Ми проповідуємо Христа розп'ятого (1Кор.1:23)

А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир,
Його ж ранами нас уздоровлено! Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу,
і на Нього Господь поклав гріх усіх нас! 
(Ісаї 53:5,6)

Ukrainian English Russian

Дорогі брати і сестри!

Парафія «ВСІХ СВЯТИХ» УЛЦ у Харкові рада вітати Вас на сторінці розділу СТАТТІ свого офіційного сайту.

 


 

Статті

В.Касяненко: Історія встановлення Хреста у місті Мерефа на братської могили селян, що загинули під час Голодомору 1932-33 років

Історія встановлення Хреста у місті Мерефа на братської могили селян, що загинули під час Голодомору 1932-33 років.

(Спогади Володимира Касяненка.

Записав Віктор Хаустов 30.10.2010р.

Світлини Віктора та Богдана Хаустових 27.11.2010 і 24.11.2012р.)

 

2012-11-24-Golodomor-Merefa-HrestЯ, Касяненко Володимир Іванович, нині мешкаю у місті Мерефа, вул. Чернишевського 3. У листопаді ж 1991 року, будучи у Польщі на заробітках у місті Свіноустя Щецинського району, познайомився із діячами СОЛІДАРНОСТІ Анжеєм Суволей та Петром Коцьоком. Ми зійшлися на політичних переконаннях, хоча польські колеги мали до мене певну упередженість як до українського демократа. Польські брати дали мій телефон своєму товаришу Кшиштофу Малаховському на той випадок, якщо йому треба буде вирішувати якісь питання у Харкові.

Після Референдуму 1 грудня 1991 року Республіка Польща домоглася від тодішнього Президента України Леоніда Кравчука безкоштовної передачі приміщень для консульств. Одне з них відкрилось у Харкові. Марек Узембло, аташе Польщі в Україні, в цей час розшукував поховання розстріляних під час другої світової війни польських офіцерів на території України та колишнього СРСР. Відомо було про табір польських військовополонених на Старобільщині з якого більша частина польських офіцерів (крім кількох сотен, що, можливо, співпрацювали з НКВД) була перевезена до Харкова, де їхні сліди й губилися. Як відомо, до того часу радянська влада не визнавала власної причетності до розстрілу польських офіцерів навіть під Катиню (Смоленщина), заперечуючи висновки німецької комісії Г.Бутца і міжнародних комісій 1943 року, що працювали під час німецько-фашистської окупації Смоленщини. Натомність радянська пропаганда звинувачувала у розстрілах більш, ніж 4 000 поляків[1] саме німецьку сторону.

Отже, із розпадом СРСР і здобуттям незалежності Україною польські дипломати активізували пошуки могил власних офіцерів часів другої світової війни. Зокрема у Харкові, як мені вони згодом розповідали, поляки добилися, що генерал Гібадулов повів їх у справжній „розстрільний” підвал.  Пан Марек Узембло та інші польські співробітники дипломатичної місії 1991-92 рр. запрошували мене допомагати їм у спілкуванні із українцями (зазвичай поляки добре розуміли російську та українську, але проблеми виникали тоді, коли свідками вживалися діалектизми та ненормативна лексика). За солідні гроші були здобуті свідчення колишнього наглядача Харківської тюрми НКВД, що тоді вже був у похилому віці та мав прізвище Смагло (можливо – Смаглій). У якості свідків брали двох вчителів мерефянської школи №5. Також свідчення колишнього наглядача фіксували на відео (якщо нині роздобути ці відеосвідчення, то можна було б виправити певні дрібні помилки, які, очевидно, можуть мати місце у цих спогадах через майже 20-річну дистанцію в часі).

Чоловік, що свого часу був наглядачем, згадував, що 1939 року у них „було менше роботи” (у порівнянні із часами репресій 1937-38рр.).

