? Чи знали тоді люди, чи розуміли тоді люди Слово Боже? Мали дуже «приблизні уявлення». Більшість змушені були слухати службу Божу на незрозумілій для простого люду латині, зазвичай абсолютно нічого не тямлячи про що там мова.

Царі Манасія, Амон та Йосія з "Promptuarii Iconum Insigniorum худпжника Guillaume Rouille (1518?-1589) 

     Подивимося ж тепер, яким чином справи дійшли до подібного стану, який ми знайшли за часів царя Йосії.

     Дід Йосії – цар Манасія – правив 55 років. І, як говорить Письмо, він робив лихе перед лицем Господнім: поставив жертівники поганським богам не тільки на пагорбах, але навіть і у храмі Господньому; поклонявся сонцю та іншим небесним світилам, приносив у жертву на огні малих дітей, а також ворожив, чарував, викликував духи померлих... І Бог покарав  царя Манасію, наславши на нього армію ассірійців. Цар був захоплений у полон, закований у кайдани та відведений до Вавилону. І тоді Манасія одумався та впокорився Богові, звернувшись до Нього у молитвах. Господь змилувався над ним, дозволив повернутися додому і правити далі. Після цього Манасія виправив деякі найбільші зловживання (наприклад, виніс ідола із храму). Але люди настільки вже звикли до гидоти попередніх років, що у більшості своїй продовжували поклонятися неправдивим богам.

     Наступником Манасії став його син Амон, який став робити ще більше зло у Господніх очах, аніж батько у дні своєї молодості. Але Амон, батько Йосії, правив тільки 2 роки, бо був убитий змовниками у власному палаці.

Увага! Після цієї події царство дісталося 8-річному Йосії. І чи було щось незвичайно у тому, що хлопець, який знав долю діда та батька, боявся Бога?

Цар Йосія у віці восьми років. Ілюстрація літографічної команії ПРОВІДЕНС, близько 1907-8рр.

     Отже, вже у 16 років Йосія звертається до Єдиного Бога, творця неба і землі. Робить він це за прикладом свого великого пращура – царя Давида. Адже саме за Давидових часів Ізраїльське царство було могутнім, єдиним та ... побожним. (Можливо, є якийсь зв’язок?:) Коли ж Йосії виповнилось 20 років, він став очищувати країну від поганського поклоніння, а у 26 років вирішив полагодити храм Божий.

     А тепер уявімо собі, які почуття могли оволодівати цим молодим реформатором. Можливо, відновлюючи поклоніння Єгові, цар думав про те, наскільки він догоджає Богові і наскільки побожним володарем він є? Певно, деякі радники, лестячи, щось таке йому говорили. Як, з іншого боку, певно і те, що прості щирі віруючи раділи таким змінам.

     Мені пригадується випадок, про який розповіла мені одна християнка. Свого часу вона була невіруюча, її ж бабуся відвідувала одну із традиційних в Україні церков. Ця бабця мала дома невеликий вівтар: образи Спасителя та Богородиці, які були прикрашені рушниками; також свічки, квіти; щодо Біблії – я не певний; але натомність на стінах були ікони кількох особливо шанованих святих... І ось одного дня (це було у 2-й половині 80-х) біля вівтаря з’явився портрет ... Михайла Горбачова. Це було досить несподіване місце для портрета генсека компартії. Чесно кажучи, в цій простій хатині до того ніколи не було місця для портретів партійних лідерів. Здивована онука спитала: „Бабусю, що сталося?” і та поважно відповіла: „Не смійся, Оксанко. Він церкви повідкривав”.

Михаіл Горбачов (фото 1985 року).

     Чи треба бути християнином, щоб почати деякі політичні та економічні реформи, зачепивши при цьому питання свободи слова та свободи сумління? Не обов’язково. Горбачов отримав у спадок країну, у якій було повно проблем. Він розумів, що треба було щось змінювати. Інша справа, як у нього це вийшло.

     Цар Йосія також отримав у спадок країну із купою проблем. Ізраїль, Північне царство із столицею Самарією, було зруйноване. Південному ж царству, Юдеї, із столицею у Єрусалимі, загрожували могутні сусіди: Єгипет, Ассирія, Вавилон. Не переводились бунтівники і у власній державі. Це тільки збоку здається, що посада царя є найбільш зручною для того, щоб прожити життя у власне задоволення ні про що не думаючи. Насправді посада керівника держави не тільки відповідальний поклик від Бога, але і дуже небезпечна „професія”. Тут треба пильнувати. Бо інакше тебе якщо не іноземці потягнуть до полону, то свої ж найближчі радники чи отруять, чи задушать, чи заріжуть...

