В.Девішев, Г.Згурський: Переклад двох листів пастора І.А.Розенштрауха Кіліусу (від 3.10 та 12.12.1827р.)

Перегляди: 807

В.Девішев, Г.Згурський: Переклад двох листів пастора Й.-А.Розенштрауха Кіліусу (від 3 жовтня та 12 грудня 1827 року)

Вашій увазі пропонується переклади з німецької двох листів пастора Йоганна Амбросія Розенштрауха (1768-1835), написані ним до Куліуса в Крим (листи датовані 3.10 та 12.12.1827 року).

Ця публікація на нашому сайті є частиною праці, яку веде перекладацько-редакційний комітет Громади ВСІХ СВЯТИХ УЛЦ у Харкові перекладу українською та о виданню доступної нам спадщини харківського євангельського (лютеранського) пастора, який служив парафії ВОЗНЕСІННЯ у Харкові протягом 1822-1835 років. Цікаво, що практично вся опублікована літературна спадщина Розенштрауха (спогади, листування, фрагменти проповідей) написана в його харківський період.

Переклад виконано за виданням: Mittheilungen aus dem Nachlasse von Johannes Ambrosius Rosenstrauch, früheren Consistorialrath und Prediger in Charkow, Johannes Ambrosius Rosenstrauch. Dresden, Rammingfche Buchdrucketei. 1871. У цьому виданні пропоновані Вашій увазі листи позначені як №5 та №6 відповідно.

Харків, 3-го жовтня 1827 р.

Мій добрий друже і брате в Господі!

Слава Богу, у Вашому останньому посланні відчувається свіже віяння духовного життя. Усе влаштувалося так гарно, в повному цвітінні внутрішньому й зовнішньому, і неодмінно матиме від Господа благословенний плід. Коли б люди змогли повірити, що вже тут, на землі, а не лише в іншому світі, за допомогою християнства вони стануть щасливими, блаженними, то й рідше б цуралися цього втішного вчення, як вони зазвичай у своїй більшості роблять. Уявлення про те, що християнин мусить відмовитися від усіх радощів життя, так повсюдно поширене, що багатьох огортає страх наважитися зробити кілька кроків на цьому шляху. Бог, безперечно, знає наше безсилля й слабкості, та хоча не було б завищеною вимогою набути вічне блаженство ціною відмови від усіх радощів цього швидкоплинного життя, а кожен у тимчасовому охоче пожертвував би мільйоном, коли він знає, що отримає за це назад трильйон, – вічна Милість так щиро попіклувалася, що нам вже тут подається така величезна винагорода за добро, яке ми робимо, що вона сама вже була б достатньою платнею.

Слова Христа: «Хто хоче стати моїм учнем, візьми хрест свій і йди за Мною»^{^[1]} відлякують багатьох від спроби стати справжніми християнами. Але якщо схотіти з вірою покласти на себе хрест Христів, то виявляється, що ярмо Його зручне, тягар Його легкий^{^[2]} – приблизно як легкою є скриня, розфарбована під камінь або залізо, яку насправді тримають за кам’яну чи залізну. Через це вважають її важкою, гадаючи, що її ледь з місця рушать, доклавши навіть усіх зусиль, але спробувавши знаходять, що можна легко, без жодних труднощів нести її на гору. Хіба не в найбільш доречний спосіб життя християнина можна уявити собі в такій притчі: батько наказав дитині принести якусь річ, що набагато перевищує її сили; і в той час, коли слухняна дитина виявляє покору, виконуючи батьківський наказ, з’являються батько чи мати і кажуть: я хочу допомогти тобі. Напевно, тільки зараз це стане можливим, бо дитина без допомоги, навіть доклавши найбільших зусиль, не змогла б цього зробити. Батько, мати несуть (власне кажучи, цілком самотужки), дитина крокує поруч, діючи зі свого боку так, ніби то вона насправді несе, і буде схвалена й отримає нагороду від своїх батьків – не через те, що вона несла, а тому що слухняно бажала нести. Так само й з хрестом і стражданнями заради Христа: Ісус несе тягар, і ми будемо винагороджені, бо хотіли нести тягар.

Але «хто повірив тому, що почув був від нас?»^{^[3]} Так ще Павло зітхав. Останній Ваш лист підтверджує цю істину: Господь допомагає Вам нести й дає відчути, що Вам не бракує ані втіхи, ані християнської радості; у Вас, Слава Богу, все гаразд, і надалі завжди буде ще краще, навіть тоді, коли все часом може виглядати досить погано. Повірте, мій добрий друже, можна легко дійти до того, щоб ще більше дякувати Богові за злидні, аніж за те, що цей світ кличе щастям!

