Пастор Віктор Хаустов

«ВІЙНА і МИР» або «Русскій мір» та «Царство Боже»

[Стаття написана для сайту СПРАВЖНЯ ВАРТА - розміщено там 7 вересня 2014р. Також розміщено на сайті ГРАНІ ЧАСУ та надрукована в часописі УЛЦ СТЯГ №129 (№4 листопад 2014 - січень 2015рр.)]

ВСТУП

Своєю появою ця стаття зобов’язана одній пані, яка попросила надати їй приблизний план до такої широкої теми, як «Війна і мир». Також мене попросили висвітлити такі питання: «Що каже про війну і мир Біблія? Чому в світі стаються війни? Як досягти миру?». Ця сестра у Христі планувала взяти участь в одній публічній дискусії в Харкові, але певна частина цього зібрання складалася із прихильників руху так званого «Русского міра». Звідси і назва статті та певний вектор розгортання думки. Також за Божим Провидінням вийшло так, що в головних рисах вона була написана 1 вересня 2014р. – в день 75-ї річниці від початку другої світової війни. Але в ці дні й місяці, коли на теренах Україні йде неоголошена війна, також відзначена інша – дуже сумна і дуже подібна річниця – 1 серпня сповнилось 100 років початку першої світової війни.

Напрошується питання: «Чи буде в нас мир чи й далі буде війна? А можливо, це буде третя світова? Які причини війн взагалі? Які можливі шляхи примирення? Яким чином при цьому мають бути враховані мовні та територіальні питання?» І нарешті навіть затяті скептики та агностики задаються питанням: «А де ж той Бог? Чому Він допускає братовбивчу війну? А може, це кінець світу?» Часом питання агностиків ставляться навіть особисто до Бога: «Якщо Ти є, то що Ти про все це думаєш?»

І. Значення слова «МИР» у Біблійних та східнослов’янських мовах

Пригадується назва відомого роману «Війна і мир». Якщо ми прагнемо миру та не хочемо війни, якщо навіть ті, хто не були упевнені в існуванні Бога задають Йому питання про «мир», то нам потрібно проаналізувати значення слова в споріднених українській та російській мовах, як також у Біблійних мовах (грецькій і гебрейській).

Очевидно, що кожна мова багата по-своєму. Але через ці унікальні багатства різних мов виникають проблеми із перекладами та із розумінням однієї культури іншою. Очевидно, що ідеальний переклад – це мрія, якої неможливо досягнути. Це стосується і перекладу творів світського красного письменства, це стосується і перекладу філософської літератури та розуміння самих філософських термінів, це стосується і перекладу Біблії. Хрестоматійний приклад, з яким стикаються перекладачі Нового Заповіту та проповідники: як перекласти чи пояснити слова «любов» та «любити» в контексті (особливо в Івана 21:15-17, де Ісус в розмові із Петром вживає два різних грецьких слова «любити»)? Отже, в грецькій є три різних слова (два із них використовуються в Новому Заповіті, а третє – в грецькому перекладі Старого Заповіту Септуагінті). В українській же є тільки два слова. Це «любити» і «кохати», хоча, на думку автора, за їхніми лексичними значеннямивони не є буквальними відповідниками грецьких слів «агапао» («любити понад усе, любити відданою, жертовною любов’ю», часто мається на увазі саме «Божа чи християнська любов») та «філео» («любити дружньою любов’ю»). А в російській та англійській взагалі є тільки по одному слову: «любить» та «tolove» відповідно. Тому в філософській літературі є традиція запозичувати головні поняття та філософські терміни із тієї мови, в якій вони були запропоновані (чи то давньогрецька, чи німецька, чи ще якась інша) та пояснювати їх мовою, якою ведеться дискусія (по суті, даючи тлумачення цього іншомовного слова та того значення, яке воно набуло у специфічній філософській системі). Інакше буде неможливо цю філософську систему правильно зрозуміти.

