Пастор Віктор Хаустов: ІСТОРІЯ ЛЮТЕРАН ХАРКОВА В КОНТЕКСТІ ІСТОРІЇ ЛЮТЕРАНСТВА В УКРАЇНІ

[Ця доповідь була виголошена на міжнародній краєзнавчій конференції КРАЄЗНАВСТВО І ВЧИТЕЛЬ у березні 2007 року, а стаття надрукована в збірнику наукових праць ХНПУ ім. Г.С.Сковороди, серія „Історія та географія”, вип. 25-26. – 2007]

     Відомо, що лютеранство як історичний феномен укорінено у 16ст. І хоча в Україні не склалося сильної етнічної Лютеранської церкви, але опосередкований вплив Реформації на духовне життя українців був дуже потужним; також помітну роль в історії України, а особливо – Харкова, зіграли німці-лютерани.

     Автором цієї статті проведено дослідження „Історія лютеран Харкова”. Наскільки нам відомо, інших ґрунтовних праць на цю тему не було. Найбільше інформації з історії лютеран Харкова знаходимо в працях початку 20ст. – у Д.Багалія та Гусєва. Останнім часом бачимо кілька статей у періодиці, історичний довідник Князєвої „Лютеранские церкви и приходы на Украине XVIII-XX вв.” (2003р.) та певні згадки про харківських лютеран у фундаментальних працях „Лютеране в России XVI-XX вв.” О.Курило (2002р.) та „Евангелическо-Лютеранская церковь в Российской истории” О.Ліценбергер (2003р.). Цінною є праця В.Горпинчука „Українська Реформація в церковному контексті УЄЦАВ першої половини ХХ століття” (2003), але вона не стосується Харкова та німецьких лютеран в Україні. І, на даний момент, не маємо не тільки опублікованих окремих досліджень по історії лютеран Харкова, але відсутні праці, що синтезують історію українських і німецьких (чи інших) лютеран в Україні від початку і донині, на обох берегах Дніпра та під владою різних імперій.

    Отже, Лютеранська Реформація почалася в 16ст., а Харків заснований в середині 17ст. Перші колонізатори Слобожанщини прибували із різних українських земель та із Московщини. Чи могли вони щось знати про лютеранство? Без сумніву. Українці були знайомі із євангельською вірою та зазнали певного впливу Реформації через належність України 16-17ст. до європейського політичного та релігійного контексту. Були окремі випадки переходу шляхти до лютеранства, відповідно ці пани переводили до євангелізму селян [1.4]. Вже серед особистих учнів Лютера та Меланхтона бачимо двох українців: Ст.Оріхівського та М.Кровицького. За участі князя Костянтина Острозького навіть обговорювалося питання православно-протестантської унії. Але насамперед вплив Реформації виявився в зацікавленості української людності в релігійних справах, у перекладах Святого Письма на живу народну мову (Пересопницьке Євангеліє було перекладено з лютеранського Євангелія Секлюціана). Відлунням Реформації можна вважати і пізнішу діяльність Г.Сковороди.

     Лютерани були відомі і в Московському царстві вже з часів Василя ІІІ (до 1533р.) За Івана Грозного (1547-1584) після Лівонської війні по країни розселено багато лютеран-полонених, а в Москві збудовано першу кірху. Отже, і черкаси, і московіти, що колонізували Слобожанщину, мали контакти із лютеранами ще до переселення сюди. Спочатку ж адміністративним центром Слобожанщини був Бєлгород, де були лютерани вже за часів Олексія Михайловича (1645-1676), а за царювання Петра Великого (1689-1725) вони вже зорганізували у цьому місті громаду [2.42,47].

