Пастор Віктор Хаустов

Державний Прапор та Христова Церква

[Надруковано в часопису УЛЦ «СТЯГ» Число 3 (128) серпень-жовтень 2014. – С.11-14.

Також розміщено на сайтах СПРАВЖНЯ ВАРТА та ГРАНІ ЧАСУ]

     Цього року ставлення до святкування Дня Незалежності в Харкові особливе. Це свято люди або стали цінувати так, як ніколи раніше (здається, досить велика частина), або натомість (значно менша, але агресивніша частина) утвердилися у своїй патологічній ненависті до всього українського.

     Особливим знаком, ставлення до якого нині найяскравіше поляризує людей, став наш синьо-жовтий Стяг. Уже з кінця минулого року українці й весь світ стали спостерігати регулярні знущання над нашим прапором (часом на очах деяких «байдужих» «правоохоронців», часом навіть за їхньої участі). Це показує ненависть багатьох людей не просто до Державного Прапора України, але й до народу України та кожного українця, який не зрікся Батьківщини, мови, культурної спадщини та моральних засад (які в Україні невід'ємні від християнства). Така ненависть виявилася спочатку в побитті, потім у тортурах та вбивствах окремих патріотів, потім вона довела до заворушень із масовими жертвами. А згодом усе це перейшло в повномасштабну війну на Сході країни. Тепер війна й ненависть – шокуючи реалії нашого життя. Але в першу чергу, ненависть руйнує душі тих людей, які зневажають Богом дану землю, не дякують Господу за все добре та не бояться Його. А Бог за таку невдячність та нерозкаяність карає бунтівників і в цьому житті, і у вічності.

 Знущання бойовиків на Донбасі над українським прапором та українською патріоткою Іриною Довгань.

     Найхарактернішим прикладом ірраціонально-диявольської ненависті до української символіки стало звіряче вбивства депутата Горлівської міської ради Володимира Рибака терористами ще у квітні тільки через те, що він хотів підняти біля адміністративної будівлі свого міста Державний Прапор, який був перед тим знятий сепаратистами. Серед багатьох випадків демонстрації зневаги до Стягу цими днями бачимо й нові. Це знущання над українським прапором в окупованому Донецьку на День Незалежності та приниження там же наступного дня жінки-патріотки, обгорнутої в національний прапор. Терористи тримали її біля ганебного стовпа та знущалися з неї фізично й морально. На час, коли пишуться ці рядки, Україна дізналася, що патріотку звуть Ірина Довгань і те, що вона нарешті в безпеці.

Знущання бойовиків на Донбасі над українською патріоткою Іриною Довгань

     Учинки людей, які підтримують сепаратизм та тероризм, свідчать не тільки про те, що ці громадяни пішли проти законів цивільних. Сепаратисти стали й порушниками Закону Божого, який наказує нам бути слухняним світським законам до того часу, поки вони не суперечать вимогам Біблії (Рим.13:1-4, Дії 5:29). Учинки сепаратистів показують особливе укорінення в гріху. Часом складається враження, що в цих людях образ Божий не просто глибоко затьмарений гріхом, але є остаточно стертим (цьому припущенню відповідають нові свідчення звільненої Ірини Довгань, яка говорить, що ніхто з тих, хто не був у ДНР-івському полоні, не може уявити жахливого стану речей, у якому перебувають ув’язнені, бо там нема звичної для нормальних людей шкали моральних цінностей. Зокрема, вона сказала: «Я побувала в пеклі»).

Ірина Довгань. Праворуч - публічне зневажання Ірини в центрі Донецька.

     У відповідь на ірраціональну диявольську ненависть сепаратистів до державних символів України навіть у доволі космополітичному Харкові багато мешканців міста стали намагатися більше говорити українською, зодягати на свято вишиванки, а в будень – синьо-жовтий одяг. А по всій країні паркани, стіни будинків, набережні, мости розмальовують синьою та жовтою фарбою, скрізь замайоріли українські прапори. Навіть у Москві кольори нашого Стягу стали символом спротиву тоталітаризму.