Ви в будь-якому випадку лише виграєте, прийнявши цього юнака до своєї оселі, і нічого суттєвого не втратите, коли Ви, по-перше, вчиняєте так заради Бога, по-друге, не вимагаєте ніякої тимчасової вдячності, і по-третє, Ви заздалегідь маєте бути готовими до повної поразки у Ваших добрих намірах. Тільки це зветься: вчиняти в ім’я Ісуса й заради Ісуса; тоді успіх гарантовано й неможливим є будь-який жаль щодо скоєного. Нам потрібно не лише сім разів по сімдесят щоденно пробачати братові, який згрішив^{^[4]}, але також маємо завжди бути готові знов робити добре людям, навіть якщо з нами сім тисяч разів по сімдесят учинять невдячно. Ми справді отримуємо від Бога все, що маємо, і так само нам потрібно давати та догоджати – Богові, не людям.^{^[5]} Хто не має, той не може дати, і кому Бог дає, то щоб то воно не було, він є розпорядником, а не власником дарів Божих, проте отримує як невибагливий і відданий службовець винагороду тимчасову й вічну, нітрохи не меншу.

Ісус нехай поблагословить та обдарує благами Вас як християнина, чоловіка і батька
за бажанням Вашого вірного друга

Й.-А. Розенштрауха.

[1] див. Матв. 16:24; Мк. 8:34 та ін.

[2] «Бо ж ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий» (Матв. 11:30).

[3] У Рим. 10:16 апостол Павло цитує по-грецькому текст Іс. 53:1: «Хто нашій спасенній тій звістці повірив, і над ким відкривалось рамено Господнє?»

[4] Матв. 18:22.

[5] пор. Кол. 3:23: «І все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господеві, а не людям!»

Харків, 12-го грудня 1827 р.

Мій дедалі дорожчий друже!

Час нашого особистого знайомства був коротким, і я визнаю: цілком імовірно, що зустрівши Вас на вулиці за кілька років, а може, навіть і зараз, я Вас не впізнав би; проте ми з Вами настільки споріднені в дусі і близькі, що біля престолу Божого я знову Вас упізнаю й любитиму вічно. Якщо Ви помилково вважаєте, що подробиці з Ваших листів здавалися мені нудними, то Ви гадаєте зовсім протилежне до того, чим я радію і що зміцняє наші духовні зв’язки. Наш Господь пропонує своїм, аби вберегти їх від омани та небезпечної облуди^{^[1]}, один вірний засіб, завдяки якому обох можна уникнути. Не по їхніх словах (які можуть виявитися майстерною брехнею), по їхніх плодах ви пізнаєте їх^{^[2]}, – каже Він, і досвід підтверджує, що найзапекліший лицемір не зможе довго утримувати свою личину, якщо він буде змушений чинити низку дій під пильними поглядами по-християнському налаштованих людей. Та якщо ми дійсно мусимо пізнати один одного в Дусі Ісусовім, то зобов’язані бути взаємними свідками наших учинків. Але оскільки за наявних обставин це не виявляється можливим, то нам треба, доки стосунки тривають, дієво виявляти це в наших листах, а саме: відображати наші життєві обставини, які вони є, з усією правдивістю. Нічим не прихована краса і є найпривабливішою. Використання ретельного туалету та косметичних приладь може приховати навіть усе жахіття найбридкішої гидоти. Продовжуйте в своїх листах реально і чесно все відображати, тож для мене Ви будете ще більш люб’язним і здобудете ще більше поваги; отак наше листування набуває належного сенсу та виправдовує зусилля, які ми, незважаючи на нашу зайнятість, на нього витратили.

І тепер, після цього довгого, але необхідного вступу відповідь на Ваше останнє послання я почну словами Лютера, які я читав саме сьогодні: «Це життя – не побожність, але її становлення. Не сутність, а процес. Не спокій, а практика. Ми ще не є тими, але ми станемо. Ще не все зроблено і відбулося, але знаходиться в процесі становлення. Це ще не кінець, бо це шлях. Коли ми молимось: “Нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя”, то цим засвідчуємо, що Царство Боже ще не тут і що ми відчуваємо: наша воля за своєю природою інша, аніж добра і свята Воля Божа»^{^[3]}. Тому й Павло каже: «Не тому, що я вже досягнув, або вже вдосконалився, але прагну, чи не досягну я того, чим і Христос Ісус досягнув був мене» (Фил. 3:12).

Але це вже велика милість – лише усвідомлювати ці істини, і власне це прагнення [досконалості] Дух Святий витворює в нас. Адже коли ми будемо відданими в малому (яка ж бо відстань між прагненням і здійсненням!), то велике, тобто здійснення, прийде слідом, і лише біля Хреста ми можемо вигукнути: «Звершилось!»^{^[4]} Тож не мрійте, що тут, на землі, Ви зможете заспокоїтися і водночас залишатися учнем Христовим. Учень не вищий за Вчителя^{^[5]}.

