Проповідь п.В.Хаустова на Римлян 13:8-10 "ЛЮБИТИ БЛИЖНЬОГО (на 4-ту неділю Богоявлення)

Проповідь пастиря Віктора Хаустова №040-1-Б на Римлян 13:8-10 на 4-ту неділю по Богоявленню у громаді ВСІХ СВЯТИХ УЛЦ у Харкові 3 лютого 2019 року на тему «ЛЮБИТИ БЛИЖНЬОГО».

СЛУХАТИ АУДІО ПРОПОВІДЬ

Ліворуч: Pieter Hermansz Verelst (бл. 1618- бл. 1678). Святий Апостол Павло.

Праворуч: Frans Hals (між 1580–1585 - 1666). Святий Євангеліст Іван.

Римлян 13:8-10:

8 Не будьте винні нікому нічого, крім того, щоб любити один одного. Бо хто іншого любить, той виконав Закона.

9 Бо заповіді: Не чини перелюбу, Не вбивай, Не кради, Не свідкуй неправдиво, Не пожадай й які інші, вони містяться всі в цьому слові: Люби свого ближнього, як самого себе!

10 Любов не чинить зла ближньому, тож любов виконання Закону. (Переклад Івана Огієнка)

Інші читання: Ісая 43:1-3,  Матвія 8:23-27. 

Frans Floris the Elder (1517–1570). Карітас (Любов).

Благодать вам та мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!

     Як ви добре знаєте, Слово Боже показує, що ми спасаємося "тільки вірою в Христа Ісуса" (Гал.2:16), "не від діл" (Еф.2:9). А послання до Євреїв характеризує віру: „А віра то підстава сподіваного, доказ небаченого”. (Євр.11:1). І тут Письмо говорить нам про віру як про певність нашої надії. І, ми також розуміємо, – віра – невидима. Подібний вираз у Письмі, у послання до Римлян, є і про надію: „Надією бо ми спаслися. Надія ж, коли бачить, не є надія, бо хто що бачить, чому б того й надіявся?” (Рим.8:24).

 Mary Lizzie Macomber (1861-1916). Віра, Надія та Любов. Свята Катерина.

     Отже, якщо ми говоримо Віра, Надія... – то одразу на уста проситься ім’я третьої сестри – Любові. І, хоча віра невидима, її плоди можна бачити: цими плодами є прояви нашої любові до ближнього. І сьогодні проповідь буде саме про любов: це послання апостола Павла до Римлян, розділ 13, вірші із 8 по 10: „Не будьте винні нікому нічого, крім того, щоб любити один одного. Бо хто іншого любить, той виконав Закона. Бо заповіді: Не чини перелюбу, Не вбивай, Не кради, Не свідкуй неправдиво, Не пожадай й які інші, вони містяться всі в цьому слові: Люби свого ближнього, як самого себе! Любов не чинить зла ближньому, тож любов виконання Закону.”

Ян де Брай (1627-1697). Вчинки Милосердя.

     Здається – все просто. Люби іншого – і ти вже досконалий. Але, чесно кажучи, Закон і любов – рідко гармонійно співіснують у нашому повсякденному житті. Поміркуймо над таким словосполученням: законний шлюб. Він має розумітися як законно стверджена любов або законом засвідчене кохання чоловіка та жінки. Але нині загальною думкою є та, що справжнє романтичне кохання може бути тільки до шлюбу чи поза шлюбом. І, як сказано в одному старому фільмі: „хорошее дело браком не назовут”. Чомусь багатьом цей вираз пам’ятається краще, аніж біблійні, наприклад, з нашого Слова: „любов – це виконання Закону”. Щось у нашій сучасній культурі не так. Чомусь зараз навіть у сімейній царині погано співіснують закон та любов. Багатьом запам’ятався старий телеміст часів Перебудови (коли ще не було Інтернету, Скайпу та Фейсбуку), бо на провокаційне питання з американської сторони про секс в СРСР, одна дівчина відповіла: „В СРСР сексу нема...” Усі тоді сміялися, а пізніше з'ясувалося, що це оператори просто зрізали другу частину фрази: „У нас сексу нема, у нас є любов”. Тепер, через кілька десятиліть бачимо, що по вільному сексу ми, можливо, обігнали вже й Америку, а з любов’ю у нас і нині скрутно. Це стосується не тільки любові між чоловіком та дружиною, але й звичайних стосунків між родичами, сусідами, колегами... Люди намагаються обійти один одного у конкурентній боротьбі, нажитися одне на одному, використати чи обдурити одне одного. В принципі, як і завжди…

Пі́тер Бре́йгель Старший (близько 1525 - 1569). Нідерландські приповістки.