     Отже, чи треба бути християнином, щоб боятися Бога? Природно, що люди бояться вищої сили. Адже наші задуми не завжди збуваються. Ми буваємо безсилі перед лицем небезпеки. І ми шукаємо Того, Хто нам допоможе у нашій потребі та захистить від певної загрози. І ми намагаємося Його задобрити.

Фьодор Бронніков (1827-1902). Давньогрецький обряд освячення ідола.

     Йосія намагався бути добрим царем. Він міг пишатися своїми реформами. Він міг пишатися самим собою: він повеліває – і відновлюється поклоніння єдиному Богу; він наказує – і раби несуть до храму срібло; він говорить – і храм очищується та відбудовується.

     Над ним нема ніякої вищої влади. Він справжній побожний цар. Певно, що завдяки йому Бог милостивий до Ізраїлю, завдяки йому в краї все більш-менш гаразд. Можливо, приблизно так міркував Йосія.

І тут у храмі знаходять книгу. Книга? – Цікаво. Послухаємо, що нам почитає писар. Певно, щось про Бога та про побожних царів. Йосія слухає. І що?

„І сталося, як цар почув слова Книги Закону, то роздер свої шати...” Роздерти шати – на Сході це вияв найбільшого розпачу та найбільшої скорботи.

Покаяння царя Йосії. Книжкова ілюстрація.

     Чи може нехристиянин мати правдивий страх Божий? Правдивий – ні. Нехристиянин завжди думає, що якщо він і є недосконалим, то принаймні він ліпший, ніж інший, хто зовсім поганий. Він кращий, ніж той урядовець, що вкрав у свого народу мільярди, він кращий, ніж маніяк, що зґвалтував та вбив кілька десятків жінок. Завжди можна знайти когось дуже поганого. І тоді... Тоді я – не поганий. Тоді можна заслужити Божу ласку, Божу милість, Божу благодать. Ні. Милість не можна заслужити. Інакше це не милість.

     І тільки християнин має правдивий страх Божий. Бо він знає, що один-єдиний гріх, навіть найменший, у Божих очах перекреслює всі наші так звані добрі діла. Звідки це знає християнин? Із Святого Письма – із Тори, тобто Книги Закону, із 10 заповідей. „Проклятий той, хто не дотримує слів цього Закону, щоб виконувати їх” (5М.27:26). „Бо жодне тіло ділами Закону не виправдається перед <Богом> – Законом бо гріх пізнається”, – говорить Св.Павло. (Рим. 3:20).

     Які ж слова Тори так розбили серце царю Йосії? Прямо Святий Дух не говорить, чи царю читали всі 5 книг Мойсеєвих, чи тільки щось найважливіше. Але принаймні йому читали заповіді. Подивимося, що особливо вразило царя: „Великий бо гнів Господній, що запалився на нас за те, що батьки наші не слухалися слів цієї книги, щоб робити все, що написано про нас.” (в.13б). Можливо, Йосію вразило роз’яснення першої заповіді, де Бог, забороняючи поклоніння ідолам, застерігає: „Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене.” (Вих. 20:5б). А можливо Йосію вразили прокляття на відступників, які записані у 28-му розділі Повторення Закону...

Julius Veit Hans Schnorr von Carolsfeld (1794-1872). Знайдення Книги Закону за часів Йосії.

     Серце царя розбите. Він нажаханий. Тепер він боїться Божого праведного суду. І він звертається до священиків та пророків, щоб вони узнали про Божий присуд про долю його та про долю країни.

Яка Божа відповідь? – Єрусалим настільки глибоко зіпсутий, що буде знищений. Але через те, що цар впокорився Богові, це станеться пізніше, не за його життя. Царю обіцяно, що його очі не побачать усього лиха, яке Бог наведе на місто та країну.

     Що ж, наше життя недосконале і тимчасове. Не тільки кожен із нас смертний. Падають царства та, здавалося б, наймогутніші імперії. За прикладами далеко ходить не треба – на наших очах розпався Радянський Союз. Але кінець очікує і загалом нашу планету та весь Всесвіт. Здається, немає нічого вічного? Є. Це Слово Господнє, що повік пробуває.