     Божою волею цього року ми святкували День Незалежності в неділю. Природно і в проповіді присвятити трохи часу державному святу. Питання, «що саме» християнському пастирю проповідувати на День Незалежності України, має досить просту відповідь. І Україна як держава, і кожен окремий українець повинні якомога більше бути незалежними від гріха, і, звісно, бути якомога більше залежними від Бога. Старий Заповіт дає нам багато прикладів благословення Божого вибраного народу в часи, коли він був вірним Господу. На жаль, Бог показує ще більше прикладів того, як Він карав давніх євреїв, насилаючи на них могутні армії язичників тоді, коли вони відходили від Нього. Так Бог показує, що Він є Господом і тих народів, які Його навіть не визнають, але для настанови Своїх людей на істинний шлях Він використовує потужні імперії, які не можуть ані повстати, ані загинути без Його волі. Слово Боже говорить і про те, що саме Бог дав кордони народам, що Він посилає сонячні промені й дощ як віруючим, так і невіруючим. Але головна мета Бога – щоб люди не загинули без Нього у вічності: «І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх, щоб Бога шукали вони…»(Дії 17:26-27а). Отже, наші кордони – дар Божий. Але від нас самих залежить, чи не втратимо ми цей дар через нашу байдужість до України та до Бога, через нашу зраду Батьківщини чи нашу зраду завжди вірному нам Господу.

Українська дівчина з обличчям, розфарбованим у кольори національного прапору.

     З проповідуванням на День Незалежності наче все зрозуміло. Але як нам ставитися до Державного Прапора? Тут погляди Божих людей часом поділяються. Хтось заперечує можливість мати державний прапор у Церкві, вважаючи, що така практика не перебуває в злагоді зі словами Ісуса: «Віддайте кесареве – кесарю, а Богові – Боже» (Мт.22:21б). Інші не бачать нічого поганого в тому, щоб мати в Церкві державний прапор, але одностайні в тому, що він повинен займати значно скромніше місце, ніж Вівтар та Розп'яття. Певно, питання «чи мати державний прапор у Церкві» повинно вирішуватися місцевою громадою, «пильнуючи про мир та про те, що на збудування один одного» (Рим.14:19). Адже ця річ не є ані заборонена, ані наказана в Слові, принаймні в Новому Заповіті.

     Усе ж цікаво, що в Старому Заповіті прапори згадуються неодноразово. Так, чотири із дванадцяти колін Ізраїлю мали власні прапори, біля кожного з яких отаборювались ще по два коліна (Чис.2:1-25). «Отаборяться Ізраїлеві сини кожен при прапорі своїм за ознаками домів своїх батьків, навпроти скинії заповіту» (Чис.2:1-2). Важливі зауваження: по-перше, прапори колінам Ізраїлю дозволені Самим Богом, по-друге, центром є не прапор народу, не національна чи родова приналежність, але центром для віруючого є Святе місце Божої присутності, у даному випадку – Скинія. Також цікаво, що у Левитів взагалі не було свого прапора, але вони мали набагато цінніше – ту ж Скинію свідоцтва, біля якої збиралися (Чис.1:52-53), а якщо й носили - то саме скинію, а найбільш святою річчю - був Ковчерг Завіту. Певно, це місце Писання може бути гарним аргументом для тих, хто уникає державної символіки в Церкві.

Джеймс Тіссо (1836-1902). Левити несуть Ковчег через Йордан. 

     У іншому місці Закону сказано, що після однієї з військових перемог Бог Сам названий Прапором усього народу (Єгова-Ніссі, тобто Єгова-Прапор): «І збудував Мойсей жертівника, і назвав ім'я йому: Єгова-Ніссі. І проказав він: Бо рука на Господньому прапорі» (Вихід 17:15-16а).

     З усіх Богонатхнених авторів Писання образ Прапора або Стяга найчастіше використовує Ісая. Таким чином він пророкує і про прихід Ісуса, Який спасе вірний залишок Ізраїлю та наверне язичників: «І станеться в день той: до Кореня Єссеєвого, що стане прапором народам, погани звертатися будуть до Нього.  […] І поганам підійме Він прапора, і згромадить вигнанців Ізраїля, і розпорошення Юди збере з чотирьох країв світу!» (Іс.11:10,12).

     І знову, Цей же Господь, Який є нашим Стягом, говорить у Слові, що віруючі піднімуть свій прапор у Ім'я Його: «Ми будем радіти спасінням Твоїм, і підіймемо прапор в ім'я Бога нашого» (Пс.19(20):5). Для читачів часопису «СТЯГ» може бути цікавим, що саме цей вірш винесений гаслом на титульній сторінці кожного числа нашого видання. Нині ми використовуємо переклад Огієнка, в якому вжите слово «прапор», але 1930 року (коли наш часопис було засновано) ще широко побутував переклад П.Куліша, який вибрав для давньоєврейського слова інший український відповідник – «стяг».

