Проповідь п.В.Хаустова на Матвія 2:1-12 "ДАРИ МУДРЕЦІВ" (на Богоявлення)

Аудіопроповідь пастиря Віктора Хаустова №006-1-Б на Матвія 2:1-12 на Богоявлення угромаді ВСІХ СВЯТИХ УЛЦ у Харкові 6 січня 2019 року на тему «ДАРИ МУДРЕЦІВ».

СЛУХАТИ АУДІО ПРОПОВІДЬ

Джеймс Тіссо (1836-1902). Мудреці зі Сходу.

Матвія 2:1-12

1 Коли ж народився Ісус у Віфлеємі Юдейськім, за днів царя Ірода, то ось мудреці прибули до Єрусалиму зо сходу,

2 і питали: Де народжений Цар Юдейський? Бо на сході ми бачили зорю Його, і прибули поклонитись Йому.

3 І, як зачув це цар Ірод, занепокоївся, і з ним увесь Єрусалим.

4 І, зібравши всіх первосвящеників і книжників людських, він випитував у них, де має Христос народитись?

5 Вони ж відказали йому: У Віфлеємі Юдейськім, бо в пророка написано так:

6 І ти, Віфлеєме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з'явиться Вождь, що буде Він пасти народ Мій ізраїльський.

7 Тоді Ірод покликав таємно отих мудреців, і докладно випитував їх про час, коли з'явилась зоря.

8 І він відіслав їх до Віфлеєму, говорячи: Ідіть, і пильно розвідайтеся про Дитятко; а як знайдете, сповістіть мене, щоб і я міг піти й поклонитись Йому.

9 Вони ж царя вислухали й відійшли. І ось зоря, що на сході вони її бачили, ішла перед ними, аж прийшла й стала зверху, де Дитятко було.

10 А бачивши зорю, вони надзвичайно зраділи.

11 І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір'ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому. І, відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну.

12 А вві сні остережені, щоб не вертатись до Ірода, відійшли вони іншим шляхом до своєї землі. (Переклад І.Огієнка)

Інше читання: Галатів 4:4-7.

                      Гімни – колядки.

Паоло Веронезе (1528-1588). Поклоніння мудреців.

Благодать вам та мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!

     Словом Божим, яке буде проголошене, – це оповідь Матвія про поклоніння мудреців Ісусові-Немовляткові. Особливим же чином ми зупинимося на вірші 11: „І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір'ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому. І, відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну.” (в.11).

     Певно, більшість із вас знають цю історію ще із дитячих років. А хтось, можливо, зрозумів чи навіть почув її пізніше. Також у нашій культурі є деякі небіблійні акценти щодо цієї події. Так говориться та співається про прихід саме "трьох царів" (хоча Матвій їх називає мудрецями чи волхвами та не називає кількість цих людей, кажучи тільки про три дари). Також ця історія в традиційному українському вертепі передається часом так (як і зображення цього сюжету в шопках), що виникає враження, начебто пастухи й мудреці прийшли поклонитися новонародженному Ісусу мало не разом (хоча мав бути суттєвий проміжок в часі між поклонінням цих груп людей), так само бачимо, що ці групи докорінно відрізнялися між собою з погляду соціального стану та національній приналежності).

 Бартоломео Естебан Мурільо (1618-1682). Поклоніння пастухів. 

     Отже, поміркуймо разом над цим Словом Божим.

     Що ж ми бачимо? Мудреці зі сходу, ймовірно, із Вавилону, дуже заможні та шляхетні люди, які звикли не просто бути у присутності царя, а які мали обов’язок роз’яснювати царям поточні події з точки зору науки, – падають долілиць перед Немовлятком у бідній хатинці у Віфліємі – передмісті Єрусалиму. Якщо провести сучасну аналогію, то це було б схоже на таку ситуацію: кілька провідних американських астрофізиків, лауреатів Нобелівської премії, прийшли під проводом чудесної зірки до звичайнісінької селянської хатки у Циркунах чи Мерефі та впали навіть не коліна, але простяглися, лежачи перед маленьким беззахисним хлопчиком, Який був зі Своєю юною мамою. Трохи дивна ситуація для нашого практичного глузду, чи не так?

 Бартоломео Естебан Мурільо (1618-1682). Поклоніння волхвів.

     Але мудреці і справді поклонилися Ісусу так, як наказує східний звичай вклонятися тільки царю чи Богу: „І вони впали ницьма, і вклонилися Йому”.

     Що ж далі? Св.Матвій продовжує: „І, відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну”. Отже, подумаймо: що ці дари можуть означати? У нашому поясненні сьогодні ми будемо наслідувати традиційне розуміння ранньої церкви. При цьому я не наполягаю, що цю історію треба пояснювати тільки так. Є й інші традиції її розуміння. А є інший безальтернативний і простий спосіб її розуміти: волхви принесли Ісусу дуже цінні дари! Це показує, що цей Малюк – дуже особливий. І це є дуже гарним прикладом для нас: приносити найцінніше – Христу!

     А тепер звернімося до тої давньої християнської традиції трактовки цих дарів. 

