Das Heckemännchen, або Причепинка, или Прицеплючка

Сценічна версія:
                Вільний переспів німецького фольклору для аматорського театру

Автор – німецький народ.
Записав – Др. Хайнріх Преле.
Переклад з німецької – Віталій Девішев.
Коректор (редактор німецького підрядника) – Teufelischen.

Ідея сценічної постановки – Віктор Хаустов.

Драматургія і діалоги – Віталій Девішев (за участі Віктора Хаустова).

Ідея обрамлення історії сучасним оповідачем і використання пісень – Світлана Хаустова.

Переклад текстів пісень Д.Самойлова (з В.Шекспіра) з російської – Світлана Хаустова.

Місце і час дії основної частини – Німеччина, початок XVI-го століття. Міста Нойштадт і Нотбург.

Місце дії «обрамлення» – Україна, початок ХХІ-го століття. Місто Харків.

Мовні аналогії:

Середньовічна латина – Російська (у тексті виділена жирним шрифтом),

Середньовічна народна німецька – Українська (у тексті – звичайний шрифт).

Дійові  особи та виконавці

XVI-те століття:

Студент Ансельм –Максим Чернишенко
Студент Ганс – Володя Малішевський
Падре Вітторіо – Віктор Хаустов
Фрау Віртін – Жанна Шевченко-Титаренко
Перехожа – Світлана Хаустова
Голос Старого Знайомого –Віталій Девішев

Ведучий – Віталій Девішев або Жанна Шевченко-Титаренко і Світлана Хаустова

XXI-ше століття:

Молодь, підліток, діти – Максим Чернишенко, Женя Колупаєва, Ілля Згурський

Тітка – Світлана Хаустова

Музиканти: Наталія Колупаєва (спів, клавішні), Світлана Хаустова (спів), Жанна Титаренко (спів), Ніна Сіменко (спів), Майя Філатова (спів).

Вступне слово Ведучого

Ведуча-1:мовні аналогії та інше…

Вступна сцена (обрамлення)

Підліток: Тітко Світлано! Дивіться, яка красива римська церква Святого Петра! По телевізору сказали, що це найбільша церква в світі.

Маленька дівчинка: І ще сказали, що коли ти молишся в ній, то Бог ближче до тебе, ніж в інших церквах!

Маленький хлопчик:  А це правда?

Тітка: Ні, дітки! Ісус говорить, що ми можемо поклонятися Богу в Дусі і правді будь-де. Але це чудово прославляти Бога в красивій церкві.

Підліток: Тітко! А як побудували Собор Святого Петра?

Тітка: Послухайте, дітки, старий німецький переказ про Причепинку та про будівництво Собору Святого Петра в Римі. Дія відбувається в Німеччині XVI-го століття, коли люди мало читали Біблію, мало знали про Милостивого Бога, а багато шляхетних людей соромилося рідної мови та говорили загальноімперською латинською.
Сцена перша

Таємнича зустріч на заїжджому дворі  Драй Феркель (=Три Поросятка). Свято Богоявлення.

Ведуча-1:Сцена перша: Таємнича зустріч на заїжджому дворі  Драй Феркель (=Три Поросятка).

Свято Богоявлення або 12-та ніч від Різдва Христового.

У таверні звучить «Пісня шута» із комедії Шекспіра «Дванадцята ніч»:

…

Заходить студент Ансельм з книгами. Він сумний-пресумний. Сідає за стіл.
Студент Ансельм (Звертається до господині):Фрау Виртин! (=Госпожа Хозяйка)
(Господиня підходить).