Ані тілесно, ані духовно не може й не повинен християнин остаточно досягти спокою, бо цей спокій може стати для нього небезпечною дрімотою, від якої він прокинеться лише в пеклі. Тільки в бою воїн виявляє свою мужність, сила себе показує тільки в боротьбі, та без спокуси й страждань ми не можемо виказувати ані нашої віри, ні нашої покори волі Божій. Підійміться-но, Ви й Ваші рідні, над цим життям! Пересуньте годинникові стрілки лише на сто років уперед, спитайте себе: де Ви опинитесь, де Ви всі бажаєте бути? І якщо жодна людська мудрість не спроможеться на задовільну відповідь на Ваші питання, то з вірою прийміть як істину те, що Святе Письмо так утішно, так розважно й так жадано говорить про майбутні речі. Тоді Ваше серце не стискатимуть жодні турботи: звідки здобуватимемо їжу, звідки питво, звідки одяг через двадцять років? Турботи Ваші й Ваших рідних про блаженство вічне поглинуть усе інше; і якщо Ви вже маєте досвід і надалі будете з нього вчитися, наскільки марними найчастіше виявляються наші найвиснажливіші турботи, і навіть найстаранніша діяльність щодо тимчасового, то невдовзі Ви побачите, собі на втіху, як рясно бувають окуплені наші турботи, і значно більше наші вчинки, щодо вічності. Цей досвід надасть Вам сили й мужності перед усіма мінливостями життя.

Незабаром Ви також побачите в особі Вашого N. уже не роботодавця, а лише знаряддя в руці Божій, за допомогою якого Ваш Отець Небесний (можливо, з не зовсім розпізнаних нами намірів) саме в цей час і в цьому місці надає Вам прожиток і одяг, як Він раніше робив це в інших місцях, через інших людей, і надалі знов через інших робитиме. Ніхто не потребує цього так сильно, ніж вірний глава родини, щоб зміцнитися у вірі, що ми цілком залежні не від людей, а лише від Бога. Тільки якщо ми твердо стоїмо в цій вірі, ми можемо досягти гармонійного спокою, ладу в душі й вічного миру, не уподібнюючись до листя в лісі, що рухається від найменшого дотику вітру.

Християнство тим і відрізняється від усіх систем людської мудрості, що воно безперечно може робити нас щасливими, якщо ми цього бажаємо. Усі люди мають потяг до щастя, але з більшістю стається як із хворими, які охоче бажають одужати, і навіть посилають до лікаря, щоб він щось прописав, але ж прийняти ліки, хоча б вони й не були гіркими на смак, не можуть спонукати себе ані самотужки, ані через умовляння інших. Так само й зі Словом Божим; Великий Лікар обіцяє: «Той, хто виконує Слово Моє, переконається, що Воно від Бога!»^{^[6]} Але саме того образу дій, який це доводить, більшість людей уникає, через це і не може переконатися, що обітниця Ісусова то «так» і «амінь». Хто б’ється, повинен битися до крові, інакше не буде він увінчаний^{^[7]}, стверджує вірний мученик Павло, який більше за інших апостолів був караний бичуванням, побиттям і каменуванням. І якщо це може Вас втішити і підбадьорити, то прийміть моє зізнання, що і я щодня і щогодини мушу битися до крові, щоб, звіщаючи іншим, не стати самому негідним^{^[8]}.

Милосердя Боже не попустить нам випробовуватися більше, ніж ми можемо, і мудро влаштовує так, щоб ми не були цілком здолані. Тільки-от не дозволено нам тихесенько стояти оподалік, ми мусимо перебувати в постійній праці, найнебезпечнішу спокусу долати пильнуванням і молитвою так, ніби ми це вже отримали. Також милість Божа бажає нас уберегти від зневіри. Ми такі слабкі, і що ми можемо самі по собі – нічого, у жодному разі, у жодному прагненні; але вірний Господь!^{^[9]} У ньому ми сильні! Тож відшукаймо, як бути міцніше вкоріненими в Ньому, усього очікувати лише від Нього, і надія наша не буде засоромлена.

Й.-А. Розенштраух.

[1]пор. 2 Пет. 2:9: «Вміє Господь рятувати побожних від спокуси».

[2]пор. Матв. 7:15-20.

[3]Мартін Лютер. Тлумачення на Филип’ян 3:13. Цит за кн.: Luther Brevier – Worte für jeden Tag / Luther's Breviary – A Meditation for each Day of the Year. Wartburg Verlag, 2007 (ISBN 3861601958).

[4]Ів. 19:30.

[5] Лк. 6:40.

[6] Тут Розенштраух, на нашу думку, не дослівно цитує Ів. 7:16-17: «Відповів їм Ісус і сказав: Наука Моя не Моя, а Того, Хто послав Мене. Коли хоче хто волю чинити Його, той довідається про науку, чи від Бога вона, чи від Себе Самого кажу Я».

[7]Контамінація декількох місць з Нового Заповіту: Євр. 12:4 («Ви ще не змагались до крови, борючись проти гріха»), 2 Тим. 2:5 («А як хто йде на змаги, то вінка не одержує, якщо незаконно змагається») і 1 Кор. 9:24–27.

[8]1 Кор. 9:27.

[9]див. 2 Тим. 2:13.