Різдво або перші неділі після Різдва.
Харків, Громада Всіх Святих, 7 січня 2008р. (№1)
Київ, Громада Воскресіння, 2 березня 2008р. (№2), Ізюм, місія, 11 березня 2008р. (№2)
Інші читання: Ісаї 7:10-14, Тита 2:11-14, Луки 2:1-21.
Христос народився! – Славімо Його!
Дорогі брати та сестри! Вітаю Вас із Різдвом нашого Господа Ісуса Христа! Сьогодні, читаючи Євангеліє від Луки, ми знову пригадали, яким чином Спаситель прийшов у цей світ. Він прийшов, як і кожен із нас, – немовлятком. І Євангелія також містять ще кілька яскравих оповідей про дитинство нашого Господа.
Дитинство... Чарівне слово... Все життя попереду. Здається безкінечним. Здається, нема ніяких проблем... Якщо якісь негаразди й виникають, то є ті, хто їх вирішують – тато, мама... А якщо ви настільки благословенні, що виросли у родині віруючих, то з дитинства знаєте, що всі ваші проблеми вирішить Небесний Отець...
Отже, сьогодні буде проголошено Слово Боже, яке показує нам, що Бог очікує від нас саме такої віри, яку має маленька дитина. Уважаймо: Євангеліє від Матвія, розділ 18, вірші 1-4:
1 Підійшли до Ісуса тоді Його учні, питаючи: Хто найбільший у Царстві Небеснім? 2 Він же дитину покликав, і поставив її серед них, 3 та й сказав: Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне! 4 Отже, хто впокориться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім. (Переклад Івана Огієнка).
Благодать вам та мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!
Дитинство... Чарівне слово... Все життя попереду. Здається безкінечним. Здається, нема жодних проблем...
Чи це правда? Це тепер дитяче життя здається нам безжурним. Це тепер ми сприймаємо минуле в рожевому світлі... І тому сьогодні, роздумуючи над Словом Божим, ми звернемося безпосередньо до свідчень дітей. Можливо, ви знаєте книгу Димова „Діти пишуть Богу”. Як відомо, насправді Димов не є її автором. Він автор ідеї проекту. Письменник запропонував дітям віком від 6 до 10 років написати листи до Бога. І діти висловили в цих листах те, що їх справді глибоко хвилює. Ось для початку два запитання. Наталка, 2-й клас, питає Господа: „Чому навесні, коли ввечері Ти вмикаєш на небі зірки і дмеш на Землю теплий вітер і навкруги тихо-тихо, чому мені іноді хочеться плакати?” Першокласниця ж Оленка не менш лірична але, разом з тим, жорсткіша: „Чому світ без ніжності?”
Jan van Scorel (1495-1562) Школяр.
Це тепер нам здається, що діти не мають великих проблем. Це тепер здається, що якби ми знову стали дітьми, то раділи б і дитячому здоров’ю, і дитячій енергійності, і захищеності дитини від проблем світу. Але, якби ми знову стали дітьми, то чи не задали б знову ці ж питання: „Чому мені іноді хочеться плакати?”, „Чому світ без ніжності?”
Карл Генріх Блох (1834-1890). Пустіть дітей до Мене!
Так, ми неминуче задаємося цими питаннями. Адже всі ми неминуче стикаємося з гріхом. Із гріхом, що атакує нас ззовні. Із гріхом, що спокушає нас зсередини. І гріх має різні обличчя. Це несправедливість та брехня. Це сум та сльози. Це відсутність любові та, замість неї, – зловживання вами та вашими почуттями. Гріх, як наша відповідь, – це наша маніпуляція почуттями ближніх, наше зловживання чужою любов’ю. І, нарешті, гріх має потворне обличчя хвороби та жахливе обличчя смерті. І, хоча всі ми народилися чарівними немовлятками, ми прийшли на цей світ вже сповненими гріхом. Цар Давид говорить: „Я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати”. (Пс.50:7). Книга Буття свідчить: „Нахил людського серця лихий від віку його молодого...” (Бут.8:21б). Отже, ми народжуємося в гріху, а тому й приреченими на смерть. „Бо заплата за гріх – смерть” (Рим.6:23а). Бог не вважає гріховний стан речей нормальним, тому гріх має бути знищеним. Разом із грішником?
Карл Генріх Блох (1834-1890). Різдво Христове.