Альбрехт Дюрер (1471-1528). Поклоніння волхвів (1504). 

     Отже, золото. Гарний дарунок цареві. Хоча цей дар принесений за трохи дивних обставин: невеличке містечко, бідна хата, молода побожна, але, знову ж таки, небагата мати, звичайна на вигляд Дитинка...

     Якщо ж ми згадаємо, що Йосип був нащадком царя Давида, що Марія також була із цього ж царського роду, якщо ми згадаємо, що Святе Письмо обіцяло Ізраїлю Спасителя саме із цього коліна, то ми не повинні дивуватися самому факту поклоніння цьому Немовляті як цареві.

     Так, золото – це гарний дарунок. Жінки зі мною погодяться, чи не так? Справді, ми часто називаємо царськими подарунками золото, діаманти та інші коштовності. Їх зазвичай і дарували князям, царям, імператорам... Нерідко до цього додавали ще й одяг із дорогої тканини, знову ж таки оздоблений коштовностями. І Слово Боже оповідає, що цариця Беер-Шеви (чи Савська) прийшла до царя Соломона із подібними подарунками.

Giovanni De Min (1789-1859). Соломон і цариця Шеви. 

     Але що додають до золота мудреці? Не діаманти і не рубіни, не смарагди і не срібло, навіть не розкішну імператорську мантію. Але ладан та смирну.

     Коштовності приносили царям та іншим впливовим земним властителям. А ладан?

     Отже, цей дар волхви принесли не звичайному земному царю. До речі, коли Пілат спитав Христа: „Ти цар Юдейський?”, що відповів Господь? – „Моє царство не від світу цього”.

Джеймс Тіссо (1836-1902). Христос у Пилата під час першого допиту.

     Всі ми знаємо, що ладан використовують нині у церкві, як і раніше у храмовому поклонінні в часи Старого Заповіту.

     Ладан належить Богу. І мудреці принесли цей дар Самому втіленому Богу. Волхви розуміли значення цієї події, що нещодавно сталася у Віфліємі: „Слово сталося тілом”. Вічний Бог, Творець неба і землі, зодягнув нашу плоть, стався одним із нас, щоб спасти Своє втрачене, грішне людство. Але поки що, у цій хатинці Він потребував догляду Своєї мами, потребував бути нагодованим, щоб зростати фізично; потребував захисту Свого земного батька – вітчима Йосипа, голови Святої Родини. І маленький Ісус буде врятований від жорстокого царя Ірода, який намагався Його вбити. І Йосип поведе свою сім’ю до Єгипту. Дивно: Творець всього сущого, Який і надалі опікується своїм творивом, Сам стався частиною творива та потребував догляду та опіки. Дивно: правдивий Бог, наш Спаситель, Сам буде врятований від смерті. Ним опікувалися Йосип, Марія та Бог-Отець. Певно, що й коштовні дари знадобилися в дорозі. Мандрувати з однієї країни в іншу родиною – завжди недешево. Отож смерть і не наздогнала Ісуса: Божого Сина і, водночас, Сина Діви, правдиву Людину і, разом із тим, правдивого Бога.

Eugène Alexis Girardet (1853-1907). Втеча до Єгипту. 

     Підведімо проміжний підсумок. Із золотом і ладаном наче все зрозуміло: перший дар – Царю, другий – Богу.

     Але нащо мудреці принесли третій дар – смирну? Ця дорога річ використовувалася як парфуми. Я розумію, що жінкам ця тема може сподобатися. Але нащо парфуми немовляті?

Зінаїда Серебрякова (1884-1967). За туалетом.

    Браття! Люди в усі часи та всіх народів схожі між собою більше, ніж здається на перший погляд. Наприклад, люди люблять гарні пахощі. І євангелісти нам оповідають про схожий дар Ісусу – вже не малюку, але Вчителю Закону, проповіднику. Це сталося перед Його славним в’їздом до Єрусалиму, перед тим днем, як натовп кричав „Осанна”, вітаючи царя Юдейського, Який в’їхав до міста, як і Його предок – цар Давид, на молодому віслюку.

    Марія, сестра Марти та Лазаря, була вражена чудом, яке вчинив Ісус напередодні – воскресінням її брата Лазаря. І тому:

     „...Марія взяла литру мира, – з найдорожчого нарду пахучого, і намастила Ісусові ноги, і волоссям своїм Йому ноги обтерла... І пахощі миру наповнили дім” (Ів.12:3).

Джеймс Тіссо (1836-1902). Марія намащує Христа миром.

     Але деяким учням, наприклад Юді Іскаріотському, це не сподобалось: таке миро можна було продати за 300 динарів та гроші роздати бідним (300 динарів – приблизно річна зарплатня робітника у давній Юдеї). Ісус же пояснив цінність дару Марії. „І промовив Ісус: „Позастав її ти, – це вона на день похорону заховала Мені... Бо вбогих ви маєте завжди з собою, а Мене постійно не маєте!” (Ів.12:7-8).

