Пастор Віктор Хаустов

100 річчя сестри Ганни Сіменко!

[Ця стаття є українським варіантом статті, що підготовлена для бюлетеня THOUGHTS OF FAITH (ToF) у листопаді 2009р. та надрукована у часопису СТЯГ у 2010 р.]

3 листопада 2009 року мене запросили на День народження парафіянки Громади ВСІХ СВЯТИХ у Харкові сестри Ганни Михайлівни Сіменко. Один з гостей сказав: „Я вперше присутній на такому ювілеї”. Виявилось, що ніхто із запрошених також не бував під час святкування 100-річного ювілею.

Отже, сестра Ганна Гузько (дівоче прізвище) народилася 1909 років в селі Довгалівка Балаклійського району на Харківщині. Село розташоване на мальовничому березі річки Сіверський Донець. Родина Ганни, як і практично всі селянські сім’ї, була віруюча. Дівчинкою Ганна відвідувала церковно-парафіяльну школу при православній церкві. Ганна відрізнялася від своїх сестер тим, що віддавала перевагу навчанню, а не ткацтву. В родині довго народжувалися самі дівчата, то Ганна була у тата головною помічницею, іноді виконуючи по господарству „хлопчачу” роботу. Також Ганна Михайлівна і зараз із задоволенням згадує, що батько добре заробляв, возячи каміння для будівництва. Але він завжди брав її з собою, щоб письменна дочка могла проконтролювати, чи підрядчики не обдурили тата під час розрахунку.

Ганні-дівчинці, Ганні-дивчині та Ганні-жінці випало пройти через всі випробування, про які сучасні школярі дізнаються із підручників історії. Революції 1917 року, перша світова та громадянська війни. Це був час, коли віруючі пригадували слова Ісуса: „...повстане народ на народ, і царство, будуть землетруси, буде голод” (Мр.13:8), „І видасть на смерть брата брат, а батько – дитину. І „діти повстануть навпроти батьків”, – і їм смерть заподіють. І за Ім’я Моє будуть усі вас ненавидіти. А хто витерпіть аж до кінця, той буде спасений!” (Мр.13:12-13). Справді, не такою катастрофою була тимчасова німецька окупація, як безкінечні зміни влади, що супроводжувалися пограбуваннями та стратами. Село переходило то під владу „білих”, то махновців, то „червоних”. Паралельно лютували голод та епідемії. Врешті-решт владу захопили комуністи, які з особливою ненавистю ставилися до християнства. Як відомо, особливо активно атеїстичну пропаганду було спрямовано на молодь.

Але християнське виховання Ганни в ранньому дитинстві, патріархальний (у доброму розумінні) уклад родини сприяли тому, що жінка все життя була пов’язана з церквою. Хоча протягом певних років було важко знайти можливість відвідати богослужіння. Голодомор 1932-33 років був однаково безжальний як до священиків, так і до мирян. Деякі села на Харківщині вимирали майже повністю. Родина Ганни, за мірками того часу, постраждала не так і „сильно”. Всі жінки пережили зиму й весну, померло „тільки” кілька чоловіків, що не втрималися й покуштували м’ясо мертвого коня (типова смерть для Голодомору 1933 року).

30-ті роки – це час репресій проти селян, інтелігенції та церкви. Багато з тих, кого не задушив своєю кістлявою рукою голод, були заслані на Сибір чи розстріляні. Серед них чимало православних священиків та пастирів інших конфесій. Наприклад, лютеранський пастор у Харкові С.Клюдт намагався допомогти селянам, що гинули від голоду 1932-33. В результаті радянська влада цинічно засудила його як „агента, завербованого німецькою розвідкою, що розповсюджував адреси фашистських благодійних організацій серед населення”.

В той же час, незважаючи на всю радянську пропаганду щодо піклування комуністичної влади про селян та робітників, рівень медицини (особливо в селах) залишався жалюгідним. Кілька дітей Ганни померли в перші ж місяці життя. В колгоспі доводилося працювати за трудодні („палички”), але все одно ці роки для сестра Ганна згадує як одні з найбільш яскравих в її житті. Бо попереду очікувало ще більше горя... А поки що вона була молода, а родина „Семенків” була дружня, роботяща, а її, невістку, прийняли добре.

Друга світова війна принесла нові втрати. Чоловік Петро загинув на фронті. Найменшу дитину вбило осколком бомби прямо на руках у Ганни. Одразу по завершенні війни один із двох синів помер внаслідок травми. Жінка залишилися із єдиним сином Григорієм та, які інші вдови, за копійки працювала, виконуючи і всю жіночу, і всю чоловічу роботу в колгоспі, бо з війни в село повернулося тільки кілька чоловіків-калік... З особливою гордістю Ганна Михайлівна й нині згадує, що голова колгоспу особливо відмічав, що вона косила найкраще...

Пізніше, в 1950-70-х років на тлі жахливих 30-40-х років життя (з погляду матеріального) налагодилося. Хоча з розчаруваннями та горем й надалі випадало стикатися. Довге життя передбачає більшу кількість втрат. Так Ганна Михайлівна пережила й свого останнього сина, який не дожив і до 60-ти років.

Що стосується свободи сумління в Радянські роки, то більшою мірою вона реалізувалася на папері, аніж в реальному житті. Наприклад, щоб відвідати богослужіння, сестрі треба було їхати за кілька десятків кілометрів в інше місто. Не дивно, що відвідини церкви тоді обмежувалися кількома поїздками в рік на великі свята. Як і більшість українців, Ганна Михайлівна особливо любить святкові богослужіння, цінує урочистий східний обряд. На жаль, в православній церкві, при всій красі та урочистості обряду, проповідь Слова Божого досить часто не є найбільшою подією богослужіння.

Але нашу сестру Ганну Господь благословив особливим чином. Переїхавши до рідних в місто Харків, сестра 2001 року вперше відвідала богослужіння в Українській Лютеранській Церкві. І хоча лідери сучасної православної церкви в Україні маніпулюють ідеєю, що спасіння поза цією спільнотою неможливе, ця проста селянська жінка, не вагаючись, визнала УЛЦ істинно православною церквою, в якій належним чином проповідується Слово Боже („...а ми проповідуємо Христа розп’ятого” (1Кор.1:23), проводиться хрищення немовлят, а віруючі причащаються   істинних тіла та крові Христа в контексті традиційного східного обряду та співів гімнів (часто на українські народні мелодії). З 2002 року сестра є причасницею УЛЦ. Також до недавнього часу (поки не ослаб зір) головним читанням Ганни Михайлівни було Святе Письмо (особливим благословенням стало видання Українським Біблійним товариством Євангелій та Псалмів великим шрифтом).

Останні 2 роки сестра причащається вдома або інколи має змогу відвідати богослужіння в Громаді завдяки автомобілю, який подарували вірні однієї із громад в США, де пастором служить Ніл Шредер. Просимо читачів СТЯГУ молитися за сестру Ганну та за щедрих жертводавців, що є благословенням для молодої Української Лютеранської Церкви!

Ганна Михайлівна живе із своєю невісткою, Ніною Тимофіївною. Втіхою нашої ювілярки є двоє онуків, троє правнуків, та двійнята-праправнуки. Отже, „Дякуймо Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя!” (Пс.105:1)