Уявні зображення прапорів 12-ти колін Ізраїлю.

      Ми не знаємо, які прапори були в євреїв під час Виходу з Єгипту. Ймовірно, вони не повинні були мати зображення ідолів (тварин, сонця чи ще чогось подібного з того, що використовували єгиптяни, ассирійці чи інші язичники). Хоча ми знаємо, що Господь дозволяв використання зображено не для поклоніння (херувимів Ковчегу Завіту чи Мідяного Змія)

Зображення Лабаруму імператора Костянтина

     Можемо тільки уявити собі, що вони за своїм призначенням та задумом відповідали військовим християнським хоругвам чи Лабаруму (військовому штандарту) імператора Костянтина Великого. Нагадаємо, що за переданням, Костянтин (272-337рр.) побачив знак Хреста у сні (за іншою версією – це було видіння, яке бачило і все військо) напередодні важливої битви біля Мульвійського мосту. Сон (чи видіння) супроводжував голос: «Цим переможеш!». Костянтин наказав своїм воїнам помістити цей знак на щитах. Після перемоги в битві Костянтин, ставши імператором, легалізував християнство. А Лабарум із монограмою Ісуса Христа у вигляді Хреста став державним прапором Римської імперії та зображувався на імператорських монетах.

Монета із зображенням Костянтина та його лабарума ("ЦИМ ПЕРЕМОЖЕШ!")

     Але в Новому Заповіті нам нічого прямо не сказано про державні прапори. Хоча маємо натяк на те, що сон чи видіння Костянтина було від Бога. Бо Новий Заповіт розкриває, що наш Господь, Який є Стягом Старого Заповіту, явив Свою найбільшу славу на Голгофському Хресті. І саме на Ньому мають бути наші очі. Цікаво, що деякі перекладачі подають образ Мідяного Змія також як «прапор» (Чис.21:5-9, наприклад, російський синодальний). Хоча І.Огієнко не вжив у цих віршах слово «прапор», але в єврейському оригіналі це слово насправді має кілька значень, зокрема «знамено», «ознака», «прапор». У такому разі це дає нам ключ для розуміння Розп’ятого Ісуса як нашого Прапора, бо Сам Ісус говорить: «І, як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський, щоб кожен віруючий в Нього мав вічне життя». (Ів.3:14-15).

Мойсей підняв Мідяного Змія в пустелі. Карл Генріх Блох (1834-1890). Христос на Хресті.

     Умови національного устрою життя віруючих у Старому Заповіті (особливо з часу Виходу і до Вавилонського полону) відрізняються від тих, в яких ми живемо нині. У старозаповітні часи євреї були тим народом, з якого мав повстати Спаситель усього людства. І саме їм були довірені «і заповіти, і законодавство, і Богослужба, і обітниці» (Рим.9:4).

     Ми ж живемо в час, коли спасіння довершено, коли ми очікуємо Другого Приходу Ісуса. Нині християни не живуть у державах, де Бог прямо додає цивільні закони до Десяти Заповідей так, як Він це зробив в П'ятикнижжі. Але Новий Заповіт наказує нам шанувати світську владу: «Нехай кожна людина кориться вищий владі, бо немає влади, як не від Бога…» (Рим.13:1), «Тож віддайте належне усім: кому податок – податок, кому мито – мито, кому страх – страх, кому честь – честь» (Рим.13:7). Звідси можна зробити висновок, що тоді й символи цієї влади (такі, як прапор) мають шануватися, що тоді їм належить віддати також належну честь.

Присяга реформованої поліції в Україні (Івано-Франківськ).

     Але є відоме спостереження богословів, що 13-й розділ Римлян нам показує світську владу, яка виконує покладені на неї Богом завдання забезпечення суспільного ладу та не привласнює собі слави і честі, які належать тільки Богу. 13-й же розділ книги Об’явлення змальовує світську владу, яка перебуває у спілці із дияволом, зневажає Бога, наказує поклонятися собі та Антихристу, переслідує істинних віруючих. Звісно, ставлення до такої держави і до її символів з боку християн не може бути таким шанобливим. Так, прапори нацистської Німеччини та Радянського Союзу стійко укоренилися в свідомості як прапори антихристиянських держав.