Ні, Бог не хоче смерті грішника! Бог любить вас! Тому Він хоче спасти нас від нашого ж гріха. І саме тому Отець послав у світ „Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне”. (Ів.3:16). І нині ми святкуємо це прекрасне свято втілення нашого Господа, втілення предвічного Бога-Сина, Який, заради нас грішних, стався людиною! Стався людиною, щоб ми не плакали більше. Стався людиною, щоб у світ, сповнений недоброзичливістю, заздрістю та ненавистю, принести Божу Любов та Божу Ніжність. На жаль грішник настільки засліплений злом, що дуже часто зневажає цю Любов. І тому Бог дає нам не тільки послання Любові, послання Ніжності, але й послання Закону, послання Осуду.
Через 12 днів ми будемо святкувати Богоявлення – Хрищення нашого Господа. І ми знову пригадаємо слова Івана Христителя: „Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!” (Мт.3:2). Бог і нині промовляє жорсткі слова, що засуджують наш гріх. Ми читаємо їх на сторінках Письма, ми чуємо їх в проповіді з церковної кафедри... А інколи нам розбиває серце запитання дитини, що пише листи до Бога.
Карл Генріх Блох (1834-1890). Нагірна проповідь.
У сьогоднішньому Слові Божому ми бачимо Христа вже не дитиною, але вчителем, після Його Хрищення та спокуси в пустелі, після проголошеної Нагірної проповіді. Ми бачимо Ісуса, оточеного учнями. Це коло найближчих Господу людей, це – майбутні апостоли. Якими ж прекрасними мають бути вони! Яким досконалим прикладом для нас повинні бути стосунки між учнями! І що ми бачимо? Ми бачимо учнів, що зацікавлені в питанні: „Хто найбільший у Царстві Небеснім?” (в.1б). Від інших євангелістів знаємо, що це питання не було абстрактним. Учні хотіли знати, хто із них буде більшим у Царстві Небесному. І вони навіть сперечалися про це!
Як це розчаровує нас! І як це мало розчарувати Господа! Адже християнська громада – це родина. І в родині брати та сестри, батьки та діти не повинні заздрити одне одному, не повинні зазіхати на краще. Навпаки, члени однієї сім’ї мають радіти за іншого! Тим більше, що нам ділити на Небесах?! Адже Біблія змальовує Рай як найкраще місце, де праведники вічно живуть із Милостивим Господом!
Але чи повинно нас дивувати те, що апостоли не мають згоди? Що кожен із них очікує кращого саме для себе? Вони також люди, вони також грішники. Як і ми. І, на жаль, нема нічого дивного в тому, що й ми інколи не знаходимо згоди між собою. І, на жаль, нема нічого дивного в тому, що й ми в нашій громаді інколи із певною заздрістю думаємо одне про одного. На жаль, нема нічого дивного в тому, що й ми інколи розраховуємо на кращі умови тільки для себе.
І, на жаль, нас вже не дивує те, що навіть найближчі люди не мають згоди. Що не тільки брати та сестри у Христі в одній церкві не розуміють одне одного, але й дружина та чоловік, будучи християнами, інколи не знаходять спільної мови. І яка досить звичайна причина для сварки? – Хто найбільший. Щоправда, не на Небесах, а „хто в хаті хазяїн”? І до чого це часто призводить?...
Володимир Маковський (1846-1920). Не заходь!
Знаєте, що найбільше хвилює дітей – авторів листів до Бога? Думаєте, подарунок на Різдво чи на власний день народження? Найбільш болюча проблема – це сварки батьків. Найбільше горе для них – батьківська нелюбов. Найглибша трагедія для цих діток від 6 до 10 років – це розлучення батьків. Андрій, 4-й клас, питає Бога: „Чому люди спочатку закохуються, а потім тихо плачуть?”. Другокласниця Катруся запитує Господа: „Ти, не знаєш, чи помиряться мої батьки?” А ось питання дев’ятирічного Артема: „Чому, коли тато приходить з роботи, в домі одразу наступає ніч?”. І коли наші діти задають такі питання, то чи дивні подальші висновки? Той же Андрій: „Я народився, глянув, а світ вже такий злий, жорстокий...” А чи можемо ми хоча б приблизно уявити почуття немовлятка Ісуса – безвадного Агнця Божого, коли Він народився та глянув на цей жорстокий світ! І Господь швидко зустрів прояви цієї жорстокості – цар Ірод хотів Його вбити. І тому Святе Сімейство змушене було втікати до Єгипту...
Повертаємося до дитячих листів. Той же Андрій питає Бога: „А Тобі подобається те, що діється на землі?” Третьокласник же Олег начебто підсумовує попередні питання: „Ну а тепер Ти б створив людину вдруге?”
Карл Генріх Блох (1834-1890). Побиття немовлят у Віфлеємі. Втеча до Єгипту.