    Саме в часи від Петра І до Катерини ІІ лютеранські парафії стали звичайним явищем в Росії. Цими часи відкривається безпосередня історія лютеран Харкова: перша тимчасова масова поява лютеран в Харкові (1709р. перебування полонених шведи після Полтавської битви [3.275]); перші німці, що мешкають постійно з 1730рр.[3.65-67,190]); а за переписом 1767р. було вже 100 іноземців [3.71]. Збільшення лютеран у Росії XVIIІ ст. має дві причини: приєднання остзейських земель після поразки шведів у Північній війні та запрошення Катериною німецьких селян-колоністів (переважно на Волгу та на Південь України). Але у великі міста (як Київ та Харків) прибували чиновники, переважно ост-зейці. Великий приплив іноземців до Харкова пов’язаний із введенням губернського устрою 1765р. – новому центру знадобилися чиновників та фахівці. 1768р.засновано Харківську лютеранську громаду [4.118]. Треби відправляли пастори з Полтави та Катеринославських колоній, з 1786р. Харків відвідував лютеранський проповідник Вебер [3.139], що жив у Полтаві. Серед харківських німців другої половини XVIIІ ст. особливо багато педагогів, директорів навчальних закладів (фон Буксгевден, Ольденборгери, Рікман, Шульц).

     Подальший розвиток лютеранства у Харкові пов’язаний із відкриттям університету. На 19.09 1804р. було 95 лютеран (серед них дружина губернатора Бахтіна, генерал-барон Гастфер, фон Мінстер, інші дворяни та кваліфіковані ремісники). Прибуло ж, у зв’язку із відкриттям університету, ще 111 (сім’ї професорів Шнайдерта, Шада, докторів, ад'юнктів, фахівців та ремісників). Разом – 206 осіб. Цей список [5.6,6зв] укладено у зв'язку з клопотанням громади в справах будівництва церкви та призначення зарплатні ад'юнкту І.Барендту за пастирське служіння. Губернатор відмовив у проханні [5.9зв]. Наступного року Барендт помер. 20 років лютерани обходилися без церковної споруди, орендуючи різні приміщення; роками обходилися без пастора.

     Отже, особливістю історії харківських лютеран кінця 18-поч.19ст. є зв’язок із введенням губернського устрою, з університетом та іншими навчальними закладами. Краще цю особливість помітно на тлі сільських громад Півдня України, де був дуже великий вплив пієтизму, розквітли різноманітні відгалуження від ортодоксального лютеранства, що згодом і призвело до формування українського та російського баптизму. Харківські лютерани, навпаки, зазнали тиск раціоналізму (проблема університетських центрів). Цей вплив помітний у працях деяких професорів. Але ця тенденція мала трохи нівелюватися, бо протягом 19ст. в лютеранських парафіях Росії служили випускники Дерптського університету – одного з найкращих віросповідних центрів Європи.

      Іншою особливістю лютеран Харкова був високий престиж громади. Прізвища членів церковної ради були дуже відомі у місті. Достатньо згадати професора-філолога, засновника університетської бібліотеки, ректора університету І.Кроненберга, який був і головою церковного конвенту (зберігся документ де він повідомляє, що громада отримала особисто від імператора Миколи І 2000крб. на будівництво церкви![6.3]).

      У 20-30рр ХІХ ст. харків’яни зуміли збудувати Вознесенську церкву (арх.Окінчиц, 1830р.) на Театральній площі, розбудували школу і пасторат (нинішній будинок по вул.Гоголя,2), заснували комітет допомоги бідним та лютеранське кладовище. Пожвавлення життя громади пов’язане з служінням (1822-1835рр.) відданого пастора І.Розенштрауха. Якщо церкву збудували на власні кошти та на пожертви лютеран всієї Росії, то на розбудову школи і пасторату гроші отримали з державної казни.

     Покращення фінансування пов’язане із введенням Уставу Євангельсько-Лютеранської церкви Росії 1832р. Відповідно до цього документа, церква в Росії остаточно перетворилася на державну, місцеві громади стали більш залежними від світської влади, але влада гарантувала нормальні умови для існування церкви. Пастори стали державними службовцями з гарантованою зарплатнею. Введене консисторіальне керівництво. Всі українські парафії входили до Санки-Петербурзької консисторії, єдина харківська губернія – до Московської. Було підтверджено, що імператор і надалі є головою лютеранської церкви в Росії. З цього часу посилилися адміністративний тиск на церкву та русифікація. Категорично заборонявся прозелітизм.