Колишній наглядач згадував жахливі деталі розстрілів. У „звичайний” день він розстрілював близько 25 людей. Ув'язнених вели на вихід так, начеб то в баню. Потім змушували їх роздягатися, били, руки зв'язували. Наган давали „з плохим боєм”, отже приходилося інколи стріляти по 2-3 рази. Підлогу у „розстрільному підвалі” і транспортер, задопомогою якому трупи подавалися з камери, для того, щоб кров всмоктувалася, закидали піском. За розстріл 25 людей у день видавали талон на обід: 2 стакани горілки та „закуску” (борщ, тощо). В „ударні” дні, „як не крутись”, а більше 50 в'язнів розстрілювати вже не виходило – „дуже заморюєшся”. Але коли привезли поляків, то почалися особливо „ударні дні”, коли треба було розстрілювати до 75 людей за день (тобто, „крутитись” швидше все ж виходило – наш коментар). Смагло (Смаглій?) „попав на це місце” (солдата, що розстрілював в'язнів), „бо хорошо стріляв”, а спочатку „просто стеріг людей”. Трупи вивозили „на полуторці”, що була закамуфльована „під хлібовіз”. Погано було розстрілювати „свіжих” – що тільки прийшли з етапу. Більше 25 трупів „свіжих” машина не брала – сідали ресори і водій кричав: „Хватіт!” Ті, що сиділи довго, були „худі”, а ті, що одсиділи рік – були „як папіросна бумага”. Коли готуєш в'язня до розстрілу та розстрілюєш, то треба було не пошкодити одяг. Якщо хтось із „розстрільщиків” „систематично” рвав одяг, то з нього знімали 1\4 окладу. Інколи розстрілювали людину, не роздягаючи її. Тоді треба було „пускати пулю по касатєльной” – щоб не пошкодити одягу (хоча в певні критичні періоди, коли привозили по 400 людей в день на розстріл, в'язнів розстрілювали одітими). Взуття та одяг забирали повністю, навіть „портянки 1-го сроку носки”. В'язні відповідно до їх національності, статі та конституції поводилися по-різному. „Найгірше було з євреями – вони часто кричали, інколи кричали: „За Сталіна!” Литовці та поляки, були схожі із українцями – перед стратою читали молитви. Литовці були „важкі”, а естонці – „худі”. Коли змушували перед розстрілом роздягатися, то поляки часто відмовлялися, кричали: „Я офіцер”. Тоді їх змушували роздягатися – били прикладами. Якщо не виходило – „стріляли на пораженіє”. Форма у поляків була „кріпка”, чоботи теж „кріпкі”. У багатьох поляків були обручки, але брати їх: „Ні-ні!”. Були особливі бригади, які цим займалися. Також колишній наглядач НКВД зауважував: „Баби чують смерть, мужики зазвичай ні. Худі та високі в'язні „чули”, товсті – ні.”

Дорога до місця поховання була погана. Закопували трупи „зе-ка-битовіки” (ув'язнені, що були засуджені за побутові злочини). Кожні 2-3 дні бригаду „копачів” змінювали (попередню – розстрілювали). В особливо „ударну” пору „хоз. отдєл” просив, щоб прислали нових „битовиків” (бо не вистачало „рук”), отже „зверху” надавали „рознарядку” та „знаходили” нових „битовиків” для „роботи” по похованню. Так, в залежності від потреби, за один і той же злочин (на зразок вкрадених „трьох колосків”) людина могла отримати „вищу міру” чи 10 років (останнє – у випадку „попиту” на копачів).

В певні періоди (як і в той, коли прибули польські полонені офіцери) в день розстрілювали по 300 в'язнів. Це були „свєрхударні” дні, коли один „боєць” мав розстрілювати по 75 людей. У такі дні давали й „посилений пайок”, хоча все одно „водки давали не більше трьох стаканів”.

Один із свідків (вчитель історії), що разом із польським культ. аташе М.Узембло, слухав ці оповідання колишнього наглядача НКВД, не вірив, вважаючи ці свідчення „байками”.