Фрау Віртін (запобігливо):  Слухаю Вас, паничу.
Студент Ансельм: Пожалуйста, пару кусочков хлеба.
Фрау Віртін (злобно): Тищо, дурний? Тут тобі не булочна! Хлібом не торгуємо.
Студент Ансельм (жалостливо):Но у меня всего десять геллеров.
Фрау Віртін (обурено):І що ти тут забув з десятьма геллерами? Це готель і ресторація, а не богадільня! Геть звідси! І щоб духу твого тут не було!
(звертаючись до залу):Поналазило тут злиднів звідусіль! Пани – на трьох одні штани (йде геть).
Студент Ансельм (сумно):Ну вот, сейчас и отсюда попрут.
Несподівано звучить голос:
Голос Старого Знайомого: Что так печален друг мой?  Могу ли ятебе чем-нибудь помочь?
Студент Ансельм (перелякано):Кто здесь? Кто Вы такой?
Голос Старого Знайомого:Не бойся Ансельм, твой Старый Знакомый, доверься мне и расскажи, что происходит с тобой.
Студент Ансельм(з пересердям):Да что тут рассказывать. Дела мои совсем плохи, денег нет, может и учебу придется бросить, да и отсюда скоро выгонят.
Голос Старого Знайомого:Довольно! Ни слова более!Я знаю, как тебе помочь. Посмотри, что лежит на столе, рядом с твоими книгами.
Студент Ансельм:Что это? (перелякано роздивляється Причепинчку)
Голос Старого Знайомого:Это Прицеплючка. Он притягивает деньги. Тебе достаточно положить его себе в карман, и у тебя вдругом кармане будет столько денег, сколько ты пожелаешь. Я готов продать его тебе.
Студент Ансельм:Но, добрый Господин! У меня всего десять геллеров.
Голос Старого Знайомого:Этого достаточно. Только знай, после твоей смерти твоя душа будет принадлежать мне.Если ты захочешь избавиться от Прицеплючки,то ты сможешь продать его кому-нибудь другому.Тогда его душа достанется мне вместо твоей. Но учти, ты можешь продать Прицеплючку только заменьшую сумму, чем та, которую ты готов заплатить мне за него сейчас. Ты согласен?
Студент Ансельм(трохи подумавши):Да у меня и выбора особо нет. Согласен!
Голос Старого Знайомого:Отлично, договорились! Положи десять геллеров на стол. (Забирає гроші).Теперь Прицеплючка твой!
Студент Ансельм(кладе його до кишені, а потім дістає з іншої повний гаманець):Вот это да!
(кличе господиню):Эй любезная! Подь сюды!
Фрау Віртін (гнівно):Ти ще тут, голодранець? Зараз же зву робітника, він тебе враз виставить!
Студент Ансельм (показуючи гроші):А это видела?
Фрау Віртін(запобігливо):Йой! І що ж бажає вельмиповажний пан студент?
Студент Ансельм:Всего и побольше.И пошевеливайся, не то чаевых не увидишь!
Фрау Віртін:Слухаю, високоповажний пане! Наша кухня Вам обов’язково сподобається.
(уходячи, звертається до залу):Якийшляхетнийпанич!
Студент Ансельм:Шевелись!
Фрау Віртін:Уже біжу!

Музиканти: Приспів «І все не те, і все не так,\ І де той Божий лад…»

Сцена друга

Роздуми про майбутнє

Ведуча-2:Сцена друга: Роздуми про майбутнє:

Студент Ансельм:Да, жизнь наладилась. Денег полно, даже за всю жизнь не потратишь. Как здорово ни в чем себе не отказывать.Только вот что ждет меня после смерти? Деньги это все, конечно, хорошо, только что же произойдет с моей душой?
Голос Старого Знайомого:Ансельм! Как мы стобой договорились, она будет принадлежать мне!
Студент Ансельм (перелякано): Нет! Надо что-то предпринять, необходимо избавиться от Прицеплючки!
Голос Старого Знайомого: Ты можешь его продать.
Студент Ансельм (задумливо):Да, только вот кому?...

Сцена третя
Два студенти

Ведуча-2:Сцена третя: Два студенти: Пройшов рік після першої сцени. Свято Різдва Христового. Той же заїжджий двір «Три поросятка».

Звучить «Різдвяна пісня» із комедії Шекспіра «Дванадцята ніч» (1-4-й вірші): …

….