     Отже ось правдиве значення цього дару мудреців зі сходу: цей дорогоцінний дар – жахливий дар – подарунок на поховання. З огляду на спекотний клімат Близького Сходу, в обряді поховання особливу увагу приділяли пахощам, які мали перебити запах тіла, що розкладалося. Отже, у цьому чудовому святі Різдва нашого Господа, найчарівнішому, найсвітлішому святі, – провіщається смерть.

Гюстав Доре (1832-1883). Заарештованого Ісуса ведуть до преторія.

     Які батьки були б щасливі, отримавши такий подарунок для свого маленького сина? Але подивімося на наше життя реально: кожен приходить на цей світ чарівним немовлятком, хоча кожний рано чи пізно вмирає. Вмирають старі, вмирають молоді, вмирають діти, вмирають навіть новонароджені немовлятка. Є одна причина нашої смертності. І вона лежить у нас самих – це наша гріховність.

     Отже, дар волхвів логічний? – Кожен народжений має вмерти! Так, кожна маленька дитинка народжена вже приреченою на смерть. Через свої гріхи на це заслуговує кожна людина. Кожна, але крім Одного. Окрім Ісуса.

     Але саме для цього Він і втілився: Він повинен був вмерти за нас – за кожного із нас, хто не зміг прожити праведно.

Карл Генріх Блох (1834-1890). Воскресіння Лазаря.

     Мабуть, Марія, сестра Марти, як і багато інших, думала, що найбільше чудо Ісуса – це воскресіння мертвого вже протягом 4-х днів Лазаря. І вона віддячила Господу, намастивши Його найдорогоціннішими парфумами. Певно, вона, як і інші учні Христа, не розуміла, що найбільше чудо ще попереду.

     Отже, Ісус був виданий та розіп’ятий на хресті у п’ятницю. Тіло Ісуса було забрав учень Христа Йосип Араматейський. Інший учень, Никодим „смирну приніс, із алоєм помішану, щось літрів із сто” (Ів.19:39б). Тоді тіло Ісусове обернули у пелени та поховали у гробі. 

Тіціа́н Вече́лліо (1488 чи 1490-1576). Покладання Христа до гробу Йосипом Ариматейським та Никодимом.

     Але ось про що нам далі розповідає Св.Марко: „Як минула ж субота, Марія Магдалина, і Марія Яковова, і Саломія накупили пахощів, щоб піти і намастити Його. І на світанку дня першого в тижні, як сходило сонце, до гробу вони прибули, і говорили одна одній: „Хто відвалить нам каменя від могильних дверей?” А зиркнувши, побачили, що камінь відвалений...” (Мр.16:1-4)

Михаїл Нєстеров (1862-1942). Жінки-Мироносиці. 

     Дорогі у Христі, ми знаємо, чому цей камінь був відвалений! Ми знаємо, чому гріб був порожній! Смерть не була власна над цим тілом! Бог зодягнув нашу плоть, щоб перемогти смерть! Для цього Він більше 2000 років тому народився у Віфлеємі! І ми розуміємо, чому багаті, шановані і мудрі волхви пали ниць перед цим Немовлятком! Які б ми не були заможними, здоровими чи розумними, але всі ми приречені на смерть – без Ісуса. Разом же з Ним, якими б ми не були слабкими чи бідними, нерозумними чи хворими, якими б ми не були невдахами, – разом із Ним ми маємо вічне життя. Звісно, якщо покладаємося на Нього, звісно, коли віддаємо наше життя в Його руки! Довіряйте Христу! І Він буде працювати у Вашому житті тут, щоб благословити це дочасне життя. І тим більше Він благословить Вас у вічності!

Gerard Seghers (1591-1651). Ісус і виправдані грішники.

     Але, судячи з того, що всі ми змогли тут сьогодні зібратися, у нас ще є трохи часу і здоров'я жити і служити в цьому світі. І є інше алегоричне пояснення цих дарів мудреців. Лютерани не дуже люблять таке трактування, бо воно концентрується не на особі і ділі Ісуса Христа, а на нашій стороні. Але, думаю, наприкінці проповіді для нашої мотивації служіння й терпіння, цю алегорію можна використати. Отже, часом говорять про золото, що символізує нашу віру ("золото віри" (Об.3:17-18,1Петра 1:7), про ладан – як про наші молитви ("молитви святих" (Об.8:4), а про миро – як про наші терпіння чи страждання, які ми маємо в цьому світі.

Philippe de Champaigne (1602-1674). Імператриця Анна Австрійська молиться із дітьми та Бенедиктом і Схоластикою Пресвятій Трійці.  

     Теж непогано, але тільки тоді, коли в фокусі нашого погляду буде Сам Христос! Бо й віра – Його дар. Бо й молитви наші справді молитви, а не велемовство чи плотські витребенькі тільки тоді, коли є у злагоді із Його волею. Бо й страждання та смерть ми не можемо здолати самі, але тільки тоді, коли поділяємо їх із Христом!

     Нехай же Господь поблагословить вас бути з Ісусом і в бідах, і в радощах!

     – Христос народився!

     – Славімо Його! Маттіас Стом (бл.1600-бл.1652). Поклоніння новонародженому Спасителю.

„І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі!”