Подібні труднощі спостерігаємо й щодо розуміння поняття «мир» у тому вигляді, як воно засвоєно в російській культурі чи, можливо, в сучасній російській масовій свідомості, що стала жертвою пропаганди. У російській мові «мир» – це слово із двома головними значеннями. Українська ж мова має два окремих слова для кожного із цих значень. Тому часом перекладати «мир» у контексті з російської треба українською як «світ». У свою чергу, в українській слово «світ» може мати значення «всесвіт» (зазвичай, у секуляризованому контексті), або мати християнське значення «не Боже», «те що належить світу цьому», тобто «світське» (аналог російського слова «мирское», «светское»). Греки, як і українці, також мають окреме слово для цього українського «світ-всесвіт». Це добре відоме нам запозичене грецьке слово «космос». Саме у такий «не-Божий» «світ-космос» (бо «цей світ» перебуває у стані гріхопадіння) посилає Бог-Отець Свого Сина, щоб Він спас Своє втрачене створіння: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).

Друге значення російського слова «мир» перекладається українською словом, яке графічно так само і пишеться «мир» (буквально «літера в літеру»), але в українській воно має вужче лексичне значення. Коротке і буквальне світське значення це «відсутність війни», а християнське – «мир з ближнім», «мир у серці віруючого», «мир людини із Богом, відсутність конфлікту чи війни із Богом». «Війна людини з Богом» – цей вираз звучить дивно, зухвало та безнадійно. І за Біблією, і навіть відповідно до природного розуму (якщо він визнає, що Бог є Творцем, а людина в усьому від Нього залежна), твориво Боже (яким є людство) не може «перемогти» Творця всесвіту чи досягти з Ним «припинення вогню» «на умовах людини». Слово Боже показує, що примирення з Богом можливе тільки тоді, коли сильна сторона – Сам Бог – іде на це примирення першим. І Бог дарував «мир» із Собою на Голгофі, де за все людство помер втілений Бог – Ісус Христос. «Усе ж від Бога, що нас примирив із Собою Ісусом Христом і дав нам служінняпримирення, бо Бог у Христі примиривсвіт[тут: космос] із Собою Самим, не зважавши на їхні провини, і поклав у нас слово примирення.» (2Кор. 5:18-19). Саме такому значенню українського слова «примирити» (у даному разі «світ-космос, який не має миру») відповідає давньогрецьке «каталассо» ( ). Це слово буквально перекладається «установити дружбу з Богом» (інший контекст: «примирити чоловіка і дружину»). А стан примирення або гармонійних стосунків із Богом та ближнім (а відповідно, і відчуття спокою та миру в душі віруючого) описується іншим словом багатої грецької мови – «іреней» ( ) (відповідає давньоєврейському слову «шалом» ( ) із Старого Заповіту). Ми також подаємо тут цей вираз у контексті: «мир Божий» ( ). До речі, популярне в Україні та Росії жіноче ім’я Ірина походить саме від цього грецького слова, а ім’я одного із отців Церкви, Іренея Ліонського, є прямим використанням цього слова (подібно до популярних слов’янських імен Віра, Надія, Любов чи англійського Grace-Благодать). Хоча експерти говорять, що в класичній давньогрецькій мові слово «мир-іреней» не мало такого глибокого значення, як «шалом» у єврейській, але будучи освячене Святим Духом з часів написання Нового Заповіту і до тепер – це набуте значення слова збагатило давньогрецьку (в її діалекті койне) та новогрецьку.

Іреней-МИР (грецька) та каталассо-примирити (грецька),

Мир Божий (Іреней ту Теу) (грецькою) і МИР-ШАЛОМ (іврит).

Цікаво, що слово «мир-шалом» у єврейській настільки багате на відтінки, що перекладачі Старого Заповіту на грецьку (Септуагінти) змушені були використати в різноманітних контекстах 25 грецьких слів! Але для слова «світ-космос» давні євреї використовували інші слова – зазвичай це «земля» чи «вся земля», яка протиставлялася «Небу» як духовній царині Бога («Царству Небесному»).