      Слава Богу, що нині в Україні зберігається розділення двох царств: Царство Божого (у Церкві, де Господь прямо й милостиво править Своїм Словом та Таїнством) та царства кесаря (у нашій державі, де Бог опосередковано править через ті закони, які приймає світська влада). Звісно, світські закони України недосконалі (як і більшою чи меншою мірою всі світські закони), але в українському законодавстві збережений дуже важливий для нас привілей: свобода віросповідання громадян України, зокрема, невтручання держави в релігійні питання. Уже за це ми маємо дякувати Богу та сучасній державі Україні. Нині ж наша країна в небезпеці, а відповідно, у небезпеці життя всіх громадян, у небезпеці інститути соціального захисту, у небезпеці всі свободи, серед них – і свобода віросповідання. Як результат – сплеск українського патріотизму, як результат – особливе ставлення до Державного Прапора.

Державні прапори Данії та Фінляндії 

Державні прапори Швеції та Норвегії 

     Мене ж особисто завжди спокушувало в нашому гармонійному прапорі чудових сонячно-небесних барв, те, що на відміну від прапорів Скандинавських країн чи частин Королівства Великої Британії, ми на нашому Стягу не маємо головного символу християнства – Хреста. Мабуть, те, що північноєвропейські та ще деякі країни мають хрести на своїх прапорах, якимось чином укорінено в історії Реформації, бо ці народи традиційно сповідували Лютеранство чи похідні від нього віросповідання. До речі, часом і художники часів Реформації (та й інших часів) зображували Воскресіння Господа, додаючи переможний прапор із зображенням Хреста. Одним із таких прикладів є полотно Ганса Гольбейна Молодшого «Алегорія Старого і Нового Заповітів» чи "Воскресіння Христа" відомого християнського художника ХІХ ст. Бернарда Плокгорста.

Ганс Гольбейн Молодший. Алегорія Старого і Нового Заповітів. Фрагмент. Бернард Плокгорст (1825-1907). Воскресіння Господнє.

     У нас же державні символи (і Прапор, і Тризуб), на жаль, прямо не говорять про християнську ідентичність багатьох поколінь українців. Подібним чином і Державний Гімн не згадує Імені Бога. Радує християн тільки наша Конституція, яка засвідчує відповідальність її упорядників і перед Богом, і перед народом України.

     Але нещодавно я почув прекрасну алегорію, в якій слова Ісуса із Нового Заповіту застосовані до нашого Державного Прапора. Мені розповіли, що ця алегорія прозвучала під час проведення однієї з міжнародних конференції з євангелізації в Києві. Гаслом зустрічі були слова Ісуса: «Підніміть свої очі та погляньте на ниви – як для жнив пополовіли вони» (Ів.4:35б). Під нивами Господь тут має на увазі людей, яких Він хоче забрати в Царство Небесне. Саме для цього Він посилає у світ учнів, які мають «зібрати врожай», щоб жодне зерно не було втрачене, щоб жодне зерно не загинуло. Усім запам'ятався виступ одного пастора (здається, із Росії), який сказав: «Подивіться на свій чудовий прапор – наскільки його кольори відповідають темі конференції: ПОЛЯ ГОТОВІ ДЛЯ ЖНИВ – І ПРОСЯТЬСЯ В НЕБО!»

Український стяг на тіл неба. Світлина.

     Дорогі брати і сестри! Ниви визрівають зазвичай у прогнозований час. Тоді й збирають урожай. Ми ж зазвичай не знаємо той день, коли нас Господь покличе до Себе на суд. Думається, що це буде колись пізніше, «в літах». Але зараз в Україні важка година, коли на неоголошеній війни гинуть і воїни, і мирні жителі. Гинуть і молоді, і старі, і діти. Гинуть громадяни України й Російської Федерації, загинуло майже 300 іноземців, які летіли за маршрутом Амстердам – Куала-Лампур. Це жахливо. Неприродно спостерігати на відео неприбрані донецькі та луганські ниви, серед яких «працює» артилерія, не тільки не даючи зібрати врожай хліба, але несучи інші жнива – жнива скорботи, жнива смерті. Моторошно дивитися на розкидані серед золотих нив частини плоті пасажирів цивільного літака; а серед них – багато тіл жінок та дітей. Моторошно бачити, як ці понівечені тіла розкладаються під пекучим степовим сонцем. Але найбільшою трагедією для Бога є не фізична смерть молодої людини або дитини від кулі чи вибуху снаряда. Найбільшою трагедією є фізична смерть без віри в Спасителя. Бо така смерть несе вічне прокляття та вічні страждання. 

