Тернопіль, Семінарія Святої Софії, 18 травня 2006р.
Харків, Громада Всіх Святих, 5 листопада 2006р.
8 Так говорить Господь: За часу вподобання Я відповів Тобі, в день спасіння Тобі допоміг, і стерегтиму Тебе, і дам Я Тебе заповітом народові, щоб край обновити, щоб поділити спадки спустошені,
9 щоб в'язням сказати: Виходьте, а тим, хто в темноті: З'явіться! При дорогах вони будуть пастися, і по всіх лисих горбовинах їхні пасовиська.
10 Не будуть голодні вони, ані спрагнені, і не вдарить їх спека, ні сонце, бо Той, Хто їх милує, їх попровадить і до водних джерел поведе їх.
11 І вчиню Я всі гори Свої за дорогу, і підіймуться биті шляхи Мої.
12 Ось ці здалека прийдуть, а ці ось із півночі й з заходу, а ці з краю Сінім.
13 Радійте, небеса, звеселися ти, земле, ви ж, гори, втішайтеся співом, бо Господь звеселив Свій народ, і змилувався над Своїми убогими!
14 І сказав був Сіон: Господь кинув мене, і Господь мій про мене забув...
15 Чи ж жінка забуде своє немовля, щоб не пожаліти їй сина утроби своєї? Та коли б вони позабували, то Я не забуду про тебе!
16 Отож на долонях Своїх тебе вирізьбив Я, твої мури позавсіди передо Мною.
17 Синове твої поспішаться до тебе, а ті, хто руйнує тебе й ті, хто нищить тебе, повідходять від тебе.
Інші читання: Галатів 4:21-31 або Ефесян 5:15-21, Івана 6:1-15 або Матвія 22:15-22, Псалом 127 (Коли дому Господь не будує) чи Псалом 128 (Блажен кожен...)
Благодать вам та мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!
Словом Божим, яке сьогодні буде проголошене – це чудовий уривок із книги Ісаї, розділ 49, вірші із 8 по 17. ...
Ці прекрасні вірші говорять про милість Господню. Бог запевняє, що це Він виводить нас із в’язниці, із темряви гріха. Це Він Сам відводить нас від спустошеного та беззмістовного життя без Нього, без Господа, до Свого Обіцяного Краю. Це Він веде зневірених та втомлених маєтою повсякденного життя на затишні зелені пасовиська Своєї втіхи. Це Сам Господь веде тих, хто прагне Його праведності, до живої води Свого Слова.
Кожен вірш цього уривку викликає багато думок, кожен вірш може стати окремим текстом для проповіді. То ж, сьогодні, ми зосередимося тільки на 2-х віршах – 14 та 15: „І сказав був Сіон: Господь кинув мене, і Господь мій про мене забув... Чи ж жінка забуде своє немовля, щоб не пожаліти їй сина утроби своєї? Та коли б вони позабували, то Я не забуду про тебе!”
Albrecht Samuel Anker (1831-1910). Мати з дитиною.
Що ж, коли ми буваємо у розпачі, ми інколи поводимо себе просто по-дитячому, нерідко нарікаємо – “Бог забув мене”. Як у сьогоднішньому вірші: “І сказав був Сіон [Ізраїль або віруючі]: Господь кинув мене, і Господь мій про мене забув...”
Звідки таке питання, звідки така підозра? – Зазвичай ми судимо про ближніх по собі. Зазвичай ми очікуємо від інших тієї ж підлості, на яку здатні самі. Так, буває, чоловіки зраджують своїх дружин. А то й покидають їх зовсім. Не будемо також ідеалізувати жіночої вірності...
Але наш сьогоднішній текст говорить, що інколи віруючі, перебуваючи в розпачі, порівнюють себе саме із жінкою, що покинута своїм чоловіком.
Emilio Longoni (1859-1932). Одинокість.
Бог же, правдивий наречений церкви, заспокоює нас особливо втішним чином. Він порівнює Свою любов до нас, Його дітей, із любов’ю матері до немовляти. Здається нема більш сильного та переконливо образу любові у нашому грішному світі, аніж любов матері до своєї дитини.