Таким чином, використання в російській слова «мир», як омоніма для понять «світ-космос-земля» та «мир-іреней-шалом», – може давати підставу для помилкового розуміння Біблії та волі Божої. Один приклад із практичного пастирського служіння. Брат, який використовував Російський Синодальний переклад стикнувся із богохульною проблемою: «Чому і Христос, і диявол названі в Біблії «князями миру»?» Натомість Біблія говорить про Ісуса як про «Князя миру-шалома-іринея» Божого (Іс. 9:5), а про диявола як про «князя світу-космосу цього» (Ів. 12:31). Нижче ми також побачимо, що невправне маніпулювання значеннями російського слова «мир» призводить до формування безбожних доктрин під виглядом боротьби за чистоту східнообрядового християнства.

ІІ. Біблія про «МИР» у трьох різних станах існування світу

(після створення світу, після гріхопадіння та після Другого Приходу Христа)

Отже, християн у першу чергу цікавить не те, що про значення слів «Війна і Мир» думає Л.Толстой чи будь-яка інша видатна людина, хоча використання цих слів із певним значенням відомими людьми впливає на сприйняття цих понять суспільством. Але християн, у першу чергу, цікавить, що про ці поняття та слова каже Сам Бог у Писаннях. Ми це висвітили вище. Нижче йтиметься про початок воєн у цьому світі, про той час, в якому живемо, та про той прийдешній час, коли вже не буде ані воєн, ані сліз.

Біблія показує, що Бог створив світ Своїм Словом. У Бутті 1: весь час читаємо: «І сказав Бог…». Наприкінці творіння підсумовується: «Побачив Бог усе, що вчинив. І ото, вельми добре воно!» (Бут. 1:31). Таким був стан творива і людства, як його частини, до гріхопадіння: «Вельми добре». Тоді не було ненависті та війн, а досконалий «світ-космос» перебував у гармонійному мирі з Богом.

Після того, як зло ввійшло у світ, він перестав бути «вельми добрим». І «Сказав Бог» Адамові: «Проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні твого життя.» (Бут. 3:17). Унаслідок гріха, який став причиною цього прокляття, – у світ прийшли хвороби і бідність, ворожнеча і смерть. Отже, люди втратили і власну досконалість, і «мир-гармонію» із Творцем. Люди стали ворогувати і воювати одне з одним. Біблія показує, що воюють між собою найближчі за кров’ю люди. Так Буття 4 показує, як Каїн вбив свого брата Авеля. Цікаво, що Писання не показує на той час ніяких інших людей, крім Адама, Єви і цих двох братів. Але вже тоді відбулося підступне брутальне вбивство старшим братом Каїном молодшого та вірного Богові Авеля (Бут. 4:4, Євр. 11:4). І хоча Каїн також звертався до Бога (Бут. 4:3), і хоча він вважав себе віруючим, але в очах Господа він не був справжньою Божою дитиною по вірі (Бут. 4:5-11). Автор цієї статті належить до віросповідання, яке сповідує непомильність Біблії, зокрема, й історію про створення світу читає буквально. Але якщо хтось не може прийняти такого «буквалізму», то все одно ці аналогії історії про Каїна й Авеля (незалежно від віри людини в реальність чи міфологічність Біблійної історії) добре працюють на рівні архетипів, належачи, з погляду культурологів, до так званих «вічних сюжетів», що торкаються сердець і віруючих, і невіруючих.

Отже, прочитавши ранню історію людства в книзі Буття, нам не треба дивуватися, що коли людей на землі збільшилося, вони, будучи об’єднані в племена й народи, – стали воювати одне з одним (навіть так звані «братські» народи). А загострення такої ворожнечі, за словами Ісуса, є ознакою близького Кінця цього світу: «Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки, – глядіть, не лякайтесь, бо «статись належить тому». Але це не кінець ще. Бо «повстане народ на народ, і царство на царство», і голод, мор та землетруси настануть місцями.» (Мт. 24:6, 7), «І видасть на смерть брата брат, а батько – дитину. І «діти повстануть супроти батьків», і їх повбивають. І за Ім’я Моє будуть вас усі ненавидіти. А хто витерпить аж до кінця, той буде спасений» (Мт. 10:21, 22). Ці слова показують і наш стан у той час, коли гріх панує над нами, а не ми над гріхом. Звісно, перемогти гріх, «витерпіти аж до кінця» можна тільки з Божою допомогою. Згадаймо слова Бога до Каїна незадовго до його жахливого вчинку: «І сказав Господь Каїнові: «Чого ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє? Отож, коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє, а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати.» (Бут.4:6, 7).