Студент Ганс сидить за столом. Студент Ансельм підсідає до нього,
Студент Ансельм:Привет друг! Ты, как я погляжу, студент?
Студент Ганс:Так. Здається, що тільки що приїхав із села до університету Нойштадта…

Студент Ансельм:Да оно и видно, и слышно, что из села…

Студент Ганс:Ну й що? Думаєш я латиною не володію? Я склав на відмінно всі екзамени першого семестру! Мене звуть Ганс.
Студент Ансельм:Очень приятно, меня Ансельм. Смотрю, ты милый парень. Но дам тебе (как старший товарищ) один совет: «Дело не только в оценках. Хочешь сделать карьеру – говори по-латыни. На латыни ты и с самим дьяволом договоришься».

Студент Ганс (нажахано): Ти що! Я з дияволом не хочу й говорити!

Студент Ансельм:Ну ладно, не бойся, если что,с дьяволом я тебе помогу найти общий язык. А какие у тебя планы на Рождественские каникулы?
Студент Ганс:Я думаю трохи попрацювати, щоб мати на хліб щоденний.
Студент Ансельм (із насмішкою):Подработать? Не смеши. На каникулах надо отдыхать. Давай отправимся в путешествие по Европе!
Студент Ганс: Я б дуже хотів, але в мене нема таких коштів.
Студент Ансельм:Деньги не проблема. Они у меня они есть.

Ведуча-1: І вирушили обидва студенти в подорож Європою,  щоб відвідати Париж, Брюссель, Роттердам, Лондон, Гамбург і повернулись знову до рідного Нойштадту.

Студент Ганс(у захваті):О, Ансельме, ти справжній друг! Мичудово провели час. Я дуже вдячний тобі і Святому Христофору за цю чарівну подорож! Шкода, що ми запізнилися на початок другого семестру… Але ж так чудово собі ні в чому не відмовляти! Хотів би і я мати стільки грошей, скільки їх у тебе! Справді, Господь тебе рясно благословив! Певно, ти ревно молишся до свого Ангела-Охоронця та всіх святих?
Студент Ансельм:Делов -то! (показуючи Причепинку). Это Прицеплючка, он доставляет мне столько денег, сколько мне нужно.Смотри: кладу его в карман – а из другого кармана достаю деньги! Я готов уступить его тебе по дружбе всего за девять геллеров.
Студент Ганс(здивовано):За дев'ять геллерів? Чому так мало?
Студент Ансельм:Ганс! Ведь мы же с тобой друзья! А на друзьях не наживаются. Ну как?Согласен?
Студент Ганс:Так! Згоден.(купуєПричепинку). Спасибі тобі, друже Ансельме!
Студент Ансельм:Не за что, Ганс. Всего тебе наилучшего! Наслаждайся жизнью!

 Музиканти: Приспів «І все не те, і все не так,\ І де той Божий лад…»

Сцена четверта
 Муки сумління

Ведуча-1: Сцена четверта. Муки сумління.

Студент Ансельм (із полегшенням):Фу-ух!! Удалось! И денег полно осталось, и, как говорит чернь, здихався цього Причепинки!
Голос Старого Знайомого:Поражаюсь я вам,  людям. Так подло и бесчестно поступать не приходит в голову даже мне.
Студент Ансельм(з насмішкою):Ой-ой-ой! Можно подумать! Что за сантименты!
Голос Старого Знайомого: По крайней мере я не скрывал от тебя твою будущую судьбу.
Студент Ансельм (роздратовано):Да знаю, я знаю! (Ходить, занепокоєний, по кімнаті)

И правда, поступил я с Гансом не лучшим образом…Лучше пойду расскажу ему обо всем.

Музиканти: Програш без слів «І все не те, і все не так,\ І де той Божий лад…»

Сцена п'ята
Момент істини

Ведуча-1: Сцена п’ята. Момент істини.