Так, можна сказати, що Бог-Отець створив Людину вдруге! Так, Богу не подобається те, що коїться на землі! Бог не хоче, щоб наше колись палке кохання згорало дощенту та від нього залишалася тільки зола взаємозвинувачень та зрад, сліз та бійок. Бог не хоче, щоб для дітей наступала ніч, коли батько приходить додому. І Бог не хоче, щоб смерть нашої близької людини ставала для нас безнадією. І тому „Як настало […] виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Законом, щоб викупити підзаконних, щоб усиновлення ми прийняли.” (Гал.4:4-5). І, якщо навіть наступає ніч, коли додому приходить батько, то у Христі ми прийняли усиновлення від Небесного Отця! І якщо ми навіть втрачаємо найближчу людину, то ми знаємо, що „Смерть-бо через людину, і через Людину воскресення мертвих” (1Кор.15:21). Так, як всі ми в Адамі вмираємо, так у Христі всі віруючи оживуть!
Пам’ятаємо сьогоднішнє питання учнів: „Хто найбільший у Царстві Небеснім?” (в.1б). Господь відповідає наочно. Ісус кличе дитину, та ставить її серед них, говорячи: „Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне! Отже, хто впокориться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім.” (в.3-4). Ми бачимо, що Христос застерігає нас: „Ви питаєте, хто більший на Небесах? Але якщо ви не змінитесь внутрішньо, якщо ви не відвернетесь від своїх гріхів – від завидок, від самовеличання, то ви не те що не будете більшими у Царстві Небесному – вас там взагалі не буде!” Господь закликає: „Покайтеся! Наверніться!” Господь навчає: „Покоріться, як дитина ця! – І тоді Царство Небесне – ваше!”
Карл Генріх Блох (1834-1890). Христос і дитина.
Зауважмо, Христос не говорить: „Будьте безгрішні, як діти”. Але Ісус показує нам, якою може бути наша віра – простою, як віра маленької дитинки, що повністю покладається на Бога. Дитина може багато чого не розуміти. Зазвичай діти не мають глибоких знань Біблії. Але найважливіше, що така дитинка сповідує: „Ісус – любить мене”. І така дитина хоче бути із Тим, Хто її любить! Так, як дев’ятирічна дівчинка, яку, до речі, звуть Віра, пише до Бога: „Коли я помру, я не хочу ані в Рай, ані в Пекло. Хочу до Тебе.” І така Божа дитина нікому не заздрить, не розраховує бути найбільшою в Царстві Небесному, але, навпаки, така дитина хоче спасіння дорогих їй людей. І хоча десятирічний Саша також не має досконалого розуміння деяких доктрин Біблії, але він любить ближніх, а тому пише Богу: „Зроби, будь ласка, так, щоб і після смерті вся наша родина на тому світі була б разом. Мамі без нас і в Раю буде Пекло.”
Отже, брати та сестри! Впокорімося, як ця дитина, щоб бути нам у царстві Небесному! Адже Христос вже зробив все необхідне для нашого спасіння! І Він почав саме із того, що упокорився! Бо „Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної...” (Фил.2:7-8). Так, Бог стався людиною, щоб ми не загинули, щоб ми могли жити із Ним вічно. І Христос заплатив за наше життя, за наш мир дорогу ціну. Він поніс всі наші провини на Голгофський хрест. Його – „Того, Хто не відав гріха, [Отець] учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою правдою в Нім!” (2Кор.5:21).
Карл Генріх Блох (1834-1890). Розп'яття Христа.
Насамкінець ще одне питання із листа до Бога десятирічного Дениса: „Господи, чому в нас рани гояться, а в Тебе ні?”. Пророк Ісая та Святий Дух відповіли на питання Дениса ще за 7 століть до хресних мук Господа: „А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!” (Іс.53:5). І сьогодні, майже через 20 століть після Голгофи, ми поєднуємося із Христом у нашому хрищенні. І сьогодні, майже через 20 століть після Голгофи, Ісус приходить до нас Своєю кров’ю у таїнстві Господньої Вечері. І ця кров очищує нас від усякого гріха. Підходячи до вівтаря з розбитим серцем, жалкуючи за вчинені нами гріхи, будьте певні, – ця кров змиває весь бруд наших заздрощів, всю нашу недоброзичливість, всю нашу неуважність до ближнього, всю нашу недовіру до Господа!
Дорогі брати та сестри! Так, предвічний Бог народився у Віфлеємі саме для того, щоб наші душевні рани гоїлися! Господь стався людиною, щоб подарувати нам Свій мир, щоб ми могли розпочати нове життя – християнське життя, життя, яке не закінчується ніколи! Бо, як говорить Ісус: „Я воскресіння й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити”. (Ів.11:25б-26а). Нехай же залишок нашого земного шляху стане благословенням для наших ближніх! Адже, пізнавши Божу Любов, ми ділимося нею із ними. Адже ми народилися з гори – від Бога! І нехай у серцях наших ближніх, що ще не знають Христа, Він народиться як їхній особистий Спаситель! Амінь!