Із трьох станів створеного Богом світу (до гріхопадіння, після гріхопадіння та після Другого приходу Ісуса) ми живемо в другому та напередодні третього. І Слово говорить, що в цьому третьому майбутньому стані світ буде поділений на Небеса і пекло. Божі діти перебуватимуть з Ним в Раю, де «не буде більше сліз» (Іс. 25:8, Об. 21:4). У пеклі ж «буде плач і скрегіт зубів» (Мт. 25:30б). Тобто зло буде повністю покаране, а серед інших небесних блаженств проголошується й відсутність війни та досконалий і вічний мир із Богом у відновленому і знову досконалому «світі-космосі».

Сконцентруємося ж на нашому часі та на його зв’язку із вічністю.

По-перше, війни між державами й усередині країн будуть до самого приходу Христа (і навіть будуть посилюватися перед ним). Цьому не треба дивуватися, як не слід дивуватися з того, що й у наш час є бідність чи несправедливість. Колись Ісус сказав учням, що вбогих вони завжди будуть мати, але Його Самого – не завжди (Ів. 12:8). Цей світ, а з ним бідність і багатство, будівництво і руїна, війни і нетривкий політичний мир, – усе це мине. І всі люди предстануть перед Суддею. І Сам Господь спитає з кожного: «Як ти ставився до Бога? Як ти ставився до ближнього?»

По-друге, головна війна, яку мають християни, це не війна «проти крові і плоті, … але проти піднебесних духів злоби» (Еф. 6:12). Тобто проти загального світового зла, яке уособлює диявол. Але диявол спокушує нас через нашу плоть. І його мета – відвести людей від віри в Бога, від покладання на Христову перемогу. І так він хоче сіяти й ворожнечу між людьми. І використовує він для цього й такі наші вразливі почуття, як расові, національні та мовні.

Слово Боже показує, що коли люди живуть без Бога, вони будуть ворогувати одне з одним. У Христі ж Бог об’єднує всіх: «Бо ви всі сини Божі через віру в Христа Ісуса! Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися! Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, – бо всі ви один у Христі Ісусі!» (Гал. 3:26-28).

Це не означає, що всі мають бути однієї статі чи бути об’єднані під проводом однієї нації, чи говоритимуть однією мовою. Слово показує цінність різних мов. Так наш Господь Ісус Христос у Свій смертний час звернувся до Небесного Отця рідною розмовною арамейською мовою (Мт. 27:46). А коли Святий Дух зійшов на апостолів у День П’ятидесятниці (Дії 2:1-12), то апостоли силою Божою стали проповідувати різними мовами так, що ті, хто прибув на свято з найвіддаленіших провінцій Римської імперії, – почули, що «вони розмовляли їхньою власною мовою» (Дії 2:6). Хоча для того, щоб зрозуміти зміст проповіді для цієї аудиторії було б достатньо кількох «міжнародних» мов (ймовірно, грецької, латинської та арамейської). Але кожен чув Слово рідною мовою! Це свідчить, що Бог, об’єднуючи Своїх людей, – не нівелює їхню своєрідність, але цінує її! Також Бог поклав і кордони розселення народів: «І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх, щоб Бога шукали вони…»(Дії 17:26-27а).

Що ж говорить на це Сам Господь? «Шукайте ж найперш Царства Божого й праведності Його, – а все це [тимчасові земні благословення]вам додасться» (Мт. 6:33). І тоді додасться і мир із ближнім свого народу, і мир із ближнім іншого народу! І блаженна вічність на Небесах! «І мир Божий, що вище від всякого розуміння» буде берегти серця і думки в Христі Ісусі (Фил. 4:7). На цьому місці варто б сказати «Амінь!».

Але миру в Україні нема…

ІІІ. Чи має стосунок «Русскій мір» до «МИРУ ХРИСТИЯНСЬКОГО»?