2010-11-27-Golodomor-Merefa-5У мене ж була ідея, що декого із мертвих польських офіцерів могли ховати біля Мерефи (на т.з. Сухоярі – у мерефянському лісі): чи розстріляних у Харкові, чи тих, що повмирали під час транспортування із Старобільщини. В принципі, я трохи схитрив, бо знав про могилу жертв Голодомору 1932-33рр. та розумів, що іншої нагоди її задокументувати за допомогою свідків та приладів, може вже й не бути. Отже підняв питання про ймовірність знаходження на Сухоярі поховання польських офіцерів. Зі слів старожилів було відомо, що під Мерефою ховали в'язнів, що вмирали під час транспортування залізницею. На моє питання, чи возили розстріляних поляків до Мерефи, колишній наглядач НКВД відповів: „Ні, не возили. Але там був „сан. тупік”. Вагони, в яких було хоча б 5-6 трупів, там „латалися”. Охорона була з кулеметами, трупи рахували, потім вагони „переукомплектовували”: адже через втрати мертвими треба було вже менше вагонів для подальшого транспортування. З мертвих в'язнів там знімали „форму” та золоті кільця. У поляків були гарні шинелі, але найкращими були шинелі естонців.

Поляки ж, що брали ці свідчення, на чолі з М.Узембло поїхали до Москви та на Смоленщину. Згодом, коли пан Марек Узембло повернувся (досить швидко) із Смоленщині (з самої Катині), то він сказав такі слова про вчителя історії, що мав сумніви щодо свідчень колишнього наглядача НКВД: „Нехай пан Микола не злорадствує. У Катині те ж саме, буквально „слово в слово” розповідали про розстріли.” (Малось на увазі: про „техніку” та „порядок” розстрілів). Але перше, про що мені, зателефонувавши, сказав по своєму поверненні із Смоленщини пан Марек було це: „Пан Владик! Маємо пристрій, що реагує на черепа!” Через кілька днів цей прилад (як мені пригадується нині – японський) було випробувано у Харкові у Лісопарку, на місці, де за свідченнями ховали розстріляних поляків (там, де нині меморіал розстріляним польським офіцерам). Але прилад черепів у Лісопарку не виявив. Загальна думка про колишнього енкаведіста (наглядача Смагла (Смаглія?), що брав участь у розстрілах) була така: „Дід взяв гроші, але набрехав”. Хоча у нас з'явилися і сумніви щодо самого приладу, що допомагає знаходити черепа. Я запропонував піти до Молодіжного парку (колишнє кладовище на вул. Пушкінській). Там ми виявили масу черепів. Згодом виявилося, що через те, що енкведісти заривали трупи не на стандартні 1,5 метри, а за „технологією НКВД” на більшу глибину (щоб під час випадкових земляних робіт не було знайдено поховань), тому ми й не знайшли цю братську могилу польських офіцерів 1940 року в Лісопарку (тобто, очевидно, що прилад не був розрахований на пошук черепів на глибині більшій, ніж 1,5-2 метри).

Після цього я запропонував поїхати до Мерефи на Сухояр. Дорогу до місця ймовірного поховання на Сухоярі нам показав Микола Іванович Соколенко. Пам'ятаю, що М.Узембло купив тоді потужні батарейки для прибору та їздили ми маленькою машиною (на зразок Фіата-126). Тоді саме вдарив перший мороз. Ми, за допомогою приладу, знайшли багато черепів у 2-х П-образних могилах. Загалом нарахували близько 1000-1200 черепів (інколи рахуючи збивалися, бо часто черепи проектувалися один на один).

2012-11-24-Golodomor-Merefa-o.Anatoliy  2010-11-27-Golodomor-Merefa-6

Слово о.Анатолія (УПЦ КП) 24.11 2012р.      Проповідь п.Віктора (УЛЦ) 27.11.2010р.