Карл Генріх Блох (1834-1890). Прийдіть до Мене!
І „Нехай мир Божий, що вищий від усякого розуму, береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі!”(Фил.4:7) Амінь!
У Лютеранській Церкві проповідь займає центральне місце у Службі Божій (сподіваємось, що і в будь-якій іншій Християнській конфесії). Хіба що лютерани ставлять поруч із проповіддю Слова ще належне вживання Таїнства (Хрищення та Господньої Вечері). Але хіба можна уявити застосування Таїнства без проповіді Слова? Детальніше про зв’язок між проповіддю і Таїнством дивіться у розділі «ЗНАЙОМСТВО ІЗ ЛЮТЕРАНСТВОМ».
Отже, ми не випадково вибрали візуальним символом нашого сайту картину Лукаса Кранаха Старшого «Мартін Лютер проповідує Слово Боже». Значення проповіді в Церкві неможливо переоцінити, бо тільки Слово Боже може нас спасти і змінити. Проповідь Закону Божого веде нас до пізнання гріха і власної неспроможності спастися (Рим.3:19). А проповідь Євангелія оживляє грішника, дає йому народження згори.
Бо тільки через Своє Слово Бог дає нам спасаючу віру. Св.Павло і Святий Дух говорять: «Тож віра – від слухання, а слухання через Слово Христове» (Рим.10:17). Тільки свідчення про «Христа розп’ятого» (1Кор.1:23), тільки це «Слово про хреста» (1Кор.1:18) є «силою Божою на спасіння кожному» (Рим.1:16).
Лютеранська Церква завжди проповідували «спасіння кожному», тобто те, що Ісус помер «за всіх», «за весь світ» (Ів.1:29, Ів.3:16, 1Ів.2:2, Тита 2:11). Ось тому і Слово Боже має бути проповідуване «для всіх»: для людей всіх вікових груп (як ви бачите на картині Кранаха, Лютер проповідує і для дорослих, і для дітей), для «всіх народів» (євреїв і греків (Рим.1:16б), німців та українців, американців і африканців тощо), таким чином, Слово повинно проповідуватися до нас особисто, а ми також маємо свідчити всім. Для публічної проповіді в Церкві Бог запровадив посади служителів, від імені яких Святим Духом говорить Апостол: «Оце ми як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом! Бо Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою праведністю в Нім!» (2Кор.5:20). Проповідь спасіння в Ісусі – це воля Божа, яка має виконуватися до Другого приходу Спасителя.
Підсумовуючи вище сказане, підкреслимо: подібним до того, як проповідь має бути центром Служби Божої, то серцевиною проповіді є свідчення про «Христа розп’ятого» (так, як це робив Лютер і як завжди робили конфесійні лютерани; так, як це зобразив на картині Лукас Кранах). У такій проповіді зустрічаються Закон і Євангеліє у своїх найбільш виражених проявах: наші гріхи вбили нашого Господа Ісуса, але саме через те, що наші гріхи добровільно взяв на Себе Ісус, Який «був виданий за наші гріхи і воскрес для виправдання нашого» (Рим.4:25), то й Отець «вас, що мертві були в гріхах та в необрізанні вашого тіла, Він оживив разом із Ним, простивши усі гріхи, знищивши рукописання на нас, що наказами були проти нас, – Він із середини взяв його та й прибив на хресті» (Кол.2:13-14).
Певно, в широкому розумінні ми можемо назвати проповідями і свідчення про Ісуса нашому другу, який не знає милостивого Бога, і подібні свідчення на вуличних євангелізаціях незнайомій людині. Проповідями можна назвати й виступи служителів на різноманітних громадських заходах, і виступи на телебаченні, й інші свідчення на якусь конкретну тему і поза контекстом Служби Божої. Хоча вони нерідко і є тематичними, але їхня головна та обов’язкова ознака та, що вони виголошуються на певне місце із Святого Письма. Інша принцип, за яким підбираються проповіді для цієї сторінки: тут ви зможете ознайомитися тільки із тими проповідями Слова, які виголошені на Службі Божій у Громаді УЛЦ «ВСІХ СВЯТИХ» у Харкові (або, часом, у місії нашої Церкви на Харківщині). Зазвичай це саме проповіді місцевого парафіяльного пастиря, хоча ми з радістю вміщуємо на цій сторінці й проповіді інших пастирів, які були виголошені ними у парафії в Харкові особисто або прочитані конфірмованими членами нашої парафії, які проводили служіння за відсутності в певну неділю місцевого пастиря.
Пастир Віктор Хаустов