У чому ж проблема, якщо обидві сторони конфлікту на Сході України називають себе християнами, але миру не мають? Очевидно, що одна із сторін (в теорії – щонайменше одна) не є справді християнською. Або неправильно розуміє, чим є християнський «мир», хоча подібно до Каїна також звертається до Бога.

Кожна мова унікальна по-своєму. І якщо навіть якась може здатися біднішою у певному аспекті, – вона обов’язково виграє в іншому. Наприклад, якщо для таких важливих слів як «мир» і «світ» у російській зараз широко вживається тільки одне слово, то це, при позірній бідності мови, дає можливість для гри слів. Отже, про що говорить назва роману Л.Толстого «Война и мир» мовою оригіналу? Про час війни і про час відсутності війни? Чи, можливо, тут є натяк і на протиставлення «духовного» і «світського», «мирського» в російському значенні «мирское»? Досить імовірно, бо скільки сторінок епопеї займають описи так званого «света» (рос.) чи «світу» (укр.) (салони, бали, інтриги)… Згадаємо і про духовні пошуки самого Толстого (досить невдалі з погляду Біблійного християнства).

Інший приклад. Свого часу в Харкові виходила російськомовна газета «Христианский мир». Мені ніколи й на думку не спадало питати засновника видання, яке значення він вклав у назву. Очевидно, що мався на увазі «мир Божий, що вище всякого розуму» (Фил. 4:7), «шалом» у його старозаповітному єврейському значенні. Але чи не закладена в назві й ця гра слів, яка промовисто натякала на висвітлення християнських новин «зі всього світу» (укр.), «со всего мира» (рос.) (тим паче, що пару сторінок кожного числа газети присвячувались саме таким новинам)? Можливо, суттєвою втратою російської богословської мови є відмова від використання слова «свет» в його українському значенні «світ» (що збереглося, наприклад, у назві ще дореволюційного часопису «Вокруг света» та в приказці «По секрету всему свету»).

Спроби досягти миру людьми без примирення із Богом приречені на війну і духовну поразку.

Третій приклад. Російськомовні радянські комуністи, готуючись до війни за перемогу комунізму в усьому світі, також полюбляли гратися словами, використовуючи гасло: «Миру мир!» Цей вираз з позиції Біблії є абсурдним. Бо «весь світ лежить у злі» (1Ів. 5:19) («мир» російською в його грецькому значенні «космос», тобто у значенні «гріховний світ»). Отже, «світ-мир-космос» і «мир-мир-іреней» в період від гріхопадіння і до Другого приходу Ісуса є антагоністичними поняттями. І ніхто із середини цього гріховного світу не може дати нам істинного миру. Справжній «мир», «мир християнський» приходить згори від Бога через віру в Ісуса Христа: «Бо кожен, хто родився від Бога, перемагає світ. А оце перемога, що світ перемогла, – віра наша. А хто світ перемагає, як не той, хто вірує, що Ісус – то Син Божий?» (1Ів.5: 4, 5). До речі, на івриті «мир-шалом» приходить також згори навіть на рівні вітання: «Мир на вас!» («Шалом Алейхем» – саме такий псевдонім взяв собі класик єврейської літератури, хоча ми і звикли до іншого перекладу цього виразу: «Мир вам», – але цей переклад бідніший, аніж оригінальне значення).

Повернімося до російської і тих викликів, які створюють використання слова «мир» у його двох головних та непоєднуваних, а з погляду Біблії – антонімічних значеннях. Чи може виклик стати знахідкою, коли словами можна парадоксальним чином гратися («Геній – парадоксів друг»)? Справді, часом гра слів виглядає дотепною. Але погано, коли зі словами й поняттями «заграються», коли заплутуються важливі значення слова, унаслідок чого сіються хибні людиноненависницькі ідеї, коли застосування цих ідей призводить до руїни та смертей.

У назву статті винесено й заявку на аналіз політично-релігійного феномену «Русскій мір». Нарешті прийшов час для цього. Ми не будемо намагатися перекладати вислів «Русский мир» українською, бо він справді погано підлягає перекладу. Надалі ми будемо використовувати цей вислів оригінальною російською. Також ми не станемо аналізувати виникнення, розвиток чи перспективи цієї суспільно-політичної концепції. Залишимо цю справу фахівцям. Ми навіть не будемо чіпати слово «русский», бо інші публіцисти і поважні вчені попрацювали над поясненням цього слова добре.