Коли вдалося „розговорити” старожилів, то вони стали згадувати, що зі „станції” (залізничної) возили на возах купи трупів під час Голодомору 1932-33 рр. Пригадалося, що до війни цей ліс було огороджено та тут була охорона НКВД. А щойно (на мітингу, що відбувся 27 листопада 2010р. після панахиди, яку провів батюшка Української Православної Церкви (КП),) ми чули спогади, що вже після війни неможливо було загнати худобу пастися до Сухоярського лісу (худоба щось „чула”, боялася, відмовлялася туди йти).

Могили виявилися „мілкими” (тобто, поховання були розташовані неглибоко). Коли ми знайшли певне місце цього поховання, то вже вечоріло. Ми всі перебували під великим враженням. Ще були проблеми із Фіатом – пробили колесо. Коли поставили нове колесо, поїхали до дому. Пан Марек наполягав на ексгумації (бо думав, що саме це може бути місцем поховання польських офіцерів). Наступного ранку за 10$ США найняли місцевого „хитрого дядька”. Коли „дядько” почав копати, то спочатку вразила велика кількість специфічних білих великих червів. Потім було зауважено, що земля виглядала як та, що була вже перекопаною („обратно обсипана земля”, як сказав один із знавців „земляної справи”). Траплялося гниле дерево, а з якогось моменту вдарив жахливий трупний сморід. Перше, що знайшли: домоткане полотно та шматок гомілкової кістки. „Знавець” сказав: „Бачите – не згнило. Худих ховали”.

„Місцеві симпатики” комунізму та сталінізму стали нас переконувати, що це або німці поховали замордованих українців, чи ще петлюрівці розстрілювали бідних селян. Але інші старожили впевнено коментували: „Ні! Німці у Мерефі вішали, тут не ховали.” А петлюрівців у Мерефі далі залізничного вокзалу, де вони набирали воду, виходячи на кілька хвилин із потягу, й не бачили.

Тоді ми запросили представників місцевої мерефянської влади на це місце, але вони відмовилися прийти, мотивуючи тим, що не мають дозволу на ексгумацію.

Згодом, після путчу 1993 року в Москві, вже у листопаді того ж року, польські дипломати отримали розсекречені карти КҐБ із місцями поховань польських офіцерів у Лісопарку. Я знову допомагав польським друзям із перекладом. Ми відвідували різні установи (зокрема, СБУ), мали розмову із представниками виконавчої влади Харкова. На наші з поляками зауваження, що ми, шукаючи поховання польських офіцерів, знайшли на Сухоярі під Мерефою поховання українських жертв Голодомору 1932-33рр., нам сказали: „Ні. Це цього бути не може”. Коли ми розповіли про домоткане полотно, то нам відповіли: „Певно, що це жертви петлюрівських розстрілів”. Присутній при одній з таких розмов Борис Павлович Коваль (нині покійний) також казав: „Ні! Це німці розстрілювали під час великої Вітчизняної війни!”

Отже, офіційного визнання від чиновників ми не отримали. Але в Мерефі люди й досі пам'ятають, що тут ховали жертв саме Голодомору 1932-33рр. (а 1992-93 року таких живих свідків було ще набагато більше).

Певно, таких могил навколо Харкова та інших великих міст Східної України дуже багато. Не випадково пам'ятники на ушанування жертв Голодомору 1932-33рр., що нещодавно були встановлені по всій Східній Україні, розташовані саме „на окружних дорогах” – на тій межі, де загони НКВД зупиняли голодних селян, що йшли до міст, де сподівалися знайти їжу. Відповідно, і Харків, і інші міста мають бути оточені такими могилами. Нам просто „пощастило” знайти одну з них у зв'язку із пошуками польської сторони своїх офіцерів, що були розстріляні у квітні – на початку травня 1940-го року.

2010-11-27-Golodomor-Merefa-3

Пастр Віктор Хаустов та автор мемуарів Володимир Касяненко біля пам'ятнику кошовому війська Запорізького Сірку (уродженцю Мерефи) перед початком траурної ходи в День пам'яті жертв Голодомору 27 листопаду 2010 року за три дні до запису цих спогадів.

