Проповідь п.В.Хаустова №042-1 на Марка 8:31-38 "ВІДСТУПИСЬ, САТАНО!" (на 2-гу неділю Великого посту)

2-га неділя Великого посту.

Харків, Громада Всіх Святих, 3 березня 2007р.

Київ, Громада Воскресіння, 4 березня 2007р. 

Марка 8:31-38

31 І почав їх навчати, що Синові Людському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і Він буде вбитий, але третього дня Він воскресне.

32 І те слово казав Він відкрито. А Петро узяв набік Його, і Йому став перечити.

33 А Він обернувся й поглянув на учнів Своїх, та й Петру докорив і сказав: Відступись, сатано, від Мене, бо думаєш ти не про Боже, а про людське!

34 І Він покликав народ із Своїми учнями, та й промовив до них: Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде!

35 Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та Євангелії, той її збереже.

36 Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить?

37 Або що назамін дасть людина за душу свою?

38 Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися в роді цім перелюбнім та грішнім, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Свого Отця з Анголами святими. (Переклад Івана Огієнка)

Інші читання: Буття 28:10-17, Римлян 5:1-11.

Благодать вам та мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!

Сьогодні друга неділя Великого посту. І під час цієї пори церковного року християни особливим чином роздумують над своїми слабкостями, над власною гріховністю. Також ми особливим чином роздумуємо над тим, завдяки Кому ми в наших слабкостях можемо бути сильними; завдяки Кому переможені гріх, смерть та диявол.

Сьогодні буде проголошено Слово Боже з Євангелія від Марка, розділ 8, вірші із 31 по 38. Почнемо із другої частини. Наш Господь Ісус Христос промовив: „Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде! Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та Євангелії, той її збереже.” (в.34б-35). Ну як, ви готові?

Френсіс Діксі (1853-1928). Потішитель.

Чи готові ви покласти життя за Господа? Чи готові ми покласти життя заради проповідування Євангелія? Адже, чесно кажучи, нам і зайву гривню буває важкувато покласти на тацю в церкві, чи не так? Але якщо кількох гривень ми ще можемо якось зректися, але як „зректися самого себе”? Що це означає: „взяти свого хреста” та піти за Ісусом? Люди пропонують різні відповіді. Хтось покидає свою сім’ю та йде жити в безлюдне місце, в печери, наприклад, щоб там весь час молитися. А деякі особливо дивні люди в Страсну П’ятницю беруть хреста, йдуть із ним до певного місця та просять друзів розіпнути їх. Деякий час вони там висять, потім їх знімають, і так вони спокійно живуть до наступного Великого посту. Я не певний, щоправда, щодо їхнього душевного спокою: можливо треба „довисіти” на хресті до кінця – сконати там? Але тоді це буде гріх проти 5-ї заповіді. Що ж робити?

Господь говорить: „Хто буде Мене та Моєї науки соромитися в роді цім перелюбнім та грішнім, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Свого Отця з Анголами святими”. (в.38). Чи достатньо ми наполегливі в нашому оволодінні Христової науки? Чи завжди ми даємо належну відповідь тим, хто зупиняє нас та пропонує часопис „Вартова вежа”? Чи не соромимося ми в певному середовищі, що ми християни? Чи не спокушаємося стати схожими на нехристиян, щоб виглядати „як всі нормальні люди”?

Ну а якщо наша недосконалість така помітна, а якщо наші гріхи такі тяжкі, а до того ми ще не завоювали цілий світ, щоб його запропонувати в обмін на безсмертну душу, ... хоча сьогодні Господь говорить: „Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить?” (в.36). „Або що назамін дасть людина за душу свою?” (в.37). Отже, що робити?

Дорогі брати і сестри! Давайте думати не про людське, а про Боже. Подивімося не тільки на те, що Ісус говорить нам, але й на те, що Він зробив для нас. Хоча Господь у Своїх словах дуже вимогливий, в Своїх діях Він милостивий. І Святий Марко на попередніх сторінках оповідає, що Христос проявив милість, уздоровивши дочку хананеянки, глухонімого, сліпого; Христос був милостивий, нагодувавши 4000 голодних. 

П'єтро Перуджино (1446-1524). Христос дає ключі Святому Петру (1492).

І ось після таких вчинків Господь питає учнів: „А ви за кого Мене маєте?” Петро відповів: „Ти – Христос!” (Мр.8:29). Наче все гаразд: кращий учень відповідає правильно, впізнавши в своєму вчителі Помазанця. І далі Ісус відкрито навчає, що Христу „треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і Він буде вбитий, але третього дня Він воскресне” (в.31).

І тут Петро починає сперечатися із Господом. Людина сперечається із Богом! Смішно! Але чи не це ми спостерігаємо кожного дня, вмикаючи телевізор, відкриваючи газету чи просто спілкуючись із знайомими на „релігійні” теми. Петро сперечається із Господом делікатно, відводячи Ісуса набік. І від Святого Матвія ми знаємо, якими словами Петро намагався переконати Христа: „Змилуйся, Господи, – такого Тобі хай не буде!” (Мт.16:22б). І тут Ісус відповідає дуже різко: „Відступись, сатано, від Мене, бо думаєш ти не про Боже, а про людське!” (в.33б). Ці Слова Господа якраз є в середині сьогоднішнього тексту. Після цього, у відповідь на пропозицію Петра, Господь скликає учнів та проголошує проповідь про те, як нам спасти свою душу. Але до того, на початку, Господь вчить, яким чином Він спасає наші душі.