Українські поля. Світлина.

     Може, Бог дав нам війну для того, щоб ми схаменулися? Зараз унаслідок бойових дій щодня в Україні відбуваються сотні трагедій: жінки вдовіють, діти залишаються сиротами, матері ховають своїх синів-легенів, багато хто стає інвалідом, багато хто – втрачає житло чи бізнес. Але хіба до війни не втрачали матері своїх синів від наркотиків чи алкоголю? Хіба не була катастрофічною статистика розлучень? Хіба не залишалися діти соціальними сиротами при живих батьках? Хіба не пропивалося житло чи не «віджимався» бізнес або те ж житло безсоромними чиновниками?

     Хіба не були байдужими багато українців і до держави, і до її символів, і, найголовніше, до Самого Господа? Бог же у Христі зробив для нашого спасіння все. Ісус порівнює Свій народ із полем, яке було засіяне Його робітниками та має бути прибране іншими Його робітниками (Ів.4:35-38). І якщо кожен із нас може уявити себе зернятком у цьому неозорому полі, то і Сам Господь Бог, ставши в Ісусі одним із нас, – став таким же зернятком. Перед Своїми Страстями Христос каже про Свою смерть і про те, що вона несе людям: «Надійшла година, щоб Син Людський прославивсь. Поправді, поправді кажу вам: коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясний принесе. Хто кохає душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою на цім світі, збереже її в вічне життя» (Ів.12:23б-25).

Josef August Untersberger (1864-1933). Ісус з учнями: "Пополовіли поля для жнив"

     Тут Ісус говорить про Свою жертву, якою заплатив за гріх усього світу. Ніхто з нас не зміг би зробити цього. Але остання фраза пригадує нам інші слова Ісуса: «Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх. Ви друзі Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую.» (Ів.15:13-14).

     Сьогодні багато українців задають собі питання: «Чи я здатний померти за Україну? Чи я здатний покласти життя за своїх товаришів?» На жаль, гасло, що так гармоніює із кольорами нашого національного прапора, сьогодні, коли багато українців гинуть, можна сприймати буквально: «ПОЛЯ ГОТОВІ ДЛЯ ЖНИВ – І ПРОСЯТЬСЯ В НЕБО!» Але на Небо людина потрапляє не через те, що поклала життя за інших, навіть якщо вона це зробила найбільш героїчним чином. На Небеса потрапляють через віру в Спасителі – Сина Божого і Сина Марії – через Ісуса Христа.

Робота руфера "Мустанга" у Москві

     Тому кожному із нас у ці дні треба задавати собі ще й інше питання – те питання, яке ми маємо ставити собі щодня: і під час війни, і під час миру, – «ЧИ ГОТОВИЙ Я СЬОГОДНІ СТАТИ НА СУД ПЕРЕД БОГОМ?» Тобто слід розставити пріоритети: в тому, що я роблю, я вважаю джерелом усього доброго Бога, чи свою плоть (яка особливим чином полюбляє грати на наших національних почуттях). Чи я не сподіваюсь часом потрапити на Небо, покладаючись на свої справи чи свій героїзм? Чи я знаходжу всю «силу на спасіння» тільки в Ісусі, тільки в Його Євангелії (Рим.1:16)?

     І будьмо певні, що коли ми кличемо Ісусове Ім’я чи в день недолі, чи в день радості, чи в нашу смертну годину – Він нас приймає. «Бо кожен, хто покличе Господнє Ім’я, буде спасений» (Рим.10:13). Бо Ісус говорить: «Того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть» (Ів.6:37б). І Він прийме вас під Своїм переможним Прапором – Прапором Перемоги над вашим гріхом і вашою смертю!

23 серпня (День Державного Прапора) – 28 серпня (День Діви Марії, Богородиці)

Пастир Віктор Хаустов, Харків, Громада «ВСІХ СВЯТИХ»