     Але що це Слово обіцяє віруючим в правдивого Бога? Кожному віруючому Письмо також обіцяє життя вічне! Більше того. Господь говорить, що Він „чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить <Його>, і хто держиться <Його> заповідей”(Вих. 20:6).

Marten de Vos (1532-1603). Мойсей показує євреям Скрижалі.

     Чи може людина любити Бога? Чи можуть грішники, якими є всі ми, правдиво любити Бога? Здається, неможливо. Але християнин може. Не тому що він досягнув якогось надзвичайного рівня самовдосконалення та просвітлення. Але завдяки Тому, Чиє ім’я християнин носить. Завдяки Христу. Св.Іван говорить: „Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи. Улюблені, коли Бог полюбив нас отак, то повинні любити і ми один одного!” (1Ів.4:10-11).

     Отже, яким чином віруючий може виявити цю любов до Бога? Тільки із любов’ю поставившись до свого ближнього.

     Як виявив цю любов цар Йосія? Він скликує весь люд і наказує читати Слова Книги Заповіту, що була знайдена у храмі. Тобто, він ділиться Доброю Новиною про спасіння із ближніми –  із своїми підданими. Він воліє поправити дотепер своє зле єство та життя, постановивши триматися Божих заповідей.

     І цар хоче, щоб Слово Боже не переставало звучати. Тому він настановляє священиків до служби у храмі. Йосія бажає, щоб Боже послання було чистим, не забрудненим. Він не хоче миритися із тим, що хтось звик до поклоніння ідолам. Тому він наказує остаточно очистити храм від будь-якої гидоти.

Франсіско де Сурбаран (1598-1664) . Агнець для жертвоприношення.

     Тепер Йосія розуміє, що мірилом правдивого поклоніння не є уявлення якоїсь людини, нехай навіть і уявлення прогресивного царя-реформатора. Тепер він воліє, щоб поклонялися відповідно до Божих настанов.

І тому вперше за багато-багато років належним чином, тобто відповідно до Писання, святкується Пасха. У жертву приноситься непорочне ягнятко. Таку жертву Тора називає „любими пахощами для Господа” (Числа 22:24б). Ця жертва показувала на обітницю – прихід очікуваного Месії, який візьме на Себе гріх світу.

     І Він прийшов у цей грішний світ, і Він сповнив усі вимоги Закону замість нас. Бо „Христос полюбив вас, і видав за нас Самого Себе, як дар і жертву Богові на приємні пахощі” (Еф.5:2б). Зробив же Він це, звісно, не на вівтарі храму, а на хресті.

 Маттіас Грюневальд (1470\1475-1528). Інзенгеймський вівтар.

     Але поховавши раз і назавжди на Голгофі наші гріхи, Бог ще знаходить можливість принести звістку про це подароване спасіння та відновити нас до нового життя у Христі. Робить Він це через Святого Духа: у Слові, що звучить із проповідниці чи у свідченні християнина ближньому; у Слові, що приходить із водою Хрищення. Слово ж, що приходить із хлібом та вином Господньої вечері чинить правдиву присутність нашого Спасителя у цьому Таїнстві, робить нас співтрапезниками Столу Господнього, поєднує нас із Тим, Хто „Сам Себе приніс у жертву на приємні пахощі”. І це Слово покріплює віру прощенних Богом грішників.

     Слово. Слово Боже. Як ми ще його називаємо? – Святе Письмо. Біблія. Книги Старого та Нового Заповіту. Євангеліє. Книга Закону. Можливо, Книга Закону звучить суворіше, аніж Євангеліє – Добра Новина? Але ж цар Йосія саме завдяки знайденій у храмі Книзі Закону знайшов втіху.

     Дорогі у Христі! Нехай же ваша Книга Господнього Заповіту ніколи не буде занедбана у вашому домі. Нехай же кожного дня Святе Письмо заново знаходиться у вашій оселі, даруючи вам радість щоденного відкриття чистого Євангелія, оновлюючи ваше щоденне життя, даючи вам сили триматися Господніх постанов, тобто, любити Бога та любити свого ближнього як самого себе!

Натан Грін. Шляхетне подружжя розглядає вперше видану Біблію Короля Якова (близько 1612 року). Сучасна родина читає Біблію.

„І тоді мир Божий, що вищий від усякого розуму, буде берегти серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі!” Амінь!