Отже проблема Петра, як і проблема багатьох сьогодні, можливо інколи й наша проблема – неувага до суті служіння Месії. Навіть Петро був у полоні ідеї, що Месія прийшов, щоб покращити життя тут: буде безкоштовно лікувати, годувати та визволить від римських податків...

Джеймс Тіссо (1836-1902). Відступися, сатано!

Але ж Письмо говорить зовсім інше про служіння Месії. Пророк Ісая за 700 років до приходу Господа в тілі зображує його хресні муки. А пророк Даниїл говорить прямо: „„...буде погублений Месія, хоч не буде на Ньому вини”. (Дан.9:26б). І, незважаючи на все це, Петро, вислухавши Ісусові слова про необхідність майбутньої смерть та воскресіння, перечить Господу.

Петро думає не про Боже, але про людське. Чи можемо ми його зрозуміти? Думаю, можемо. Адже чи не про те саме, про людське, ми думаємо зазвичай, інколи навіть під час проповіді, не кажучи вже про інший час та інші місця. Часто нас спокушають найближчі, найбільш улюблені люди. Інколи дружину спокушає чоловік, вмовляючи замість відвідування церкви присвятити час родині. Спокуса? – Що ж відповісти любому чоловікові? – „думаєш ти не про Боже, а про людське!” Інколи дружина, як добра доморядниця буде спокушати свого чоловіка не жертвувати „занадто щедро” на Божу справу. Що ж відповісти? – „думаєш ти не про Боже, а про людське!”

Але ситуація, у якій опинився Святий Петро, була докорінно відмінна від якоїсь нашої буденної ситуації. Якщо людина проявляє слабкість, якщо людина не хоче бути із Господом, то вона, в найгіршому випадку, засуджує себе чи може ще когось спокусити. Петро ж, який із добрих намірів намагався відвернути Ісуса від його шляху до Голгофи, у разі успіху міг засудити все людство, позбавивши всіх нас Спасителя. Але чи може людина стати на перешкоді Богу? Безумовно ні.

Тому Ісус відповідає Петру: „Відступись, сатано, від Мене, бо думаєш ти не про Боже, а про людське!” (в.33б). Не забуваймо. що наш Господь є Боголюдиною, тому Він був реально, як людина, випробуваний, але витримав всі випробування, залишившись без гріха.

Арі Шеффер (1795-1858). Спокуса Христа в пустелі (1854).

Але коли ми читаємо саме цей вірш, то очевидно найперше згадуємо саме спокусу Господа у пустелі. Наприкінці випробувань, Ісус Христос говорить дияволу: „Відійди, сатано!” (Мт.4:10б). Звучить дуже близько до того, що промовив Господь Петру, так? Про що це свідчить? – Про те, що коли ми не думаємо про Боже, коли ми суперечимо Богу, як суперечив Петро, то ми на стороні диявола. Буквально сатана перекладається „той, хто суперечить”. Важке звинувачення від Господа – бути названим сатаною.

Але Слово Боже показує нам і різницю між нами та дияволом. Господь у пустелі відсилає переможеного спокусника геть, прирікаючи диявола на вічні пекельні муки. Бог стався людиною не для того, щоб вмерти за диявола. Господь прийшов постраждати за вас. Тому Слово, яке промовив Ісус Петру, трохи відмінне. Христос наказує йому відступитися, або, буквально кажучи, стати за Ним, за Христом ззаду. Наш Господь не відсилає грішника геть, але Він, перемігши наш гріх, закликає далі йти за Ним, веде нас за Собою. Ісус навчає: Він заохочує нас думати не про людське, але про Боже. Диявола Господь не вчив. Нас же Христос заохочує зректися своїх гріхів („зректися самого себе”), взяти свій хрест та йти за Ним.

Агостіно Карраччі (1557-1602). Куди Ти йдеш, Господи?

Пам’ятаєте, сьогодні на початку ми задавалися питанням: „Що це означає – взяти свого хреста і піти за Господом?” Лютерани. на відміну від декого, не шукають собі хрестів. Хрест сам знаходить нас. У кожного він свій. Хтось не має взаєморозуміння із близькими: когось покинула дружина; чийсь чоловік чи син п’є. Хтось не має належної уваги та любові від батьків. Інший не має поваги від вже дорослих дітей. Хтось із вас багато років доглядав чи й зараз доглядає дуже близьку паралізовану людину. Хтось щойно втратив близьку людину. І нарешті, кожен із нас, рано чи пізно, ляже на те місце, над яким зазвичай ставлять пам’ятник у вигляді хреста. Ми не шукаємо хрестів, вони нас самі знаходять. Через наш гріх ми приречені на страждання та смерть.

Але завдяки милосердю Божому нас знаходять не тільки хрести – нас знайшов Сам Господь. І Він веде нас за Собою. Христос закликає нас: „Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!” (Мт.11:28-30). Так, тягар Ісуса легкий. І ваш хрест, якщо ви із Господом, – легший – бо Він несе наші тягарі. Бо замість нас Він, будучи невинним та досконалим, прийняв смерть, але третього дня Він воскрес для вашого воскресіння.

Йдіть же за Господом! І не соромтеся Його та Євангелія, запрошуйте своїх друзів, дітей та онуків до Христової церкви. І також допомагайте ближньому нести його тягар! Амінь!

Harold Copping (1863–1932). Христос - Надія світу.

„І нехай мир Божий, що вищий від усякого розуму, береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі!” Амінь!