Адже, коли ми бачимо щасливих наречених, то розуміємо, що їхні почуття мають пройти серйозні випробування. Так, приходить на пам’ять сучасна статистика розлучень. Чи сумний досвід ваших друзів чи ваш особистий сумний досвід...
Коли ми думаємо про любов батька до дитини, то пригадуємо своїх друзів чи навіть родичів, які після розлучення із дружиною не мають бажання допомагати своїм дітям. На слуху судові позиви через несплату аліментів. Тепер же особливо престижно довести, що батько не ти, витративши великі гроші на аналіз генотипу. Не забуваймо, також що ми не маємо ідеалізувати жіночу вірність та чесність... Бо чому тоді генотип так часто зовсім не співпадає?
Любов матері до дитини не така. Вона триває все життя. Ця любов нерідко ідеалістична, “сліпа”. Мати, на відміну від батька, часто пробачає будь які переступи своїм дітям; мати, здається, завжди виправдає сина, мати завжди підтримає доньку...
Albert Gustaf Aristides Edelfelt (1854-1905). У дитячій кімнаті.
“Чи ж жінка забуде своє немовля, щоб не пожаліти їй сина утроби своєї? Та коли б вони позабували, то Я не забуду про тебе!” Помічаєте проблему? – “коли б мати забула”? Чи це перебільшення, чи це щось надумане? Ні, це реалії нашого життя. Чи не повні дитячі будинки хлопчиків та дівчат, які є сиротами при живих батьках? Ну є і більш радикальне “вирішення” та популярне вирішення цього питання – аборт. Здається, таке легше забути, аніж вже народжену дитину, що залишена в пологовому будинку. Тим більше, про відмову від дитини буде знати все село чи містечко... А ж аборти, за кілька останніх радянських десятиліть стали частиною нашої нашого побуту. Це сприймається нормально. Відома красномовна статистика. І ці цифри насправді треба множити на 5 чи на 10. Отже, сучасна Україна мало чим відрізняється від Юдеї часів побиття немовлят царем Іродом.
Ну а як щодо виховання наших дітей у наших “нормальних” сім’ях? Незважаючи на всю радість, яку нам приносять діти, догляд за ними та їх виховання нас втомлюють. Ми переймаємося, що вагітність, пологи та вигодування нерідко псують фігури жінок. Нам набридає дитячий плач, а вночі він нас просто виводить із себе. Несподівані розтрати на лікування нас також бентежать. Нас дратують безкінечні: “Чому? Чому? Чому?” милих трьохліток; нас дратує, коли наші любі дітки пустують. Вихованню ж вони піддаються погано. Приходиться лаяти та карати їх. Інколи виривається щось на зразок: “Ще раз зробиш таке – уб’ю!”
Настільки відрізняється ця проза сімейного життя від того часу, від тих уявлень, коли наше серце було пробите стрілою Амура. Все виглядало так привабливо і перспективно... Але мало того, що після одруження з часом ми починаємо помічати недоліки нашої іншої половини, так ще й діти все ускладнюють.
Володимир Маковський (1846-1920). Не заходь!
Отже, ми маємо велику проблему – нелюбов до наших дітей. Можна сказати більш ввічливо – наша любов до дітей недосконала. Але Бог вимагає від нас досконалості. В усьому.
Що-ж, коли ми довго і прискіпливо дивимося на себе у дзеркало Божого Закону, коли ми роздивляємося, які ми є насправді, – це нас може навіть налякати. Але ж віруючим треба зосереджувати погляди та думки не на собі, але на Христі!
І книга Ісаї, що написана за 7 віків до його тілесного приходу у цей світ, якраз і говорить дуже багато про Ісуса. Також Святе Письмо наголошує, що Він також прийшов у цей світ саме маленькою дитиною, маленьким хлопчиком.
Fritz von Uhde (1848-1911). Дорога до Вифлеєму.
