Проповідь №001

Харків, Громада УЛЦ, приблизно 2000р.

 “Будьмо виконавцями слова, а не слухачами.”  

Яків. 1:22 

У Санкт-Петербурзькому Ермітажі є картина пензля Рембрандта “Повернення Блудного Сина”. І, мабуть, люди цю картину розглядають довго тому, що кожен з нас знаходить самого себе в “Блудному Сині”. І, дійсно, в цілому світі, у всіх країнах і містах людей поєднує їх гріховність.

У них може бути різний колір шкіри, різна національність, освіта і соціальний статус, але всі вони мають гріховну природу. Цю гріховну природу, яку наші прабатьки Адам і Єва, подібно Доріану Грею, одержали, заключивши жахливий контракт з сатаною, ми маємо і сьогодні. Століття минали за століттями, а наслідок цього контракту як існував, так і існує. На місце стародавніх хвороб (чума, віспа), які викошували населення цілих провінцій, прийшли інші недуги цивілізації – СНІД та аборти. Колись в наслідок стихійних нещасть гинули тисячі. Сьогодні через глупоту однієї людини кінця 20 сторіччя гинуть мільйони (прикладом є Аом Сенрікьо). Чому це так? Чому не існує світ без терпіння. Це питання багатьом не дає спокою, і для багатьох є каменем спотикання. Образ такої людини прекрасно змалював Ф.М.Достоєвський у своєму творі “Брати Карамазови”. Єдина віра в Божу рятівну благодать дає нам відповідь на це питання. Лише у світлі цієї віри зможемо відкрити глибший сенс терпіння в людському житті. Доказом цього є слова Пророка, адресовані Євреям у Вавілонській неволі понад 2500 років тому.

“Не бійся, з тобою бо Я, і не озирайся, бо Я БОГ твій! Зміцню Я тебе, і тобі поможу, і правицею правди Своєї тебе Я підтримаю.” (Ісаї 41:10).

Цей факт досяг свого завершення, коли Христос промовив: “Звершилось!” Прощення було здобуто самою дорогоцінною ціною, ціною життя Сина Божого. І та безодня, яка існувала між нами і Богом, була подолана. Рішення Бога відносно нашого прощення зовсім не базується на банальному зважені гарного і поганого. Бог є еталоном вдосконалення, і Він нас вимірює по своїм стандартам:

“Будьте святі, Я бо святий!” (1 Петра 1:16).

І якщо ми всього лише на крок відійшли від вдосконалення, то ми вже не відповідаємо Божим вимогам:

“Всі бо згрішили і позбавлені слави Божої” (Рим. 3:23).

Люди оцінюють один одного по їх зовнішнім проявам. Бог дивиться в наше серце. Я можу стояти у мовчазній покорі, схиливши голову, склавши руки, а ви, дивлячись на мене, будете говорити: “Бачиш, яка в нього віра”, але серце моє пусте, без віри. І навпаки, я можу жартувати, розповідати анекдоти, цікаві історії, і мати тверду, міцну ВІРУ! Лише Бог може дивитись в серце людини.

“Не дивиться Бог на особу людини.” (Гал. 2:6).

Як часто відкриваючи Біблію, ми дивуємось її мудрим словам і її мудрому вченню. Ми погоджуємось з тим, що треба бути “Виконавцями слова, а не слухачами” (Як. 1:22) і все ж ми не такі. Ми згодні з тим, що треба бути “один до одного ласкаві, милостиві, прощаючи один одному, як і Бог через Христа нас простив!” (Еф. 4:32), а все ж таки вглибині свого серця ми тримаємо злість і заздрість на своїх друзів і братів. А як часто ми несправедливо звинувачуємо своїх ближніх, хоча пам’ятаємо слова Апостола Павла:

“Гнівіться та не грішіть, – сонце нехай не заходить у вашому гніві.” (Еф. 4:26).

А ІСУС? Він проповідував любов до грішників, заблуджених, до своїх ближніх, до ображених людьми і долею, і ця любов змушує нас до такої самої любові. Він той господар, що має сотню овець, а одну загубивши, залишає 99 та йде шукати загублену, а знайшовши, повертається з нею, радіючи. Повернувшись додому, він скликує друзів і сусідів, та й каже:

“Радійте зі мною, бо я знайшов вівцю, що загубилась” (Лк. 15:3-7).

Така поведінка, по-людськи кажучи, здавалася б нерозумною. Вартість однієї вівці становить лише один відсоток його стада. Проте на цей вчинок спроможний лише той, хто любить оте нещасне, що загубилось і пропадає. До Ісуса має доступ кожний. Він не тільки приймає вчителя закону Никодима і засідає за столом з фарисеями, але сходиться також із мирянами, грішниками, яких фарисеї обминали. Поруч з цим кожний відчуває атмосферу безпосередності, щирості, любові.

Висловом цього переконання є рядки Лесі Українки з твору “Терновий Вінець”:

“Завжди терновий вінець буде кращий, ніж царська корона.

Завжди величніше путь на Голгофу, ніж хід триумфальний.”

Амінь!