Але ми звернемо увагу тільки на те, що зі словом «мир» тут справді загралися. Можливо, цим словом намагаються об’єднати такі поняття як «територія», що заселена східнослов’янською людністю, «територія» на якій звучить російська мова, «світ російської духовності», зокрема в його Греко-Православній іпостасі. Не знаю, чи концепція «Русского мира» хоча б у теорії говорить про «мир» у значенні «відсутність війни» чи в значенні «християнський мир». Але на практиці ми не бачимо ані того справжнього «миру» як гармонійного співіснування одного народу із іншим, ані ми не бачимо економічного та інтелектуального процвітання, ані як ми не бачимо й реальної свободи віросповідання там, куди прийшов «Русский мир» (у першу чергу, в анексованому Криму та на окупованому Донбасі).

Яка причина? Очевидно, одна з них полягає в тому, що сплутується «мир» як стан примирення грішника із Богом, із ближнім, із собою самим та «світ» як територія. Замість «миру із Богом», який панує там, де Господь милостиво править у серцях людей Своїм Словом (таке правління реалізується у Церкві – у зібранні віруючих), пропонується територія, «частина світу цього», на якій живе (чи хоче жити) певна нація, на якій домінує певна мова та яка вважається «канонічною територією» певного патріархату Греко-Православної Церкви. Спостерігаємо подібну ж помилку, яка поширена в масовій свідомості й щодо слова «Церква», бо Біблійне значення «зібрання віруючих» підмінюється знову ж топографією чи інтер’єром «культової споруди». Таким чином змішується невидиме «Царство Боже» (чи «Царство Небесне») із «царством світу цього» в його російському чи східнослов’янському мовно-територіальному вияві та обов’язковому зовнішньому релігійному обряді і ще більш обов’язковій політичній доктрині. І ми не можемо говорити тут навіть про греко-православну доктрину, бо насправді не вона об’єднує «Русский мир», але об’єднує саме мова і політика. Не кажучи про Римо-Католиків, Лютеран та Протестантів, «Русским миром» у приналежності до Християнства відмовлено навіть Східнообрядовим і Греко-Православним, за доктринами, Церквам, якщо вони використовують українську мову та допускають відмінні погляди на політичне майбутнє народу, якому служать.

Ці помилки призводять до фатальних наслідків, які засвідчують віддаленість сердець ідеологів «Русского мира» від Істинного Люблячого Триєдиного Бога, Який явив Себе у Своєму Слові Писаному (Біблії) та в Слові Втіленому (в Ісусі Христі). І справді – це є головною проблемою «Русского мира», а не особливості мови чи заплутування в термінах.

Але й кожен громадянин України має взяти близько до серця Божі слова, що показують не тільки гріх духовних сепаратистів, але й наш гріх багатолітньої байдужості до дотримання заповідей Божих у всіх сферах нашого життя, до нашого, часом формально-обрядового, християнства, до нашого стану, коли ми є «християнами кількох годин на тиждень», асоціюючи це лише із своєю присутністю на служінні.

Ісус говорить, як нам розпізнати неправдивих пророків: «Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всередині – хижі вовки. По їхніх плодах ви пізнаєте їх. […] Так ото родить добрі плоди кожне дерево добре, а зле дерево плоди родить лихі». (Мт.7: 15,16а,17). У іншому місці Біблія засвідчує, що коли країна потрапляє під суд Божий внаслідок зовнішньої агресії та окупації, – то провина лежить не тільки на неправдивих пророках, але й на всьому народові: «Бо Я руку Свою простягну на мешканців цієї землі, говорить Господь. Бо вони від малого свого й до великого, – усі пожадливі на зиски, і від пророка та аж до священика роблять неправду... І рани народу Мого легковажно лікують, говорячи: «Мир, мир», а миру нема!» (Єр. 6:12б-14).