Три роки тому на пожертви місцевих жителів ми встановили дерев'яний хрест на братській могилі та в День пам'яті жертв Голодомору тут щорічно проводиться панахида місцевим православним священиком (КП) та ксьондзом Римо-Католицької Церкви (цього ж, 2010 року, панахиді був присутній, а на мітингу виступив і пастор Української Лютеранської Церкви у Харкові).

30 листопада 2010 року.                                                  Володимир Іванович Касяненко

м.Мерефа, Харківський район.

 


[1] Як виявилося пізніше (із розсекреченої доповідної записки голови КҐБ Шелєпіна на ім'я Хрущова від 03 березня 1959 р.) в Катинському лісі було розстріляно 4 421 офіцер, в Харкові – 3820 офіцерів із Старобільського табору, в Калінінській області – 6 311, а з урахуванням розстрілів у інших таборах у Західній Україні та Західній Білорусі – разом було знищено 27 857 польських офіцерів, що були квітом польської нації (адже, крім кадрових військових, серед цих офіцерів були й мобілізовані офіцери запасу: юристи, журналісти, інженери, лікарі, вчителі, професори університетів, тощо).

 


 

 

На цій сторінці Ви можете ознайомитися із статтями, які написані пастором, членами парафії ВСІХ СВЯТИХ УЛЦ у Харкові або нашими друзями про нас. Також тут часом розміщені інтерв’ю із служителями  чи нашими братами і сестрами.

 

Тематика статей – переважно богословська, часом – суспільно-політична чи будь-яка інша, але обов’язковим є погляд на певну проблему через призму Слова Божого. Інколи ми розміщуємо тут і певні інформаційні статті, що стосуються служінь чи подій у нашій парафії, але, на нашу думку, ці тексти відрізняються постановкою якихось ширших питань, ніж звичайні повідомлення, що виставляються у відповідному розділі НОВИН. 

 

         Також ми вважаємо за доцільне продублювати нижче посилання на ІНШІ ДЖЕРЕЛА, де ми вміщаємо ланки на статті, які були написані іншими конфесійними лютеранами чи перебувають у злагоді із здоровою доктриною (повний список посилань Ви можете знайти на сторінці КОРИСНІ ДЖЕРЕЛА нашого сайту).

 

Пастир Віктор Хаустов

 

 

Календар

СвятийДухХрест2

Молитви

Duerer-Prayer2

 

Події

вт. лист. 12 @00:00 - 11:59PM
Зелений
вт. лист. 12 @00:00 - 10:00PM
Біблія за рік на сьогодні
вт. лист. 12 @05:00 - 11:59AM
Молитва у вівторок зранку (тиждень 2) (ММ)
вт. лист. 12 @05:01 - 11:59AM
Вранішня молитва у вівторок (УЄМ)
вт. лист. 12 @06:00 - 10:00PM
Благословення їжі: Прийди, Господи Ісусе...
вт. лист. 12 @12:00 - 10:00PM
Мартін Лютер: Жити треба так...
вт. лист. 12 @17:00 - 11:59PM
Молитва у вівторок увечері (тиждень 2) (ММ)
вт. лист. 12 @17:01 - 11:59PM
Вечірня молитва у вівторок (УЄМ)
вт. лист. 12 @18:00 - 10:00PM
Мартін Лютер: Хто справжній богослов
ср. лист. 13 @00:00 - 11:59PM
Зелений
ср. лист. 13 @00:00 - 10:00PM
Біблія за рік на сьогодні
ср. лист. 13 @12:00 - 10:00PM
Мартін Лютер: Жити треба так...

Аудіо проповіді

st peter preaching in the presence of st mark big

Аудіо музика

Gaudenzio Ferrari 002

Час Реформації

ЧАС РЕФОРМАЦІЇ - заставка

Українське лютеранство

Blog-V-Gorpynchuka

Блог п. Т.Коковського

Blog-Tarasa-Kokovskogo

Віттенберзький соловей

Wittenberg-Nightingale

Семінарія Св.Софії

УЛБ-222