А 1-й вірш цього 49-го розділу говорить ще більше: “Господь із утроби покликав Мене, Моє Ймення згадав з нутра неньки Моєї.” (Іс.49:1б) І для чого Він був покликаний? “Так то Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього не загинув, але мав життя вічне”. (Ів.3:16).
Що-ж, наша проблема – брак любові. Ми не здатні любити ані ближніх ані Бога.
Але ж “не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи”. (1Ів.4:10).
Fritz von Uhde (1848-1911). Свята ніч.
Перші вірші 49-го розділу книги Ісаї говорять про те, як Бог-Отець покликав Сина до служіння: „Почуйте Мене, острови, і народи здалека, вважайте: Господь із утроби покликав Мене, Моє Ймення згадав з нутра неньки Моєї. І Мої уста вчинив Він, як той гострий меч, заховав Мене в тіні Своєї руки, і Мене вчинив за добірну стрілу...” (Іс.49:1-2а).
Чули? – Ісус – “добірна стріла”? Схоже, це звичний образ сина для давніх євреїв. Так і цар Соломон у псалмі 127-му порівнює синів із стрілами. Син має бути воїном, захисником. Це звичайно для будь-якої культури.
Але ж як це? – Ісус – “добірна стріла”? Стріла ранить, приносить страждання. Христос – не має бути таким. Але, можливо, це все може нагадати стрілу міфічного грецького Амура? Певним чином. Не забуваймо, що погани завжди, хоча б трохи, помиляються та люблять все переводити у еротичну площину...
Але Ісусова стріла і справді попадає нам у саме серце. Але Він не ранить вас, Він тільки вбиває все лихе в вас. Так Господь Сам перетворює нас на дітей Божих – на віруючих. І так Він Сам – наш Господь Ісус Христос оселяється у наших серцях.
Johann Michael Ferdinand Heinrich Hofmann (1824-1911). Христос - Святе Серце.
Так Він дарує нам Свою досконалу любов: любов до Бога. Бо “ми любимо Його, бо Він перше нас полюбив” (1Ів.4:19) Так Він дарує нам любов до нашого ближнього. “Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить?” (1Ів.4:20б)
А хто є наші найбільш ближні ближні? – Жінка та чоловік, діти та батьки. Це Господь дарує нам незбагненне почуття – любов до них. Любов дружини до чоловіка, матері та батька до сина та доньки.
Коли чоловік любить жінку або жінка чоловіка, то ми чомусь стаємо здатні на самопожертви, можемо в чомусь відмовити собі та щось подарувати їм. Інколи, особливо спочатку, наші кохані здаються нам кращими, аніж вони є насправді. Можливо, це просто досконале виконання 8-ї заповіді?
Але, можливо, ті, кого ми любимо, і правда на це заслуговують? Особливо жінки. Вони дарують дітей – гордість родини, майбутнє родини та майбутнє церкви. І, як би нам важко не було із дітьми, але ми і справді любимо їх настільки сильно, наскільки взагалі щось чи когось може любити грішна людина.
Jean-Baptiste Greuze (1725-1805). Батько читає Біблю в родині.
І найкращим виявом нашої любові до дітей – подарувати їм знання правдивого Бога, привести їх до Спасителя – до Ісуса. І тоді вони будуть у надійних руках. Бо звідти їх ніщо й ніхто не вихопить. І вас також!
І тоді „Синове [ваші] поспішаться до [вас], а ті, хто руйнує [вас] й ті, хто нищить [вас], повідходять від [вас].”
„І мир Божий, що вищий від усякого розуму, нехай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі!”
У Лютеранській Церкві проповідь займає центральне місце у Службі Божій (сподіваємось, що і в будь-якій іншій Християнській конфесії). Хіба що лютерани ставлять поруч із проповіддю Слова ще належне вживання Таїнства (Хрищення та Господньої Вечері). Але хіба можна уявити застосування Таїнства без проповіді Слова? Детальніше про зв’язок між проповіддю і Таїнством дивіться у розділі «ЗНАЙОМСТВО ІЗ ЛЮТЕРАНСТВОМ».