Отже, війна на Сході України почалась не лише внаслідок російських імперських амбіцій, але стала можлива й через тотальну українську корупцію, яка зруйнувала не тільки економіку, але й законодавчу гілку влади, судову та правоохоронну систему, армію, і, врешті-решт, роз’їла наші душі. Тут тільки треба було піднести «сірника», що й зробили певні спецслужби розв’язавши цю війну під гаслами поширення «Русского мира». Замість істинного миру – цей рух несе смерть. Але в даному випадку люди, що гинуть, – є переважно українцями та росіянами по крові, є україномовними та російськомовними (більшість, до речі, останніх). Це справді братовбивча війна. І якщо сучасні ідеологи «Русского мира» (як і їхні історичні попередники) претендують на те, що «російський брат» є «старшим братом українського», то, як сказав один із моїх попутників у харківській маршрутці: «Ім’я цьому брату – Каїн». Автор статті не наважився б процитувати прилюдно таке трактування (яке дехто може вважати неполіткоректною), але 5 вересня 2014р. Патріарх УПЦ КП Філарет також використав саме цей образ «старшого брата» у своїй заяві щодо вторгнення російських військ на територію України, взявши Словом Божим саме вірші із Буття 4:8, 9. Очевидно, що нині це порівняння лежить на поверхні для кожного, хто читає Біблію та застосовує її мудрість до поточних подій.

Так само серед широких мас української християнської людності давно помічена одержимість Президента РФ нечистим духом (що також було озвучено Патріархом Філаретом). І якщо колишній язичник – князь київський – прийнявши християнство, став Володимиром Великим Христителем, принісши «мир Божий» своїм підданим, то Владімір Владіміровіч Путін, схоже, ввійде в історію з якимись негативними епітетами. Чому? – Бо зловживаючи християнськими гаслами, насправді ставить в центр володіння «миром-територією», він поводить себе як типовий язичницький цар. Виглядає так, що він хоче бути буквально «князем світу цього», і це його бажання виглядає подвоєним чи навіть піднесеним у другий ступінь («у квадрат»), за іронією його ж ім’я та ім’я по батькові. Замість того, щоб бажати «володіти миром християнським», який приходить як дар згори від Бога, – Путін усіма фібрами своєї душі хоче «володіти світом», князем якого є диявол. Але апетити цього Владіміра значно менші (принаймні зараз), ніж у його попередника Владіміра Лєніна, який підхопив гасло всесвітньої пролетарської революції, бажаючи захопити територію всього «світу цього» (що добре ілюструє й герб колишнього СССР). Однак, небезпечним для всього світу є те, що теорія «Русского мира» дозволяє поширювати експансію на будь-які території, де знаходяться російськомовні люди, етнічні росіяни, люди, що є вихідцями з колишнього СССР чи Російської імперії. А в наш час глобалізації – це може бути де завгодно.

Кому із них Ви довіряєте?

Таким чином, можна зробити висновок, що рух так званого «Русского мира» є типовим політичним рухом, у якому присутній дух антихриста: тобто, коли замість Христа і Його спасіння в центр богослов’я і практичного життя релігійної організації ставиться хтось інший та якась політична ідея. У юдействі часів земного шляху Христа, – це було саддукейство. В історії Західної Церкви подібне замішання Божого Царства із світською владою описане як папоцезаризм. Тобто, Римо-Католицька Церква, влада якої уособлюється в посаді Папи Римського, – намагалася підпорядковувати собі політику світських володарів (що особливо успішно реалізовувалося в Середньовіччя, призвівши мало не до руїни видимої Христової Церкви). Реформація запропонувала дієву альтернативу цій хибній традиції, внаслідок чого виникли християнські рухи, що відділені від держави. Прикладом же того, як диявол вміє дієво використовувати свої шанси при будь-якій реформації, є деградація богослов’я державних лютеранських і протестантських церков Європи. У Східній же Греко-Православній Церкві з часів Візантії сформувався інший політично-церковний гібрид – цезаропапізм. Тобто, коли світський володар (чи то імператор Візантії, чи то імператор Російської імперії) намагається диктувати свою волю Церкві. У пострадянський період сучасної Російської Федерації цей гібрид набув особливо збочених форм, адже країною керують люди, які нещодавно офіційно сповідували комуністично-атеїстичну ідеологію та займали високі посади в репресивному апараті (КҐБ), а тепер намагаються використати для досягнення своїх політичних амбіцій ті самі цезаропапістські традиції Східної Церкви. Церкви, яка нині в РФ пронизана КҐБістськими агентами. На жаль, ці традиції не є новими для цієї релігійної організації на теренах Росії, але укорінені, принаймні, з часу Петра І.