Студент Ансельм(сумно): Привет, Ганс…
Студент Ганс (радісно): О! Привіт, Ансельме! Радий бачити тебе, друже! Щиро вдячний тобі за Прицепинку! Мені тепер нічого не бракує, і я можу весь свій час присвятити навчанню.
Студент Ансельм (серйозно):Послушай, Ганс. Я скрыл от тебя кое-что. Когда я отчаянно нуждался в деньгах, один незнакомец продал мне этого Прицеплючку за десять геллеров, сообщив при этом, что после моей смерти моя душа достанется ему,  и что я могу продать Прицеплючку кому-нибудь другому за меньшую сумму.Тогда его душа достанется незнакомцу вместо моей.
Студент Ганс (нажаханий):Пресвята Богородице! Друже Ансельме!Як ти міг скоїти таке зі мною!?
Студент Ансельм(винувато): Прости меня, Ганс, но я хотел избавить себя от столь печальной участи в вечности.
Студент Ганс: Ну, й що тепер мені робити!?
Студент Ансельм: Пойди и продай его кому-нибудь другому.
Студент Ганс: Ансельме! Я не можу так учинити з іншим добрим християнином, як ти вчинив зі мною! Якщо вже діяти чесно, тоді ти сам мусиш викупити цю нечисту силу в мене.
Студент Ансельм (обурено):Еще чего! Только что от него избавился, чтобы заполучить эту радость обратно!
Студент Ганс(молячи): Я прошу тебе, викупи Причепинчку назад!
Студент Ансельм(категорично):Ни за что, Ганс! Поступай с ним как знаешь.
Студент Ганс: Ні, Ансельме! Не покидай мене з дияволом віч-на-віч!!!!
Студент Ансельм: Прощай...
 

Музиканти: «Пісня шута» 4-й та 5-й вірші «І кожен во хмелю з вогнем / Не ту хай грає роль»

Сцена шоста
Старець і пиріжки

Ведуча: Через тиждень схотілось Ансельму прогулятись. І трапився йому на вулиці один старець із тарілкою пиріжків.

Старець(голосом, що дрижить):Ясновельможний пане, купіть пиріжки.
Студент Ансельм:Нет, спасибо, я не голоден.
Старець:Я Вас прошу, хоча б один пиріжок!
Студент Ансельм (роздратовано):Отстань дед, дались мне твои пирожки.
Старець(молячи):Будь-ласка, всього за один геллер! Це благодійні пиріжки! Вони змінюють долю душі у вічності!
Студент Ансельм:Ну дед, ты меня достал своими индульгенциями! На тебе геллер (бере пиріжок, розламує його і з жахом дістає звідти Причепинку.

Старець розгинається, скидає з себе свій одяг.

Студент Ансельм (вражений):Ганс!
Студент Ганс (тріумфуючи): Так! Як ти обдурив мене, так само  й отримуй його назад! Тільки тепер цікаво мені, як ти його тепер зможеш здихатися?! Бо нема монети, меншої вартості, аніж один геллер! (З насмішкою) Бувай друже, не сумуй! (Йде геть).
Голос Старого Знайомого: Ха-ха-ха-ха!!! Скоро мы увидимся с тобой, дружок! Еще скорее, чем я думал! Ха-ха-ха!!!
Студент Ансельм (з жахом): Нееееет!!!! Нет!! Нет! Ні-і-і-і! Найн!
Голос Старого Знайомого:Да, Ансельм, да! Можешь орать хоть до посинения! А пока наслаждайся жизнью, которая и так скоро закончится. Время так быстротечно.
…

Студент Ансельм(як у лихоманці):Надо что-то делать, срочно что-то делать!

Я сожгу Прицеплючку в огне (біжить й кидає його у камін, – і знову дістає його із кишені).