Отже, ми не випадково вибрали візуальним символом нашого сайту картину Лукаса Кранаха Старшого «Мартін Лютер проповідує Слово Боже». Значення проповіді в Церкві неможливо переоцінити, бо тільки Слово Боже може нас спасти і змінити. Проповідь Закону Божого веде нас до пізнання гріха і власної неспроможності спастися (Рим.3:19). А проповідь Євангелія оживляє грішника, дає йому народження згори.
Бо тільки через Своє Слово Бог дає нам спасаючу віру. Св.Павло і Святий Дух говорять: «Тож віра – від слухання, а слухання через Слово Христове» (Рим.10:17). Тільки свідчення про «Христа розп’ятого» (1Кор.1:23), тільки це «Слово про хреста» (1Кор.1:18) є «силою Божою на спасіння кожному» (Рим.1:16).
Лютеранська Церква завжди проповідували «спасіння кожному», тобто те, що Ісус помер «за всіх», «за весь світ» (Ів.1:29, Ів.3:16, 1Ів.2:2, Тита 2:11). Ось тому і Слово Боже має бути проповідуване «для всіх»: для людей всіх вікових груп (як ви бачите на картині Кранаха, Лютер проповідує і для дорослих, і для дітей), для «всіх народів» (євреїв і греків (Рим.1:16б), німців та українців, американців і африканців тощо), таким чином, Слово повинно проповідуватися до нас особисто, а ми також маємо свідчити всім. Для публічної проповіді в Церкві Бог запровадив посади служителів, від імені яких Святим Духом говорить Апостол: «Оце ми як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом! Бо Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою праведністю в Нім!» (2Кор.5:20). Проповідь спасіння в Ісусі – це воля Божа, яка має виконуватися до Другого приходу Спасителя.
Підсумовуючи вище сказане, підкреслимо: подібним до того, як проповідь має бути центром Служби Божої, то серцевиною проповіді є свідчення про «Христа розп’ятого» (так, як це робив Лютер і як завжди робили конфесійні лютерани; так, як це зобразив на картині Лукас Кранах). У такій проповіді зустрічаються Закон і Євангеліє у своїх найбільш виражених проявах: наші гріхи вбили нашого Господа Ісуса, але саме через те, що наші гріхи добровільно взяв на Себе Ісус, Який «був виданий за наші гріхи і воскрес для виправдання нашого» (Рим.4:25), то й Отець «вас, що мертві були в гріхах та в необрізанні вашого тіла, Він оживив разом із Ним, простивши усі гріхи, знищивши рукописання на нас, що наказами були проти нас, – Він із середини взяв його та й прибив на хресті» (Кол.2:13-14).
Певно, в широкому розумінні ми можемо назвати проповідями і свідчення про Ісуса нашому другу, який не знає милостивого Бога, і подібні свідчення на вуличних євангелізаціях незнайомій людині. Проповідями можна назвати й виступи служителів на різноманітних громадських заходах, і виступи на телебаченні, й інші свідчення на якусь конкретну тему і поза контекстом Служби Божої. Хоча вони нерідко і є тематичними, але їхня головна та обов’язкова ознака та, що вони виголошуються на певне місце із Святого Письма. Інша принцип, за яким підбираються проповіді для цієї сторінки: тут ви зможете ознайомитися тільки із тими проповідями Слова, які виголошені на Службі Божій у Громаді УЛЦ «ВСІХ СВЯТИХ» у Харкові (або, часом, у місії нашої Церкви на Харківщині). Зазвичай це саме проповіді місцевого парафіяльного пастиря, хоча ми з радістю вміщуємо на цій сторінці й проповіді інших пастирів, які були виголошені ними у парафії в Харкові особисто або прочитані конфірмованими членами нашої парафії, які проводили служіння за відсутності в певну неділю місцевого пастиря.
Пастир Віктор Хаустов