Отже, аналіз неадекватного використання слова «мир» у русі «Русский мир» показує тільки те, що розуміння «миру Божого» у цьому русі відсутнє, а заявка на християнський характер руху – абсурдна.

А якщо ми розглянемо назву цієї статті як просте арифметичне рівняння

«Війна і мир» чи(=) «Русскій мир» і «Царство Боже»,

то на підставі вище проведеного аналізу можемо підсумувати нашу тему так:

«Царство Боже» = «Мир», «Русскій мир» = «Війна».

Постскриптум: Надія на могутність Божого Слова

Залишається сподіватися, що в парафіях, які організаційно підпорядковуються патріархату, де впливові позиції мають провідники «Русского мира», Слово Боже все-таки пробиває дорогу до сердець людей через лжу політичної пропаганди. «Бо Слово Боже живе і діяльне, гостріше від усякого меча обосічного» (Євр. 4:12а). Свого часу воно подолало спротив фарисеїв, частина яких прийняла Ісуса Спасителем, покинувши юдейство, що загрузло в політичних інтригах та покладанні на діла Закону. Маємо навіть свідчення про членів синедріону, які стали християнами, це – Никодим та Йосип Ариматейський (Ів. 19:38, 39), маємо приклад багатьох священиків Єрусалимського храму, які після дня П’ятидесятниці «були слухняні вірі» (Дії 6:7).

Певно, що є багато віруючих священиків і мирян у РПЦ та УПЦ (МП). Але дуже ймовірно, що для того, щоб їм зберегти свою християнську ідентичність, – треба буде або відмовитися від хибної ідеології «Русского мира», провівши чи ревізію в середині церкви, чи організаційно розірвати стосунки із нехристиянською частиною церкви, яку очолюють агресивні політики.

Також, для того щоб надалі не потрапляти в сіті диявольські, – цій Церкві необхідно реформувати богослов’я за Біблійним зразком, зокрема, приділивши увагу оригінальним мовам Старого та Нового Заповітів. Певно нас дивує бідність богословської російської мови, принаймні, в її певних аспектах. І це при тому, що літературна російська мова є багатою. Але, можливо, ця проблема укорінена в тому факті, що Російська Православна Церква свого часу уникла впливу Реформації настільки, наскільки це взагалі було можливо.

Звісно, справа не стільки в граматиці чи певних мовних аспектах. Слово Боже має звучати в Церкві. Бо заповіді Божі в будь-якому адекватному перекладі чітко зрозумілі. Історія про Каїна і Авеля також не залишає двозначностей. «І сказав Господь Каїнові: «Чого ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє? Отож, коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє, а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати.» (Бут. 4:6-7). Просімо в Господа дати нам сил панувати над нашим гріхом, і не йдімо за власними пожадливостями. Українські християни мають докладати всіх зусиль, щоб понад міру не захопитися політикою, щоб не сформувати у відповідь на рух «Русского мира» його аналог у вигляді якогось політично-релігійного «Українського світу» (назвемо це умовно так). Просімо Бога вберегти нас, українських християн, і від байдужості до долі рідної країни та її громадян. Просімо про те, щоб Він просвітив якомога більше людей, чиї очі засліплені ідеями «Русского мира». І «мир, що вище від всякого розуміння, нехай береже ваші думки у Христі Ісусі» (Фил. 4:7). «Амінь!».

1 вересня 2014 р. (75-та річниця початку другої світової війни) – 5 вересня 2014 р. (спроба проголошення політичного миру на Сході України).

Пастир Віктор Хаустов, Харків, Громада «ВСІХ СВЯТИХ» Української Лютеранської Церкви