Я утоплю его в воде! (кидаєйого у воду (у відро), – ізнову дістаєйого із кишені).
Я выброшу его в пропасть (кидає – і знову дістає його із кишені).
…

Голос Старого Знайомого:Да, ловко у тебя все получается!
Студент Ансельм(несамовито):Все пропало! Что делать! Я не могу от него избавиться! (приречено) Может пойти в церковь?
Голос Старого Знайомого: В церковь? Ха-ха-ха ха! Вот так насмешил! Это здание веселит меня особенно! Конечно, сходи туда! Позабавь меня еще разок напоследок! Где-где, а там уж точно помогут!
Студент Ансельм: Пойду, исповедаюсь…
Голос Старого Знайомого:Иди, иди Ансельм. Не споткнись по дороге! Ха-ха-ха ха!
                                                                               

Музиканти: Приспів «І все не те, і все не так,\ І де той Божий лад…»

Сцена сьома

Сповідь

Ведуча-1: І пішов наш Ансельм до найвідомішого в Нойштадті священика – отця Вітторіо. Що ми можемо сказати про отця Вітторіо? Він був природний італієць. Подавав великі надії ще із семінарських років. Усі бачили в майбутньому його впливовим архієпископом чи кардиналом, який би служив у Римі, може, був би правою рукою самого Папи. Але через якусь темну історію:  кажуть, що він не пошанував єпископа, - отець Вітторіо потрапив служити в Німеччину. І сам цей народ, і його мову отець Вітторіо зневажав. Ще якось він мирився з аристократами, які не тільки досконало володіли латиною, але мали гроші та владу. Перед ними він навіть запобігав. З простих же німців він сміявся  відверто. А люди все одно йшли до цього «святого отця мало не із самого Риму» на сповідь більше, ніж до місцевих німецьких священиків. Отець же Вітторіо, користуючись своєю популярністю, не став себе обтяжувати занадто, а на дверях офісу вивісив розклад прийому із двох пунктів: «СПОВІДЬ» та «ПРОДАЖ ІНДУЛЬГЕНЦІЙ».

Заходить падке Вітторіо із валізою та звертається до пастви:

Падре Вітторіо (із відчуттям власної значущості): Аве, мои грешные немецкие овцы! Вы, наверное, даже не знаете, что означает слово «Аве». Слово ж «Аве» означает – «Радуйся». А чему вы должны радоваться? – правильно! Тому, что ваш святой отец привез вам целый чемодан новых индульгенций! Кто там у нас первый в очереди?

Студент Ансельм у істериці звертається до священика:
Студент Ансельм:Падре Витторио, я должен исповедаться перед Вами!
Падре Вітторіо(із пихою даючи руку для поцілунку):Сын мой – посмотри сколько людей пришли сегодня за индульгенциями! Ждут меня уже с самого утра! А ты куда прёшся без очереди?

Студент Ансельм(плутаючись): Але ж моя душа буде в пеклі!

Падре Вітторіо(пихато):Пресвятая Богородица! Ну, во-первых, теперь я должен принять тебя первым – у нас в Ад – без очереди! Ну, а во-вторых, сын мой,как тебе не стыдно так говорить! Ты одет, как аристократ, а говоришь, как пастух или рыбак! Неужели ты думаешь, что Бог будет слушать твою исповедь на этом варварском наречии? Если бы ты и правда был пастухом, может быть тогда Бог и снизошел бы к тебе и принял бы твою просьбу во внимание. Но только через правильным образом ординированного служителя церкви, который бы перевел твою исповедь Богу на латынь.

Студент Ансельм(плутаючись): Да, святой отец. Извините, я хорошо говорю по-латыни, я почти бакалавр…

Падре Вітторіо(тепло):Вот теперь хорошо, мой сын. Помни, что для того, чтобы Бог тебя услышал наверняка, надо говорить на единственно правильном церковно-латинском языке!

Студент Ансельм(плутаючись): Так вот, падре, моя душа попадет в ад!

Падре Вітторіо:Бывает… Каждый день ко мне приходят люди – и все одно и то же: То в Чистилище бояться попасть, то в Ад. С Чистилищем просто – деньги на бочку – и получаешь хорошую индульгенцию. А вот с Адом – тяжелее. Ну, рассказывай, как ты дошел до такой жизни…

Студент Ансельм(плутаючись): Однажды мне за десять геллеров достался Прицеплючка, который притягивает деньги.