     Незважаючи на проблеми, лютеран ставало більше. 1840 року в Харкові було 359 лютеран [7.9-48], у середині 50-х – 748[8.29], а 1905 – 6100 по всій губернії, серед них, крім німців, були французи, англійці, естонці, латиші! Але 6100 не так і багато на тлі 3,6 млн. лютеран по імперії (без Фінляндії та Польщі) на 1917р.! Маніфест 1905р. проголосив свободу віросповідання. В Харкові тоді вже служило 2 пастори. Напередодні революції у Харкові повстала нова кірха на 800 місць для сидіння (1914, арх.Гергардт), громада мала будинок жіночої Вознесенська гімназія (нині пров.Мар’яненко,4, арх.Цауне), притулок (нині Пушкінська,53, арх.Цауне), пасторат. Німецькі дослідники, нарікаючи на низьку мистецьку цінність церковних споруд в Україні, говорять про харківську як про виняток [9.334]. Але розквіт лютеранства закінчився з революцією.

     Протягом 1917-1922 відбувалася величезна еміграція німців. Після заміни воєнного комунізму непом ситуація ненадовго покращалась. 1929р. поновились переслідування віруючих; лютерани зазнали подвійного удару як християни та як іноземці. Репресовані харківські пастори Бірт, Клюдт, Зайб [10.404,407-408]. Катастрофу довершив початок Другої Світової війни. 1941р. 1млн. українських німців були депортовані до Казахстану та Сибіру, 2000 із них – харків’яни. 1958р. знищена Вознесенська кірха [11.3]. До 1972р. німці навіть не мали права повертатися в Україну із місць колишнього заслання.

У період між світовими війнами за підтримки німецьких місіонерів розквітло лютеранство на Галичині серед етнічних українців. Лідером Євангельсько-Української церкви Аугсбурзького Віросповідання став Теодор Ярчук. Але розквіт українського лютеранства завершився так само швидко, як і харківського німецького з приходом тої самої влади – червоної сталінської диктатури. Емігрували чи були репресовані всі пастори та багато віруючих.

     Німецьке лютеранство в Харкові відродилось 1992р., коли засновано громаду НЄЛЦ, де тривалий час працював пастор В.Вардашко. Нині громада НЄЛЦ має у власності церковне приміщення та налічує 273 члени [12.337].

    1993р. за підтримки лютеран із США (фундація „Думки про віру”) відновилось лютеранство серед етнічних українців. Перші громади засновані у Києві, Тернополі, Крем’янці та Севастополі. 1998р. заснована громада в Харкові. На даний момент громада УЛЦ „Всіх Святих” налічує 35 конфірмованих членів та орендує приміщення Спілки письменників.

     Наявність нині в одному місті двох лютеранських громад, що не є в спільноті, ілюструє розкол у сучасному лютеранстві на конфесійне та „ліберальне”, а також реальний стан свободи віросповідання в Україні.

     Подальше ж поглиблене вивчення історії лютеран Харкова обіцяє відкриття багатьох цікавих сторінок історії нашого краю та дозволить краще побачити наше місто у європейському контексті.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА.

1.Горпинчук В. Українська Реформація в церковному контексті УЄЦАВ перш. пол. ХХ ст.– К.: 2003. – 48с.

2.Курило О. Лютеране в России XVI-XXвв. – М.: Лютеранское Наследие, 2002. – 400с

3.Багалей Д.И., Миллер Д.П. История города Харькова за 250 лет. – Т. 1 – Х.: 1993. – 568с.

4.Гусев А.Н. Харьков. Его прошлое и настоящее ... – Х., 1902. – 260с.

5.Державний архів Харківської області (ДАХО). Ф.3; оп.10; спр.240.

6.Державний архів Харківської області (ДАХО) – Ф.3; оп.71; спр.289.

7.Державний архів Харківської області (ДАХО) – Ф.3; оп.126; спр.12.

8.Филарет. Историко-статистическое описание Харьковской епархии. – Отд.1 – М. – 1857.

9.Stricker Gert. Deutsche Geschichte im Osten Europos. Rubland. – Sirdler Verlay. – 1997.

10.Лиценбергер О.А. Евангелическо-Лютеранская церковь в Российской истории. – М.: Лютеранское Наследие, 2003. – 544с.

11.Кожушков Н. Обращение фонда «Лютеранская кирха». //Панорама, 1995 – №36(сентябрь) – С.3.

12.Князева Е.Е. Лютеранские церкви и приходы на Украине XVIII-XX вв. Исторический справочник. Ч.II. – С-Пб.: Литера, 2003.