Проповідь п.В.Хаустова Матвія 19:16-30 "ІСУС І БАГАТИЙ ЮНАК" (на 7-му неділю по Трійці)

 Проповідь пастиря Віктора Хаустова №054-1 на Матвія 19:16-30 на тему «ІСУС І БАГАТИЙ ЮНАК» на 7-му неділю по ТРІЙЦІ в Громаді УЛЦ ВСІХ СВЯТИХ у Харкові 22 липня 2007 року.

СЛУХАТИ АУДІОПРОПОВІДЬ 

Матвія 19:16-30

16 І ось один, підійшовши, сказав Йому: Учителю [добрий], що доброго я маю робити, аби мати вічне життя?

17 Ісус сказав йому: Чому запитуєш Мене про добре? Добрий лише Один Бог. Як хочеш увійти до життя, додержуйся заповідей.

18 Питає Його: Яких? Ісус відповів: Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідчи неправдиво,

19 шануй батька і матір і люби ближнього свого, як самого себе.

20 Каже Йому юнак: Це все зберіг я [змалку]; чого ще мені бракує?

21 Ісус відповів йому: Якщо хочеш бути досконалим, піди та продай своє майно, роздай бідним, і матимеш скарб на небесах; а тоді приходь і йди за Мною.

22 Почувши ці слова, юнак із сумом відійшов, бо мав великі маєтки.

23 А Ісус сказав Своїм учням: Запевняю вас, що важко багатому ввійти у Царство Небесне.

24 І ще додам: легше верблюдові пройти через вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже.

25 Почувши це, учні дуже здивувалися і сказали: То хто ж тоді може спастися?

26 Поглянувши на них, Ісус промовив: Для людей це неможливо, а для Бога все можливе.

27 Тоді Петро, звернувшись до нього, сказав: Ось ми залишили все й пішли за Тобою, то що нам буде?

28 Ісус же сказав: Запевняю вас, що ви, хто пішов за Мною, в новому бутті, коли сяде Син Людський на престолі Своєї слави, сядете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять племен Ізраїля.

29 І кожний, хто задля Мого Імені залишить дім, або братів, або сестер, або батька, або матір, [дружину], або дітей, або поля, той одержить у сто разів більше і матиме у спадок вічне життя.

30 Багато перших будуть останніми, а останні – першими.  (Переклад Рафаїла Турконяка)

 Інші читання: Вихід 20:1-17, Ефесян 2:4-10.

 Карл Генріх Блох (1834-1900). Христос.

Благодать вам та мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!

     Дорогі брати та сестри! Із досвіду знаю, що нецерковні люди часто не бачать різниці між християнством та іншими релігіями, говорячи, що всі шляхи начебто ведуть до одного Бога, що начебто неважливо в що ти віруєш, але важливо наскільки ти щиро віруєш... І тому подібне. Саме через це ми на початку вивчення катехізису та під час свідчення про Христа невіруючим ставимо таке запитання: „Чим християнство відрізняється від решти релігій?” Сподіваюсь, ви знаєте чим. Відповісти на це запитання можна по-різному, але все зводиться до одного: „Бог не торгує спасінням. Господь не продає спасіння.”

Philippe de Champaigne (1602-1674). Динарій кесаря.

     Нам це важко збагнути. Ми звикли все купувати та продавати. Не обов'язково купувати за гроші. У більшості з нас якраз то грошей і не вистачає. Тому ми пропонуємо бартерні стосунки: я даю щось тобі, а ти поділишся тим, що є в тебе. У радянські часи, коли в усьому панував „дефіцит”, ті хто мав доступ до одного виду товару мали можливість «допомогти» щось купити іншому в обмін на можливість придбати щось потрібне для себе. Сучасна молодь не розуміє таких стосунків та критикує їх. Але хтось зі старшого покоління може сказати, що нічого поганого в цьому не було: просто люди робили добро одне одному. Вони начебто тільки були вдячні одне одному. Можливо й так, тільки куди дівається ця вдячність після того, як ви втратили впливову посаду, після того, як ви пішли, наприклад, на пенсію. І, якщо після того як ви втратили вплив, а хтось залишається вашим другом – тоді думаємо, що це справжній друг.

Володимир Маковський (1846-1920). Хабар (фрагмент).

    Говорять, що за все в житті треба платити. І кажуть, що найдешевше це робити грішми. Якщо нема грошей, якщо нема інших можливостей, наприклад, використати службове становище для розрахунку із другом, то можна просто безкорисливо робити добро для свого товариша. І, таким чином, ми можемо зберегти прихильність нашого приятеля. Справа в тому, що ми маємо таку особливість: коли робимо добру справу для іншого, очікуємо, що наш друг, родич чи партнер буде відповідати тим же. Навіть наші найсильніші почуття – найсильніші щодо їхньої тривалості й глибини, такі як батьківська та материнська любов – несуть в собі цей присмак торгу: я підніму своїх дітей, а вони мене будуть доглядати на старості.