Падре Вітторіо:Стоп! А с этого места поподробнее, пожалуйста! Я вижу, мы поймем друг друга. Смотрю, мы оба, сын мой, бескорыстно любим деньги. Пошли в мою келью – поговорим без свидетелей!

Переходять в келію священика:

Падре Вітторіо:Так вот – ты остановился на слове «деньги»!

Студент Ансельм (з деяким полегшенням): Да, у меня теперь много денег. Но после моей смерти я должен отдать свою душу тому, кто продал мне Прицеплючку. Или же продать его за меньшую сумму кому-нибудь другому.

Падре Вітторіо(з непідробним зацікавленням): А что такое Прицеплючка? Что-то из ваших диких немецких поверий?

Студент Ансельм: Вот он – маленький человечек, который притягивает деньги.

Падре Вітторіо(збуджено): Покажи как!

Студент Ансельм (показує, говорячи): Вот так: кладу Прицеплючку в этот карман – достаю деньги из другого.

Падре Вітторіо(у захваті): Какое щедрое пожертвование на новую сутану святому отцу! И главное – добровольное!

Студент Ансельм: На здоровье, отче, мне не жалко.

Падре Вітторіо(схвально): Продолжай, сын мой!

Студент Ансельм: Так вот.Мне удалось продать его за девять геллеров своему знакомому. Но этот негодяй самым подлым образом исхитрился продать мне его обратно! И всего за один геллер. Я сжигал Прицеплючку в огне, топил его в воде, бросал в пропасть. Ничего не помогает! Я снова нахожу его у себя в кармане. Все пропало! Я погиб!!
Падре Вітторіо: М-да, занятная история, ничего не скажешь. Но, знаешь что? Я человек церкви, и я не боюсь дьявола… Я бы купил у тебя этого Прицеплючку.
Студент Ансельм: Но как это возможно сделать, падре? Ведь не существует монеты меньшей, чем один геллер!
Падре Вітторіо: Для человека церкви, сын мой, не существует никаких трудностей. Приходи через неделю.
Студент Ансельм(радісно, із надією) : Спасибо Вам, падре. Вы вселяете надежду!

 Музиканти: Приспів «І все не те, і все не так,\ І де той Божий лад…»

Сцена восьма
Пошуки

Ведуча-1: І пішов наш отець в те місце, де його ніколи не бачили – в університетську бібліотеку! Усі студенти і професори були дуже здивовані, бачачи завжди зайнятого святого отця тут.

Падре Вітторіо зосереджено копирсається у книгах. Вишукує там щось потрібне собі.

Падре Вітторіо (читає вголос): 1512 год. Осада города Нотбург армией графа фон Левенбрау. Руководящий обороной города генерал Хауптбаннхоф, исчерпав все денежные средства, был вынужден пуститься на крайнюю меру и стал чеканить монеты из кожи номиналом в четверть геллера.
Падре Вітторіо(голосно вигукує):Четверть геллера! Эврика!! Нашел!!! Немедленно отправляюсь в Нотбург. Может быть, у кого-нибудь из горожан остались такие монетки.

Музиканти: Програш без слів «І все не те, і все не так,\ І де той Божий лад…»

Сцена дев’ята
У Нотбурзі

Ведуча-1: І ось наш отець покинув всі парафіяльні справи і поночі, не попередивши про свій від’їзд навіть єпископа, вирушив до Нотбурга. Сцена дев’ята:У Нотбурзі!