     Трохи важко любити таких ближніх. Але Слово Боже говорить: „Не будьте винні нікому нічого, крім того, щоб любити один одного” (в.8а). Слово Боже каже: „Люби свого ближнього, як самого себе!” (в.9б). Чи не важке завдання? Здається, деяких людей просто неможливо любити! Це надзадача – любити ближнього!

     І тут у Господа, коли Він дає нам таке завдання, є дві мети. Перша – показати нашу – грішників – неспроможність так любити, як вимагає Він. І так відчути потребу у Христі – в Тому, Хто полюбив нас так, як ніхто не зміг і не зможе. Мені пригадується популярна англійська колискова: "Спи дитино, я тебе дуже люблю. Але Ісус любить тебе більше…"

David Bowman (Modern American). "Віддана любов Христа". "Ісус любить тебе сильніше..."

     А друга мета Слова Божого – навчитися любити від Ісуса: "Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, – і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо моє, і навчіться від Мене…" (Мт.11:28-29а).

     „Люби свого ближнього, як самого себе!” (в.9б), – ось чому нам треба вчитися в Ісуса! І ця тема проходить через усю Біблію. Поруч із любов'ю до Бога.

     Тора – конкретно – 3-тя книга Мойсея, наказує: "І будеш любити ближнього, як самого себе. Я – Господь!" (Лев.19:18б). Контекст же Левиту говорить про "синів свого народу" (Лев.19:18б).

     Саме тому у законника була спокуса спитати Христа: "А хто мій ближній?" (Лука 10:29б). Христос розповідає притчу про Самарянина, показуючи, що навіть ворог є нашим ближнім – навіть той, хто настільки далекий від нас, що ми й знатися з ним не хочемо.

  Добрий Самарянин: Рембрандт Харменсон ван Рейн (1606-1669). Фердина́н Вікто́р Еже́н Делакруа́ (1798-1863).

     Отже, виходить так: "як самих себе любіть всіх родичів (навіть некровних)"; "як самих себе любіть сусідів"; "як самих себе любіть всіх мешканців вашого міста та вашої області, включно із мерією та облдержадміністрацією"; "як самих себе любіть всіх громадян України (включно із депутатами Верховної Рад, Кабінетом Міністрів та Президентом)", "як самих себе любить кілька мільярдів мешканців нашої планети". "Як самих себе любіть ворогів ваших", бо Христос говорить: „Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує”. (Мт.5:44).

     Отже, „Не будьте винні нікому нічого, крім того, щоб любити один одного. [...] Люби свого ближнього, як самого себе!” (в.8а,9б). Ці слова Святого Павла знову повертають нас до відповіді Господа фарисею, що цікавився питанням: „Яка заповідь найбільша в Законі?”. Ісус промовив: „Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе.” (Мт.22:37-39).

Джеймс Тіссо (1834-1902). Питання законника: Яка заповідь найбільша".

     Сьогодні ми почали із того, що згадали Віру, Надію, Любов. Якщо застосовувати аналогії з історії ранньої церкви, то чи пам’ятаєте, як звали матір цих трьох сестер? – Софія…

     І насправді, Софія означає – Мудрість. Застосуймо ж всю дану нам Богом мудрість та спробуймо розібратися, яким чином ми можемо любити ближнього „як самого себе”. Нагадаю, що ми, як християни, „говоримо не вивченими словами людської мудрости, але вивченими від Духа Святого, порівнюючи духовне до духовного”. (1Кор.2:13).

     І перше, що ми повинні зауважити в Ісусових словах: спочатку ми маємо полюбити Бога. А другою але, водночас, однаковою заповіддю вже є любов до ближнього. (Мт.22:39).

Джеймс Тіссо (1834-1902). Ісус навчає біля скарбниці.