Шануй батька й мати! Літографія кампанії ПРОВІДЕНС. Початок ХХ ст.

    Що ж, кожна наша дія має в собі хоча б частинку егоїзму. Нема нашої жодної доброї справи, яка б не мала в собі хоча б маленької частинку розрахунку. Інколи ми вибираємо добрий вчинок тільки тому, що нам соромно, що хтось буде про нас думати як про „поганих хлопців”, бо ми вчинимо не по-джентельменські. І при цьому ми дуже пишаємося своїми добрими справами. Будь-якій нашій помилці ми знаходимо виправдання, але певні, що за наші добрі справи інші нам просто зобов’язані заплатити добром.

 Ісус і багатий юнак. Греко-православна фреска.

     І цей наш „торговий” підхід у стосунках із ближнім ми переносимо і на стосунки із Богом. Отже, до нашого Господа Ісуса підходить юнак і запитує: „Учителю, що доброго я маю робити, аби мати вічне життя?” (в.16). Пам'ятаймо, „Бог не торгує спасінням”; „Творець та Володар всесвіту не торгується зі Своїм творивом”. Пам'ятаймо також, що наші так звані „добрі справи” мають присмак егоїзму та розрахунку. І тому Христос починає відповідь на запитання юнака із роз'яснення: „Чому запитуєш Мене про добре? Добрий лише Один Бог.” (в.17б). І далі Ісус відповідає по суті питання: „Як хочеш увійти до життя, додержуйся заповідей”. (в.17в).

Ісус і багатий юнак. Греко-православний розпис.

     Хлопця це не задовольняє, він задає запитання, як ми сказали б нині, із „курсу катехізису”: „Яких саме [заповідей]?” (в.18а). Господь і відповідає юнаку по-катехітичному: „Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідчи неправдиво, шануй батька і матір і люби ближнього свого, як самого себе.” (в.18б-19).

     Хто з нас досконало виконує всі ці заповіді? Хто може сповідати, що він ніколи, хоча б через помилку, не обмовив свого ближнього? Хто за все життя жодного разу не засмутив своїх батьків? Якщо хтось нічого такого за собою не пам'ятає – це або проблема із пам'яттю, або ще глибша проблема – духовна проблема: гріх самоправедності, гріх лицемірства. Такий гріх, коли ми помічаємо помилки ближнього, але своїх гріхів визнати не хочемо. І це була проблема нашого юнака. Хлопець відповідає Ісусу: „Це я виконав усе” (в.20а). 

Андрєй Ніколаєвіч Міронов (сучасний російський майстер). Ісус і багатий юнак.

     Чи буваємо ми абсолютно задоволені, навіть якщо чогось жаданого досягли? Якщо наша зарплатня або пенсія підвищуються, ми трохи порадіємо, але через пару місяців вже сприймаємо це як належне та хочемо ще більше. Якщо ми придбали новий телевізор, чи холодильник чи ще щось таке, то згодом ми помічаємо, що у сусіда чи то телевізор, чи пральна машина кращі. І ще: «Не дай Бог, щоб він купив автомобіль...» Багато людей втрачають у такому випадку рівновагу. Біблія каже: „Невіруючі спокою не мають”. Отже, якщо ми з вами інколи відчуваємо неспокій притаманний невіруючим, то наскільки це має турбувати їх. І невіруючий, яким би успішним він не був, весь час відчуває, що йому чогось бракує. Це відчуття можна намагатися притупити, можна переконувати себе, що „В мене все гаразд...”, але відділеність від Бога дається взнаки. І цей юнак, незважаючи на всю свою гординю, незважаючи на свою переконаність, що він досконало виконує всі заповіді, відчуває: «Щось не так...» Тому він питає Христа: „Чого ще мені бракує?” (в.20б).

Ісус та багатий юнак. розпис в церкві Esglesia De Santa Maria De Montalegre у Барселоні.

     Господь показує, чого не вистачає юнаку. І Він показує це відповідно до підсумку всіх 10 заповідей: „Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе.” (Мт.22:37-39). Ісус показує хлопцю, як треба любити свого ближнього. Якщо ти хочеш, щоб ближнім було добре – поділись всім, що маєш. А якщо ти любиш Бога всім серцем, то ти повинен любити Його більше, ніж будь-що в світі, наприклад, більше, ніж своє майно. Отже: „Ісус відповів йому:Якщо хочеш бути досконалим, піди та продай своє майно, роздай бідним, і матимеш скарб на небесах; а тоді приходь і йди за Мною” (в.21). Отже: роздай майно ближнім та слідуй за Господом! Перед тим, як засудити юнака за те, що він не здатний на таку самопожертву, подумаймо, чи здатні на це ми? ...?

George Frederic Watts (1817-1904). "Бо великі маєтки він мав..."  Френсіс Діксі (1853-1928). Потішитель. 