Падре Вітторіо зупиняє на вулиці Нотбурга перехожу:
Падре Вітторіо: Эй, женщина! Подойди сюда. Ты живешь в Нотбурге?
Перехожа:Так, святий отче! (Жінка цілує руку священику)
Падре Вітторіо: Послушай, однажды в вашем городе во время войны были в ходу монеты в четверть геллера.
Перехожа:Так, отче, їх карбували за наказом генерала Хауптбаннхофа.Але й час був тоді... Жахливий…
Падре Вітторіо(перебивая):Святой отец занят Ему некогда слушать твои воспоминания. Скажи мне, может быть, такие монеты еще остались у кого-нибудь из жителей.
Перехожа:Так.У мене і в самої вони є, отче. Тільки толку з них ніякого. Одна така у мене навіть зараз у гаманці є.
Падре Вітторіо(возбужденно): Давай, сюда эту монету.
Перехожа(здивовано та водночас зацікавлено): А нашо вона Вам, отче? У мене вона нерозмінна – завжди ношу, щоб в гаманці якісь гроші водились і притягували інші до себе.
Падре Вітторіо(гнівно): Послушай ты, падшая грешная женщина. С каких это пор духовное сословие должно пускаться в объяснения перед какой-то жалкой и ничтожной мирянкой?
Перехожа:Вибачте мене, отче…
Падре Вітторіо:Гони монету.
Перехожа:Ось, отче…
Падре Вітторіо:Ступай с миром. Вот тебе за твою покорность перед служителем индульгенция от самого Папы! Тебе грехи отпускаются наперед! А души всех твоих мертвых родственников освобождаются от Чистилища. Знаешь пословицу: «Как только денежка в ящике зазвенит, так сразу душа из Чистилища выпрыгивает»?

Перехожа:Але ж ця монета не дзвенить…

Падре Вітторіо:Глупая немка! Звенит-не-звенит! ...Звенит! Но звон этой монеты слышат только священники! И, может быть, ангелы! Ступай с миром.

Перехожа:Дякую, отче… (Жінка цілує руку священику і йде геть, притискаючи до грудей індульгенцію)

Музиканти: «Різдвяна пісня» 5-й вірш, наприкінці «Чверть геллера і одну Прицеплючку»

Сцена десята
Заключна

Музиканти: «Різдвяна пісня» кінець 5-го вірша: «Чверть геллера і одну Прицеплючку» наспівують музиканти та підспівує отче Вітторіо.

Ведуча-1: Як і було домовлено, рівно через тиждень прийшов студент Ансельм до падре Вітторіо.
Падре Вітторіо: Иди сюда, сын мой, и готовься расстаться со своим Прицеплючкой. Я покупаю его.
Студент Ансельм: Не может быть! Как?!!
Падре Вітторіо:Как я уже тебе говорил, для людей церкви нет ничего невозможного. Вот это видел (дістає монету)?
Студент Ансельм: Монета в четверть геллера! Ну и ну!!
Падре Вітторіо:Ну как? Ты еще не передумал?
Студент Ансельм: Конечно нет, падре. Вот Прицеплючка.
Падре Вітторіо: Вот тебе плата за него! В расчете?
Студент Ансельм: В расчете падре. Даже и не знаю, как вас отблагодарить. Вы просто святой человек!
Падре Вітторіо:Иди с миром. И смотри не сказывай никому о нашей сделке. Это тайна исповеди!

Ведучий: І пішов студент Ансельм дуже задоволений, бо нарешті здихався Причепинки і думав, що таким чином спас свою душу.
Падре ж Вітторіо жив собі, що мед пив, бо Причепинка давав йому стільки грошей, скільки той хотів.

Отже, жив собі падре Вітторіо у розкошах, жив дозволяючи собі будь-які забаганки, а насамкінець поїхав із Причепинкою до Папи у Рим. І Причепинка став давати багато грошей Папі…

Усі діючи особи виходять і говорять разом:

Усіразом:І так було побудовано Собор Святого Петра у Римі!
Ведучий:Увсякомуразі, так говорить передання про Причепинку!

Завіса

Сцена після завіси (обрамлення)
Постскриптум

Підліток: Тітко Світлано! Так це недобре будувати такі великі церкви?

Тітка: Пам’ятай, племіннику! Якщо хочемо щось будувати, воно має будуватися в злагоді із Божими заповідями.

Але найголовніше, що справжня Церква – це не споруда із каменя чи дерева, але зібрання віруючих, скликаних Духом Святим в одне Тіло Христове!

Усі разом співають пісню «Я знаю ту Церкву Живую» (Гімн №70 Служебника УЛЦ):

…