     Тобто, не полюбивши Бога – ми не здатні любити і ближнього. Ми можемо бути дуже моральними, чемними, допомагати іншим, але справжньою мотивацією таких наших вчинків буде або гординя, чи, як тепер говорять, закомплексованість; або розрахунок. Іншими словами, ми або розраховуємо, що нас будуть вихваляти як моральних людей; або боїмося, що про нас будуть говорити як про поганих – неморальних людей. Або, і це найчастіше, ми розраховуємо, що і до нас, у відповідь, будуть ставитися так саме добре, як ми намагаємося ставитися до інших. І нас надзвичайно травмує, коли нам, у відповідь, платять злом за добро. Але як має нас ранити те, що за такі „добрі” діла Бог відповість нам вічним засудженням:„Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований”. (Мт.25:41). Бо такі „добрі” діла, які роблять не щиро, а розраховуючи на нагороду, такі діла не є добрими перед Богом. Бо це схоже на торгівлю на базарі: ми платимо Богу добрими ділами, щоб купити в Нього вічне життя. Господь же із людьми не торгує. Бог очікує тільки щирої віри та досконалої любові без будь-якого розрахунку.

Джеймс Тіссо (1834-1902). "Єрусалиме, Єрусалиме..."

     З іншого боку, любити свого ближнього так само необхідно і природно для християнина, як і любити Самого Бога. Чому? Тут нам допоможе людина, яку називають апостолом любові. Євангеліст Іван говорить: „Як хто скаже: Я Бога люблю, та ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить?” (1Ів.4:20).

     Чи можемо ми себе змусити любити Господа? Чи можемо ми себе змусити любити ближнього? Любов не буває із примусу, так? Любов, як і віра – дар Божий. Це не від нас! Апостол Іван говорить: „Подивіться, яку любов дав нам Отець, щоб ми були дітьми Божими, і ними ми є.” (1Ів.3:1а). „Любов Божа до нас з'явилася тим, що Бог Сина Свого Однородженого послав у світ, щоб ми через Нього жили. Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи.Улюблені, коли Бог полюбив нас отак, то повинні любити і ми один одного!” (1Ів.4:9-11).

Guido Reni (1575-1642).Євангеліст Іван.

     А сьогодні Святий Павло нам говорить: „хто іншого любить, той виконав Закона. Бо заповіді: Не чини перелюбу, Не вбивай, Не кради, Не свідкуй неправдиво, Не пожадай й які інші, вони містяться всі в цьому слові: Люби свого ближнього, як самого себе!” (в.8-9).

     Але як нам бути, якщо ми все ж таки згрішили? Бо інколи ми помиляємося. Бо ми грішники не тому, що ми грішимо, але ми грішимо, тому що ми грішники.

     Святий Іван та Святий Дух втішають нас: „Діточки мої, це пишу я до вас, щоб ви не грішили! А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного. Він ублагання за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу.” (1Ів.2:1-2). „Маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа [...] очищує нас від усякого гріха”. (1Ів.1:7б). І це прощення та очищення від гріхів досягає нас через проповідь Слова Божого; і це прощення досягає нас, коли Христос омиває нас у таїнстві Хрищення та в таїнстві Господньої Вечері. 

Joan de Joanes (1507-1579). Таємна Вечеря (1562)

     Любов – третя сестра – відмінна від інших двох. Певно, віра є найбільшим Божим даром, бо нею ми спасаємося. Певно, ми не можемо жити без християнської надії. Але і віра, і надія після нашої фізичної смерті та воскресіння перестануть бути такими, якими вони є. Після воскресіння у нас не буде потреби вірити в Бога в земному розумінні: ми будемо особисто знати Його, як знали перші люди у раю. Нам не потрібна буде і надія, бо всі обітниці сповняться у Божому царстві.

     Любов же Божа і наша любов до Бога будуть тривати вічно. Тому Святий Павло і говорить: „Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає! [...] А тепер залишаються віра, надія, любов, оці три. А найбільша між ними любов!” (1Кор.13:4-8а,13).

     Любіть свого ближнього, бо нема тих, хто не вартий любові! Адже Господь полюбив всіх і помер за всіх. Амінь!

Pier Francesco Sacchi (c.1485–1528). Святий Павло.

„І нехай любов Божа, що вищий від усякого розуму, береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі!” Амінь!