     І чи не хочеться вам повторити слова учнів до Христа: „То хто ж тоді може спастися?” (в.25б). Хто ж з нас може спастися, якщо ми більше, аніж Бога любимо майно; якщо ми замість того, щоб приділити час Слову Божому, бездумно дивимося телевізор, сидимо в інтернеті, читаємо детективи чи фентезі... Можливо, нам соромно за те, що ми не є досконалими дітьми Божими? Якщо ми це розуміємо, якщо ми визнаємо, що ми не є багатими на праведність, якщо ми визнаємо, що ми „вбогі духом”, якщо ми розуміємо, що не можемо купити в Бога спасіння... то, що нам робити?

Китайське зображення Ісуса і багатого юнака (Beijing, 1879).

     На запитання учнів: „То хто ж тоді може спастися?” – Христос відповідає: „Для людей це неможливо, а для Бога все можливе”. (в.26). Для людини неможливо досконало виконати заповіді. Але для Бога можливо. Ось для чого Бог у Христі стався людиною. Ісус прийшов не для того, щоб відмінити заповіді. Господь говорить про це в іншому місті: „Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати”. (Мт.5:17). Так, Господь прийшов сповнити Закон замість нас, щоб замість кожної нашої помилки нам могло бути зараховане досконале Христове виконання кожної заповіді. 

 Карл Генріх Блох (1834-1900). Нагірна Проповідь.

     Так, для нас неможливо не те що всім серцем любити Бога, Якого ми не бачимо, але для нас неможливо полюбити свого ближнього, як самого себе (ми то й себе, насправді, нездатні любити так, як належить, бо часом любимо гріх, що ще більше руйнує наше тіло та нашу душу). Для Бога ж можливо все. Бог полюбив нас, гордих грішників, які думають. що можуть „взяти Бога за бороду”.

Джеймс Тіссо (1836-1902). і багатий юнак із сумом відійшов...

     Так, Бог полюбив нас, Своїх ворогів. І тільки Господь може спасти нас: „Бог же, багатий на милосердя, через Свою превелику любов, що нею Він нас полюбив, і нас, що мертві були через прогріхи, оживив разом із Христом, спасені ви благодаттю” (Еф.2:4-5). Так, Бог не торгує із нами спасінням – Господь його нам дарує – разом із вірою.

      І Господь воліє, щоб ми цінували цей подарунок. Цінували більше, аніж майно, цінували більше, аніж будь-кого іншого: навіть більше, ніж батьків чи дітей. Бог очікує, що ми будемо вдячні Йому – нашому Спасителю. Господь очікує, що ми будемо слідувати за Ним. 

Carl Oesterley (1805-1891). Ісус кличе учнів слідувати за ним. 

     Ісус каже: „Запевняю вас, що ви, хто пішов за Мною, в новому бутті, коли сяде Син Людський на престолі Своєї слави, сядете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять племен Ізраїля. І кожний, хто задля Мого Імені залишить дім, або братів, або сестер, або батька, або матір, [дружину], або дітей, або поля, той одержить у сто разів більше і матиме у спадок вічне життя.” (в.28-29).

     Певно, нас бентежать ці слова про те, що треба все полишити. Думаю, вас бентежать й інші слова Ісуса: „легше верблюдові пройти через вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже” (в.24). Чи багатство – перешкода для спасіння? Чи багатство – гріх? Чи гроші – гріх? Письмо говорить, що не гроші – гріх, але грошолюбство.

 Марінус ван Реймерсвале (бл.1490-1546). Міняла зі своєю дружиною.

     Також проблема юнака – не те, що він мав багато маєтків. Проблема в тому, що він любив майно більше, аніж Господа. І ми знаємо із Письма, що Авраам та цар Давид були дуже заможними людьми, але Біблія засвідчує, що вони на небесах. Отже, для спасіння необов'язково позбуватися всього, що маєш. Треба тільки зректися себе. Августин казав: «Полюби Бога всім своїм серцем – а потім роби, що хочеш...» Так само для спасіння не обов’язково буквально покидати ваших найбільш улюблених людей – просто нам треба в першу чергу йти за Ісусом. Письмо вчить нас про надзвичайну важливість наших особистих стосунків із Господом. Але також Біблія показує, що ми йдемо за Христом не одні – кожен із нас не єдиним спасеним. Ісус же не помер тільки за вас і більше ні за кого в цьому світі? Разом із вами за Господом йде дуже багато братів та сестер. І якщо вас так турбує, що треба покинути своїх рідних, щоб бути спасеними – найкраще вирішення цих сумнівів – привести ваших найдорожчих людей до Христа – тоді будете разом тут і у вічності! 

 Генріх Хоффман (1824-1911). Ісус і Багатий юнак (1881)

„І нехай мир Божий, що вищий від усякого розуму, береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі!” (Фил.4:7) Амінь!